Новости

«Налог на Google»: за чей счет банкет?

05.03.2021 / 13:33

 ТОЧКА ЗОРУ 

Ніна ЮЖАНІНА, народний депутат України 

Невдовзі Верховна Рада України розглядатиме в другому читанні законопроєкт № 4184 щодо оподаткування наданих нерезидентами електронних послуг фізичним особам. Йдеться про послуги, які постачаються через Інтернет автоматизовано, за допомогою інформаційних технологій та переважно без втручання людини: постачання електронних книжок та журналів, аудіовізуальних творів, ігор, програмного забезпечення, надання доступу до різноманітних електронних ресурсів, рекламних послуг в Інтернеті та мобільних застосунках тощо.

Автори цієї законодавчої ініціативи запевняють, що керувалися намірами ліквідувати несправедливість, коли українські компанії сплачують до держбюджету ПДВ, а такі транснаціональні гіганти, як Google, Netflix, Amazon, Youtube, Facebook, які також надають послуги на території України, не нараховують та не сплачують ПДВ.

Якою ж є ціна відновлення справедливості?

Ціна — 20 % ПДВ, який додатково сплачуватимуть громадяни як кінцеві споживачі цих електронних послуг. Голова профільного комітету парламенту Данило Гетманцев пояснював журналістам: «Ми в законі не вимагаємо, щоб податок нараховувався зверху на ціну. Сама компанія, що надає послуги, вирішуватиме — або збільшувати суму податку, або ж включати його до вартості». Натомість в новому п. 2081.6 ст. 2081 законопроєкту прямо зазначено: «Податок становить 20 % від бази оподаткування та включається до ціни електронних послуг».

Тобто всі платні електронні послуги подорожчають. Якщо сьогодні за сімейну підписку на YouTube Music ви сплачуєте 119 грн на місяць, то сплачуватиме 143 грн. Якщо за обсяг сховища на iCloud у 50 ГБ ви щомісяця віддаєте 28 грн, то після прийняття проєкту він становитиме 34 грн.

Врахуйте і витрати українських компаній на просування своїх товарів чи послуг, наприклад, у мережі Facebook, контент яких ми бачимо у своїх стрічках. Їх реклама подорожчає на 20 %, що, безсумнівно, відобразиться на вартості української продукції в наших маркетах.

Світовий досвід

Оподаткування електронних послуг — не українське ноу-хау. Такі норми запровадили вже близько 60 країн. При цьому кожна така країна розробляє та впроваджує свою модель оподаткування електронних послуг, самостійно визначається як зі ставками податку, так і з особливостями ідентифікації та контролю за проведенням таких операцій, які не можна назвати ефективними.

У Франції «податок на Google» більше відомий як GAFA (Google, Apple, Facebook, Amazon) і справляється з компаній за ставкою 3 % від доходу, у Великій Британії — за ставкою 2 %. У США це digital tax, розмір якого залежно від штату варіюється від 1 до 7 %, у Канаді залежно від провінції — від 6 до 9 %. У сусідній Польщі тільки обговорюється запровадження податку (внеску) на інтернет-рекламу (składek z tytułu reklamy) за ставкою 5 %, що матиме цільове використання на охорону здоров’я, підтримку культури та національної спадщини.

Саме тому Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) досі працює над розробкою уніфікованої системи оподаткування електронної комерції в рамках 1-го кроку Плану дій BEPS.

Водночас автори законопроєкту № 4184 фактично продублювали норми п. 174.2 та дотичні до неї норми Податкового кодексу Російської Федерації щодо особливостей нарахування та сплати ПДВ при наданні іноземними організаціями послуг в електронній формі (там ставка 18 %).

Як будуть стежити за придбанням електронних послуг?

Для цих цілей законопроєктом № 4184 пропонується застосовувати місце реєстрації отримувача послуг як суб’єкта господарювання або місцезнаходження отримувача послуг — фізичної особи (стосуватиметься більшості громадян).

