Новости

Преступление & Наказание, или Вопрос единства судебной практики относительно статуса подозреваемого

26.04.2021 / 16:57

 ТОЧКА ЗОРУ 

Микита ЗАДОРОЖНИЙ, адвокат ID Legal Group

Нещодавно Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду виніс постанову, яка незважаючи на спеціалізацію цього суду може мати суттєві наслідки і для кримінального судочинства, пов’язаного з порушенням податкового законодавства. Яким чином? Спробуємо розібратись.

Уцілому справа № 484/2781/19-ц (постанова від 23.12.2020 р.) не є якоюсь особливою: одна особа звинуватила іншу у вчиненні замаху на вбивство першої. При цьому, як заведено, жодних доказів такому твердженню не навела за що і поплатилась — твердження визнано недостовірним та таким, що паплюжить честь, гідність та ділову репутацію «постраждалого», а з винуватця стягнуто 50 000 грн моральної шкоди.

Важко сперечатись з таким висновком (особливо не будучи ознайомленим з матеріалами справи), але це і не наша мета. Нашу увагу привернула одна маленька частина використаного Касаційним судом обґрунтування свого висновку про законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій.

Так, обґрунтовуючи свою постанову ВС/КЦС зазначив, що для того щоб в однієї особи були хоча б якісь підстави пов’язати іншу зі вчиненням злочину, то, по-перше, повинно існувати саме кримінальне провадження з розслідування того злочину, у вчиненні якого одна особа звинувачує іншу, а, по-друге, у такому провадженні звинувачена особа повинна мати процесуальний статус хоча б підозрюваного, якщо не обвинуваченого чи (що є найбільш справедливим) засудженого.

З цим важко сперечатись і, на нашу думку, використання таких міркувань достатньо для того, щоб дійти висновку про те, чи були підстави в однієї особи пов’язувати іншу зі злочином. Але цивільний, хоча і Касаційний у складі Верховного, суд вирішив попрацювати на полі своїх колег з ВС/ККС і зробив це дарма, адже результатом такої самодіяльності став висновок про те, що, нібито, лише наявність в особи статусу підозрюваного у кримінальному провадженні дає можливість стверджувати про те, що таке провадження здійснюється щодо цієї особи.

На перший погляд, — яка різниця: особу можна пов’язати зі вчиненням злочину чи провадження здійснюється щодо особи? Для пересічного громадянина — жодної. Але для адвокатів, які практикують у кримінальному процесі, — величезна. Справа тут в акцентах. У першому випадку акцент роблять саме на особі, а у другому — на змісті провадження.

Для більшої наочності, то щодо злочинів, пов’язаних з ухиленням від сплати податків, кримінальні провадження майже у 100 % випадків відкриваються фактові, але у той самий час у фабулі дивним чином з’являється фраза «директор такий-то ухилився від сплати податків на суму таку-то». При цьому цей директор може ніколи і не отримати повідомлення про підозру (тобто не стане підозрюваним у розумінні ст. 42 КПК), але це жодним чином не перешкодить провести обшук у нього вдома або накласти арешт на його чи очолюваного ним підприємства кошти.

Така ситуація не нова. Настільки не нова, що пов’язану із нею практику відображено не лише в національному правозастосуванні, а й на рівні ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, що сама лише вказівка у фабулі провадження на особу, як на таку, що вчинила злочин (навіть без офіційного повідомлення) достатнім чином свідчить, що провадження здійснюється щодо цієї особи. І ця особа повинна мати у такому провадженні права підозрюваного. Цій думці вже кілька десятків років.

Практика ЄСПЛ — одне з джерел права в Україні і нею вже котрий рік користується сторона захисту, у тому числі у податкових кримінальних провадженнях. До того ж така позиція не має майже жодного спротиву від слідчих суддів у національних судах.

Однак «граючи на чужому полі» і роблячи при цьому висновки, які за значенням для правозастосовчої практики дорівнюють висновкам профільних суддів, ВС/КЦС фактично перекреслює усі попередні роки, оскільки дає в руки схильних до процесуальних зловживань правоохоронців чудову можливість, прикриваючись цим висновком, безперешкодно поводитись з особою як з підозрюваним, що утім не передбачає одночасного додержання його прав. А з іншого боку, — позбавляє людину будь-якої можливості вживати дієві заходи на свій захист від фактичного кримінального обвинувачення до того моменту, як їй повідомлять про підозру, а за годину — про завершення досудового розслідування.

Це суперечить не лише нашій уяві про основні засади здійснення кримінального провадження та багаторічній позиції іншого «підрозділу» Верховного суду, а й вносить сум’яття у судову практику, в тому числі для зміцнення єдності якої і було створено Верховний Суд, та наштовхує на висновок про те, що не можна бути спеціалістом одразу в усіх сферах.