Юридическая практика

Відсутність основних фондів

03.10.2016 / 15:54

Судом касаційної інстанції при розгляді справ щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток було взято до уваги, що надані
платником акти не містять інформації, яка б повною мірою розкривала зміст операцій з поставки послуг (акти містять лише загальну назву послуги) та доводи ДПІ про відсутність у постачальників основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) і трудових ресурсів, об’єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності.

Судове рішення

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України у справі № 2а-2042/12/1070 дійшла виснов­ку, що касаційна скарга контролюючого органу підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення платнику сум грошових зобов’язань з податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, відповідно до якого ТОВ «А» порушило норми п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 Закону про прибуток (чинного на час виникнення спірних правовідносин), п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу: завищено валові витрати у податковому обліку за нікчемними правочинами з контрагентами, а також завищено податковий кредит, у результаті чого занижено податок на прибуток у податковому обліку та ПДВ.

Висновки про нікчемність правочинів між платником податків та постачальниками обґрунтовано відсутністю у них основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об’єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності, а також посиланням на письмові пояснення директора та засновника контрагента, в яких він заперечив своє відношення до господарської діяльності товариства та вказав про реєстрацію його за винагороду.

За наслідками перевірки контролюючим органом стосовно платника прийнято податкові повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ.

У судовому процесі встановлено, що на поставку платнику від контрагентів товарів (послуг) сторони підписали акти здачі-прийняття робіт (послуг), від імені цих постачальників виписані податкові накладні, на підставі яких платник сформував валові витрати та податковий кредит у податкових деклараціях з податку на прибуток та ПДВ за вищезазначені податкові звітні періоди.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону про прибуток валові витрати виробництва та обігу (далі — валові вит­рати) — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат згідно з пп. 5.2.1 цієї статті включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 — 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 цього пункту визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 — 138.9, 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 — 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140, ст. 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у п. 138.3 ст. 138 та у ст. 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу (п. 138.2 ст. 138 Кодексу).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’яз­ковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контракт­ної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу не включаються до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум валових витрат і витрат на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником — платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи адміністративний позов та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку платником податків сум валових витрат та витрат податкового кредиту, ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які спростовують реальний характер операцій з поставки платнику від контрагентів товарів (послуг). Так, конт­ролюючий орган вказує на виявлені під час здійснення заходів податкового контролю обставини щодо відсутності у постачальників основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об’єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності; письмові свідчення громадян (засновників підприємств-контрагентів, з якими здійснювалася господарська діяльність) про їхню непричетність до створення та діяльності товариств.

Суд першої інстанції на відміну від апеляційного суду, оцінюючи докази, надані сторонами щодо здійснення поставок від контрагентів товарів (послуг), зокрема видаткові та податкові накладні, виписки за банківським рахунком позивача, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), слушно звернув увагу на те, що акти не містять інформації, яка б повною мірою розкривала зміст операцій з поставки послуг (акти містять лише загальну назву послуги). Крім того, не доведено зв’язок витрат на придбання послуг із господарською діяльністю платника, відсутні докази щодо фактичної передачі платнику від цих постачальників товарів (результатів послуг): рахунки, заявки про надання послуг, звіти про їх виконання, товарно-транспортні накладні на транспортування товару, докази про використання результатів наданих послуг тощо. З огляду на непідтвердження в судовому процесі цих обставин відповідними доказами суд першої інстанції, врахувавши надані контролюючим органом докази про відсутність у вказаних постачальників матеріально-технічної можливості здійснювати господарську діяльність, докази невиконання ними податкового обов’язку, ухилення осіб, які діють від їх імені, від податкового контролю та використання цих суб’єктів підприємницької діяльності в схемах незаконної податкової мінімізації, про що свідчать, зокрема, і пояснення вищезазначених громадян, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність реального характеру поставки платнику податків від контрагентів товарів (послуг), а отже, і про неправомірне формування платником валових витрат податкового кредиту з посиланням на господарські операції із цими постачальниками.

Висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 р. у справі про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. Надання податковому органу належним чином оформлених документів з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою — постачальником послуг підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до п. 1 Правил № 363 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) товарно-транспортна накладна — єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (п. 11.1 Правил № 363).

Як установлено п. 11.7 цих Правил, перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий — передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий примірники, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби —  печаткою або штампом), передаються перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні в обов’язковому порядку бути в наявності як у покупця, так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов’язану сторону щодо доставки товару. При цьому однак такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо)

Відповідно до частини першої ст. 9 Закону про бухоблік підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування опрацювання даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга ст. 9 Закону про бухоблік).

З огляду на викладене у суду апеляційної інстанції не було законних підстав, установлених ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства, для скасування постанови суду першої інстанції.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Закон про прибуток — Закон України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (втратив чинність). Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Правила № 363 — Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363

«Горячии линии»

Дата: 11 мая, четверг
Время проведения: с 14:00 до 16:00