Новости

Працівники запорізької фіскальної служби в зоні АТО захищають мир і спокій рідної землі

28.10.2015 / 12:10
Працівники запорізької фіскальної служби в зоні АТО захищають мир і спокій рідної землі

Життя через призму війни

Молодому працівнику Розівського відділення Пологівської ОДПІ В’ячеславу Клочану повістку про мобілізацію принесли прямо на роботу.

Оскільки за плечима В’ячеслава — служба в лавах Збройних сил України, йому доручили у складі 79-ї аеромобільної десантної бригади охороняти Каховську ГЕС, а у випадку тривоги — Одеський порт. Потім — дислокація у Коларівці й охорона Бердянських портів: морського і повітряного. А у травні його бригаду перекинули на Донбас супроводжувати на Савур-могилу колони з паливом та боєприпасами.

Перший обстріл, коли колону в прямому і в переносному значенні облило ворожим вогнем, і були не лише поранені, а й серйозні втрати бойових побратимів, хлопець запам’ятав на все життя.

— Після такого бойового хрещення потім кількість обстрілів уже й не рахували, — згадує хлопець, — У цивільному житті, люди то на ГРВІ хворіють, то на бронхіти та ангіни. А на війні сили організму, певно, так налаштовані на захист, що ніхто серед нас навіть не кашляв.

Проте, доля готувала для бійця важчі випробування, ніж боротьба з застудою — під час одного із шалених нічних обстрілів його накрило вибуховою хвилею. Тієї спекотної серпневої ночі довелося пережити не лише фізичний, а й неймовірно важкий душевний біль від втрати багатьох товаришів. Потім були військові госпіталі: один, другий, третій. Лише коли загроза життю минула і його комісували додому, зізнався батькам про поранення.

Начальник Оріхівського відділення Пологівської ОДПІ, де нині працює Вячеслав Клочан, Тетяна Щербакова надзвичайно цінує його зібраність, обов’язковість у роботі, постійне прагнення до самоудосконалення, готовність та уміння все і всюди встигати і виконувати завдання на найвищому рівні. Він — поспішає жити.

 

Ковток води у спрагу

До Романа Ткаченка з м. Бердянська повістка про мобілізацію приходила двічі. Вдруге, коли хлопець, уже воював у складі 79-ї десантно-штурмової бригади у Волноваському районі на Донеччині, забезпечуючи разом з побратимами охорону по всьому периметру сектора «М».

— Часто траплялося, що незабаром після того, як наша бригада полишала місце дислокації — його ніби градом накривали ворожі снаряди, — зізнається хлопець. Однак в зоні АТО випробування на тебе чатують не лише в бою. Треба вміти уживатися й з мирним населенням, яке, не секрет, ставиться до нас по різному: одні дякують, що рятуємо їх життя, інші — провокують на суперечку. Деякі приносять баклажки з водою, і уловлюючи, що навіть до такої допомоги ми ставимось насторожено, першими відпивають кілька ковтків.

Додому Роман повернеться ще нескоро, тому зв’язок з рідними доводиться підтримувати по телефону. А для бійців АТО рідний голос по телефону, як ковток води у спрагу, який додає сили, енергії і, звісно, надію без яких на війні не вижити.

 

 

 

Орігамі на згадку

57-річний Геннадій Бойко отримав повістку на війну у вересні 2014-го. За освітою військовий, тому давно був готовий поповнити лави бійців. З ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя, займаючи там посаду начальника відділу інфраструктури, не роздумуючи, перебрався у 37-й окремий мотопіхотний батальйон, 56-ої окремої мотопіхотної бригади.

Колеги розповідають про нього як про відповідальну людину та турботливого чоловіка. Навіть у своєму колективі в інспекції, де переважна більшість жінок, Гена обов’язково допоможе у вирішенні всіх складних питань.

Ідучи служити, Геннадій на згадку своїм близьким подарував вироби із орігамі, які зробив власноруч.

Вже рік Геннадій Миколайович — на військовій службі, але постійно спілкується з колегами у телефонному режимі або через мережу Інтернет.

Вже в поважних роках, але душею ще молодий військовий, впевнений, що за ідею необхідно боротися до кінця. Інакшого шляху, аби змінити країну немає. «Ніхто крім нас!» — цей девіз 37-го батальйону став девізом і Геннадія Бойка.

 

 

«Якщо не я, то хто?»

Ще вчора він працював у відділі зв’язків з громадськістю управління комунікацій Головного управління ДФС у Запорізькій області, а сьогодні виконує обов’язки командира взводу та налагоджує зв’язок між військовими підрозділами.

51-річний Василь Юрчако «знайшов» повістку напередодні свята Великодня біля дверей квартири, де саме відбувався ремонт. Проігнорувати «знахідку» чи хоча б відстрочити до закінчення ремонту не з Василевим характером.

— Якщо не я, то хто?» риторично видав колегам, зайшовши попрощатись уже з речмішком.

Спочатку були курси в одному з військових вузів у м. Києві, після яких Василь поміняв мирну професію  податківця на військову зв’язківця 56-ї бригади.

Колеги згадують, що під час телефонної розмови з Василем було добре чути вибухи та й сам боєць підтверджує: не зважаючи на перемир’я, диверсійні групи наближаються.

Щоб полегшити військову службу своєму колезі й допомогти у військовій справі досягати ефективніших результатів, працівник управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління ДФС у області Тетяна Волохова надіслала йому планшет.

А він, у свою чергу, зізнається, що коли скучає за мирною роботою, дістає загальну світлину свого колективу, зроблену напередодні відправки до АТО, і мріє, щоб повторити кадр у мирний час.

 

«Щоб мої батьки та друзі жили в мирній Україні!»

У теплий квітневий день минулого року свій «квиток» на захист Вітчизни одержав головний державний ревізор-інспектор відділу планування та інформаційного забезпечення ДПІ у Комунарському районі Євген Щербаха, якому на той час ще не виповнилось й 25 років.

 — Тоді ще й АТО як такої не було, — згадує хлопець, — росіянам тільки-но вдалося анексувати український Крим, тому перш за все необхідно було захищати наші кордони.

Євгена направили до Бердянського прикордонного загону відділу прикордонної служби, який підпорядковувався Азово-Чорноморському регіональному управлінню. Звідти — до м. Геніческа на Херсонщині. Саме там він був призначений начальником групи і проходив службу до березня цього року.

Окрім патріотичних настроїв, колеги відзначають у хлопця надзвичайну працьовитість, турботливе ставлення до своїх батьків і, звісно, неймовірне прагнення жити у мирній і щасливій країні.

 

 

Життя як спалах

На жаль, із ще незавершеної війни багато хлопців так і не повернулися живими. Немало й запоріжців полягло в бою проти ворога. Одним із них був і 20-річний Михайло Гончаренко.

На фронт воювати хлопець пішов одним із перших під час першої хвилі мобілізації, покинувши улюблену роботу в податковій інспекції Комунарського району, бо щиро вірив у необхідність боротьби та перемогу України. Проте смерть Михайла зустріла прямо на передовій.

23 липня минулого року біля станції Лозова колону нашої військової техніки із засідки обстріляли терористи. Куля пробила бронежилет, Михайло прикрив собою своїх побратимів із 93-ї механізованої бригади. За це посмертно був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

У м. Запоріжжі на будинку по вулиці Чумаченка, де нині живе мати героя на його честь встановлено меморіальну дошку. Галина Гончаренко після загибелі сина стала волонтером і допомагає бригаді, в якій служив її син, а також Запорізькому військовому госпіталю.


За матеріалами Головного управління ДФС у Запорізькій області