Новости

Молчать нужно осторожно, или Как не попасть в ловушку ст. 63 Конституции Украины

24.03.2021 / 15:43

Микита ЗАДОРОЖНИЙ, адвокат ID Legal Group

Багато адвокатів, які практикують у кримінальних провадженнях, надаючи правову допомогу особам, яких викликано до слідчого для допиту як свідків, досить часто радять їм відмовитись відповідати на запитання слідчого, користуючись приписами ст. 63 Конституції України. Здебільшого в цьому не тільки є сенс, а й для такого способу участі у слідчій дії є всі підстави.

Наприклад, для допиту викликано директора або головного бухгалтера підприємства, на яких у фабулі кримінального провадження прямо та безапеляційно вказується як на осіб, які вчинили умисне ухилення від сплати податків, чим спричинили величезну шкоду державі на мільйонні суми.

Читаєш таке і дивуєшся: ну якщо вже все так відомо, то навіщо грати у хованки, навіщо викликати таких «злочинців» як свідків? Начебто Кримінальний процесуальний кодекс (далі — КПК) не передбачає як обов’язкове «кар’єрне зростання» особи від свідка до підозрюваного, а потім до обвинуваченого та засудженого чи виправданого… Якщо вже «вивели на чисту воду», принаймні якщо так стверджуєте, то повідомляйте про підозру, а далі ст. 283 КПК в допомогу.

Утім не погоджуються слідчі на такий план, тому доводиться самим називати речі своїми іменами, зазначаючи про те, що з моменту згадування «свідка» у фабулі провадження як особи, яка вчинила злочин, такий «свідок», не маючи обов’язків підозрюваного, все ж таки може користуватись його правами. В тому числі і відмовитись давати показання. Але не лише директорів та бухгалтерів викликають для допитів. Майже в 100 % проваджень до слідчого «запрошують» також і менеджерів, складських працівників, кур’єрів, працівників кол-центрів тощо.

Складні клієнти. З одного боку, багато чого бачать, чують і головне — додумують, почувши «краєм вуха», а з іншого — не мають особливих стресостійкості та стимулів зважувати кожне слово, вимовлене у слідчого.

У таких випадках може здатися, що складному у підготовці до допиту клієнту краще порадити взагалі нічого не казати слідчому, оскільки у запитаннях слідчого так чи інакше фігуруватимуть займенники «Ви», «Вас», «Вам» тощо, отже, начебто можна вважати, що відповіді на такі запитання є свідченнями щодо себе, а відтак на допомогу може прийти вищезгадана ст. 63 Конституції України.

Однак це не зовсім так, а в деяких випадках — зовсім не так.

Наприклад, запитання може бути сформульовано через фразу «Чи відомо Вам про [щось]?» або «Що відомо Вам про [щось]?», і якщо в таких формулюваннях запитань та відповідях на них вбачати показання щодо себе, то з огляду на положення частини першої ст. 65, частини другої ст. 133 КПК слід визнати, що інститут свідка та допиту взагалі не має права на існування, адже все, про що каже чи не хоче казати особа, пов’язано із нею щонайменше обізнаністю про повідомлені факти.

З іншого боку, формулювання ст. 63 Конституції України, як би не хотілося іншого, але дозволяє не просто мовчати, а конкретно не давати «показань щодо себе».

Для з’ясування змісту поняття «показання щодо себе» слід звернутися до системного аналізу норм статей 84, 85, 91 КПК. Він дозволяє стверджувати, що «показання щодо себе» є джерелом відомостей не про будь-які обставини, до яких особа має той чи інший стосунок або у яких вона згадується, а лише про ті, які входять у предмет доказування у кримінальному провадженні, в якому особа допитується.

Без дотримання цієї обов’язкової умови жодні відомості, які так чи інакше пов’язані з особою, не можуть бути «показаннями щодо себе» в рамках конкретного кримінального провадження, яке не здійснюється щодо допитуваної особи.

За умов, коли провадження офіційно або фактично не здійснюється щодо свідка, на думку автора, на випадок його допиту ст. 63 Конституції України не поширює свою дію, а відтак її використання може призвести до притягнення до відповідальності за ст. 385 Кримінального кодексу України  (далі — ККУ).

Тож і з цією нормою слід бути досить обережним.

Але що робити в таких випадках, коли ані правди, ані неправди говорити не можна, та ще й мовчати не дозволяють?

По-перше, адвокати радять ніколи не використовувати у відповідях на запитання слідчого категоричних формулювань і в поданій інформації «загладжувати кути» фразами на кшталт: «наскільки мені відомо», «наскільки я пам’ятаю», «за наявної у мене інформації».

Щодо найбільш «чутливих» обставин, про які свідок вочевидь обізнаний, але їх повідомлення слідчому гратиме не на користь захисту, якщо немає іншого виходу, то допускається навіть відповідь «зараз не пам’ятаю», яку в жодному випадку не можна замінити відповіддю «не знаю».

По-друге, відповідаючи на запитання у податкових кримінальних провадженнях, свідку не слід демонструвати обізнаність в тих обставинах, офіційного чи обов’язкового доступу до яких у нього не має бути.

Наприклад, навіть якщо умовні комірник та головний бухгалтер перебувають у шлюбних відносинах і вечорами на кухні в деталях обговорюють свої робочі дні, то на допиті комірник з легким серцем і абсолютно не побоюючись відповідальності може навіть категорично відповідати «не знаю» щодо обставин, пов’язаних з діяльністю бухгалтерії, адже хоча чоловік та дружина повинні бути чесними один з одним, але це не передбачає обов’язку посвічувати один одного у деталі своїх робочих справ.

Крім того, слід мати на увазі — здебільшого особі лише здається, що вона щось достеменно знає, і за два-три уточнюючі запитання в ній можна таку впевненість розвіяти і довести їй, що в її випадку саме ствердна відповідь є недостовірною, а не відповідь «не знаю».

Додержання цих рекомендацій виключає можливість доведення в діях особи такого елементу складу кримінальних правопорушень, передбачених статтями 384, 385 ККУ, як прямий умисел, а це в свою чергу позбавляє права на існування всього їх складу в цілому.