У процесі так званої «ідентифікації клієнта» збиратимуться дані щодо: коду країни на SIM-картці, використаній отримувачем електронної послуги; місцезнаходження провайдера телекомунікацій, послугами якого користувався одержувач у процесі отримання електронної послуги; місцезнаходження пристрою, яке визначається за його IP-адресою; місцезнаходження банку чи іншої фінансової установи, у якому відкритий рахунок, через який здійснюється оплата електронної послуги; відомостей про місце проживання отримувача електронної послуги.

У зв’язку з цим виникає низка запитань:

  • а якщо людина перебуває в іншій країні і замовляє електронну послугу (наприклад, бонуси у відеоіграх) звідти та користується цією послугою не на території України — то як проконтролювати операцію?
  • а якщо фізична особа попередньо переказує кошти з банківської картки на електронний гаманець в міжнародному інтернет-магазині, але надалі використовує ці кошти як для замовлення онлайн-послуг, так і для придбання звичайних товарів, які доставляються в Україну в міжнародному поштовому відправленні і вартістю до 100 євро не оподатковуються ПДВ в Україні? Як проконтролювати операцію в такому разі — вимагати доступ для податкової до облікових систем таких інтернет-магазинів?
  • як, зрештою, діятиме податкова, якщо отримувач послуг використовує VPN-підключення, за яким інтернет-активність користувача зашифровується та реальна ІР-адреса маскується, а розрахунок за електронні послуги здійснюється з рахунку в іноземному банку (в Україні вже майже три роки триває валютна лібералізація)?

Поки що запитань більше, ніж відповідей. І це при тому, що фахівці з Мінфіну та ДПС повинні забезпечити методологічне забезпечення та ефективне адміністрування справляння податку.

Скільки надійде до бюджету від «податку на Google»?

Також невідомо. У пояснювальній записці до законопроєкту № 4184 міститься лише химерне формулювання про те, що реалізація його положень «повинна сприяти збільшенню надходжень Державного бюджету України». Хоча раніше автори проєкту  заявляли, що від рекламних послуг ІТ-гігантів Україна не доотримує щонайменше 3 млрд грн на рік.

Дивує також твердження про те, що «реалізація положень цього проєкту закону не потребуватиме додаткових витрат із Державного бюджету України». Витрати якраз будуть, причому чималі, адже іноземним компаніям, які не мають представництва в Україні, пропонується віртуально зареєструватися платником податку (інакше штраф у розмірі 100 % вартості наданих послуг) на спеціальному електронному сервісі «ПДВ для осіб-нерезидентів», який формуватиме та вестиме Державна податкова служба. Це нове технічне рішення, яке ще не створене і в будь-якому разі потребуватиме фінансування.

А що з освітою?

Проєктом пропонується оподаткувати «податком на Google» (20 % ПДВ) надання доступу до інформаційних, освітніх електронних ресурсів та інших таких ресурсів. І це у той час, коли через  пандемію заклади освіти навчилися працювати онлайн, коли вся робота, яка може виконуватися дистанційно, виконується дистанційно, коли ринок праці настільки змінився, що багато хто змушений перекваліфіковуватися, здобуваючи нові знання (!?). Тим більше, що операції з постачання освітніх послуг звільняються від оподаткування ПДВ незалежно від того, за допомогою яких засобів вони постачаються, і про це окремо зазначено у висновку ДПС на законопроєкт № 4184.

Що робити?

Я б запропонувала три речі:

  • однозначно виключити «освітні та інші подібні ресурси» з переліку оподатковуваних;
  • зменшити ставку ПДВ на електронні послуги як компаній-резидентів, так і компаній-нерезидентів (якщо взагалі не відкласти законопроєкт як передчасний);
  • знайти технічне рішення, протестувати його певний строк і лише після впровадження в промислову експлуатацію (задля уникнення зловживань і корупції) вводити в дію норми.

 

Від редакції

Про «податок на Google» читайтакож тут,  туттут і тут.