Юридическая практика

Визнання операцій безтоварними

12.08.2016 / 14:17

Судом касаційної інстанції при розгляді справ щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток було взято до уваги, що платником податків не надано документів, які підтверджують фактичний рух товару, зокрема його внутрішнє переміщення під час господарської діяльності товариства та/або його наступної реалізації.

Судове рішення

Як встановлено судами у справі № 2270/5571/12, фактичною підставою прийняття ОДПІ податкових повідомлень-рішень, якими платнику збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ з підстав порушення товариством норм пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про прибуток, статей 3 та 4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ (чинних на час виникнення спірних правовідносин) із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій, встановлених п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу, відповідно, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 02.07.2012 р., про результати документальної позапланової виїзної перевірки платника з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин із контрагентами.

Згідно з висновками акта перевірки платник занизив податкові зобов’язання з ПДВ за травень — листопад 2009 р., квітень — червень 2010 р. та з податку на прибуток за ІІ — ІV квартали 2009 р., ІІ квартал 2010 р. внаслідок збільшення суми податкового кредиту за податковими накладними, виписаними контрагентами, та суми валових витрат за операціями з контрагентами як таких, що не спрямовані на реальне настання наслідків і є безтоварними.

Висновок ОДПІ обґрунтовано посиланням на інформацію, отриману під час здійснення заходів податкового контролю, а саме: характер діяльності платників за їх місцезнаходженням; свідоцтва платників податків анульовано у зв’язку з відсутністю юридичної особи за місцем реєстрації або неподанням податкової звітності та/або недекларуванням податкових зобов’язань; діяльність контрагентів було направлено на податкову мінімізацію третіх осіб; відсутність у платника копій сертифікатів якості на придбані товари (засоби захисту рослин), документів щодо їх транспортування.

Суди першої та апеляційної інстанцій з урахуванням встановлених обставин щодо діяльності контрагентів та відсутності з боку платника доказів на спростування цих обставин дійшли висновку, що надані платником документи (податкові накладні, накладні, платіжні доручення, видаткові накладні, рахунки-фактури), хоча і складені на оформлення операцій з контрагентами, з огляду на наявні в них недоліки (документи не містять підпису особи, відповідальної за здійснення господарської операції, відбитку печатки) не можуть бути підтвердженням сум податкового кредиту та валових витрат у податковому обліку.

Документів, які б підтверджували фактичний рух товару, зокрема його внутрішнє переміщення під час господарської діяльності товариства та/або його наступної реалізації, платник податків не надав.

Суд з дотриманням вимог ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства зробив оцінку наданим платником доказам щодо перерахування на користь контрагентів грошових коштів через банківські установи за придбаний товар, товарно-транспортні накладні як таких, що з урахуванням обставин, які свідчать про фіктивність контрагентів, не є доказами реальності операцій між цими платниками податків.

Відповідно до положень частин першої та другої ст. 9 Закону про бухоблік (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вимогу щодо підписання податкової накладної особою, уповноваженою платником ПДВ на здійснення операції з поставки, встановлено п. 18 Порядку № 165 (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 цього пункту не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлено пп. 7.2.6 п. 7.2 цієї статті).

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону про прибуток встановлено, що валові витрати з виробництва та обігу — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 вищезазначеної статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 — 5.8 цієї статті.

Валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (пп 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток).

За змістом наведених норм витрати для цілей податкового обліку мають бути здійснені в межах господарської діяльності платника податків та підтверджені первинними документами згідно з вимогами законодавства.

Водночас наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

Згідно з частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат та/чи податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, такий платник має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.

Правильно застосувавши наведені норми матеріального та процесуального права, встановивши безтоварність господарських операцій, за наслідками яких платник вніс зміни до податкового обліку та зменшив свої податкові зобов’язання, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких і виник спір.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від.06.07.2005 р. № 2747-IV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Закон про ПДВ — Закон України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (втратив чинність). Закон про прибуток — Закон України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (втратив чинність). Порядок № 165 — Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 165 (втратив чинність)