Новости

Податкові спори: огляд практики Верховного Суду

04.12.2020 / 09:29

Маріна ШЕМЯТКІНА, адвокат

Платник ПДВ всупереч ПКУ не надіслав як декларацію з ПДВ в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису, так і доповнення в електронній формі

Верховний Суд урахував, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено ПКУ, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (п. 49.3 ст. 49 ПКУ).

Натомість податкова звітність з ПДВ подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (п. 49.4 ст. 49 ПКУ).

Сукупність наведених норм у взаємо­зв’язку дає підстави для висновку, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство зобов’язувало відповідних платників свій обов’язок щодо визначення об’єкта оподаткування ПДВ реалізовувати шляхом подання декларації з ПДВ саме в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиний виняток з цього правила закріплено в абзаці третьому п. 49.4 ст. 49 ПКУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким було передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений наведеними підпунктами «а» і «б». Інших винятків з правила, встановленого п. 49.4 ст. 49 ПКУ, законодавець не передбачив.

З огляду на встановлену судами першої та апеляційної інстанцій обставину наявності укладеного договору про визнання електронних документів із позивачем (платником податків) суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недотримання позивачем вимог щодо подання звітності з ПДВ в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електрон­ного цифрового підпису. Вказане свідчить про обґрунтованість висновків судів щодо відповідності оскаржуваного рішення контролюючого органу про неприйняття звітності положенням частини другої ст. 2 КАСУ.

При цьому Суд звернув увагу на те, що ПКУ дозволяє платнику податків, який вважає, що форма податкової декларації збільшує або зменшує його податкові зобов’язання, всупереч нормам КАСУ, зазначити цей факт у спеціально відведеному місці в податковій декларації. У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід’ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання. Платник податків, для якого ПКУ встановлено обов’язок подання звітності в електронній формі, подає таке доповнення в електрон­ній формі.

Отже, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство надавало можливість платникам податків, які вважають, що форма податкової декларації збільшує або зменшує їх податкові зобов’язання, всупереч положенням ПКУ, реалізувати право подання разом з податковою декларацією доповнення.

Водночас зміст встановлених обставин дає підстави вважати, що позивач не скористався таким правом у спосіб, визначений законодавством, а саме не надіслав декларацію з ПДВ засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством, разом із доповнен­ням.

/Постанова ВС від 01.10.2020 р. у справі № 826/20164/16/

Належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили для звільнення від відповідальності у вигляді пені, є сертифікат ТПП України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили)

Враховуючи контекст проаналізованих правових норм, їх внутрішню логіку, а також їх взаємозв’язок, Верховний Суд наголосив на тому, що імпортні операції резидентів мають бути здійснені з моменту здійснення авансового платежу до закінчення запровадженого Нацбанком строку розрахунків. Перевищення цього строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Недотримання наведених норм щодо здійснення імпортної операції у межах строків, визначених Нацбанком, становить елемент правопорушення, санкція за яке передбачає стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % суми неодержаної виручки.  

Відтак з першого дня порушення строків, визначених Нацбанком, до моменту завершення обов’язку щодо здійснення імпортних операцій нараховується пеня як засіб, що стимулюватиме якнайшвидше виконання відповідних зобов’язань.

При цьому пеня не нараховується у разі якщо перевищення строків обумовлене виникненням форс-мажорних обставин. В силу відповідних норм перебіг строків зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, що настає за днем закінчення дії таких обставин.

Натомість Суд урахував, що не будь-який висновок Торгово-промислової палати, в якому йдеться про форс-мажорні обставини, має юридичну силу сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин. Належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) як підстави звільнення від відповідальності, встановленої Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», за невиконання (неналежне виконання) зобов’язань у сфері зовнішньоекономічної діяльності є сертифікат Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Доступ к материалу ограничен и доступен подписчикам после авторизации
Подпишитесь на журнал и Вы получите доступ ко всем публикациям печатного издания