Налог на имущество

Нерухомість у юридичних осіб

05.02.2018 / 11:50

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі — податок на нерухомість), є однією зі складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених ст. 10 Податкового кодексу.
Хто і коли встановлює ставки, чи потрібно сплачувати податок за допоміжні будівлі та споруди, чи мають сплачувати цей податок неприбуткові організації та в яких ситуаціях платник може скористатися пільгою, а коли — ні, розглянемо в цій статті.

Види нерухомості

Згідно з чинним законодавством України нерухоме майно (нерухомість) — це земельні ділянки, а також будівлі, споруди чи інше майно, безпосередньо пов’язане землею, тобто об’єкти, переміщення яких неможливе без нанесення значної шкоди його вартості і призначенню.

В Україні існує три види нерухомості: земля, житло та нежитлові приміщення.

При цьому земля — це один з основних факторів у будь-якій комерційній діяльності, які безпосередньо або побічно беруть участь у виробництві товарів та наданні послуг.

Нерухомість за функціональною ознакою поділяється на житлову і нежитлову.

Житло — це будова з усіма зручностями, призначена для проживання людей.

У нежитловій (комерційній) нерухомості виділяють промислову, складську, торговельну, офісну, готельну, рекреаційну нерухому власність, інституційну і нерухомість, призначену для змішаного використання.

За ступенем спеціалізації розрізняють:

  • спеціалізовану нерухомість — хімічні та нафтопереробні заводи; музей та інші будівлі, що належать до культури;
  • неспеціалізовану нерухомість — нерухомість, на яку є попит на відкритому ринку для інвестування.

Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Державна реєстрація прав

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ст. 182 Цивільного кодексу).

Інформація про речові права на об’єкти нерухомого майна, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі — Державний реєстр прав) (ст. 5 Закону № 1952).

Відповідно до пп. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу органи державної реєстрації прав на нерухоме майно щоквартально у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подають контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку юридичними особами, за місцем розташування такого об’єкта нерухомого майна.

Типи об’єктів нерухомості

З метою узгодження типів об'єктів нерухомості з інформацією у Державному реєстрі прав у податковій декларації з податку на нерухомість (далі — декларація), затвердженій наказом № 408, передбачено кодифікування дев’яти  типів об’єктів нерухомості:

Для подання податкової звітності така, переважно наочна, класифікація нерухомого майна є достатньою.

Класифікація об’єктів

Методику детальнішої класифікації об’єктів нерухомості в частині їх приналежності до відповідних типів нерухомого майна наведено у ДК 018-2000. Цей класифікатор є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації і призначений для використання органами центральної виконавчої влади та всіма суб’єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Ведення ДК 018-2000 покладено на Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві Держбуду України, який за результатами проведення експертизи правильності здійснення класифікації об’єктів нерухомого майна конкретного суб’єкта господарювання уповноважений видавати експертні висновки такому суб’єкту.

Одиницею класифікації у ДК 018-2000  є переважно окрема будівля чи інженерна споруда (залізниці, мости, комплексні промислові споруди тощо). Для комплексних будівель, що складаються з кількох будівель, кожна будівля може класифікуватися окремо. Якщо, наприклад, комплекс професійно-технічного навчального закладу складається з будинку для навчання та гуртожитку, то будинок для навчання в цьому випадку буде позначено кодом 1263 («Будівлі навчальних та дослідних закладів»), тоді як гуртожиток слід позначити кодом 1130 («Гуртожитки»). Проте якщо дані не деталізовані чи відсутні, комплекс відносять до класифікаційного угруповання за кодом 1263.

Таким чином, головним критерієм приналежності об’єктів нерухомості до підрозділу 23 «Комплексні промислові споруди» (електростанції, збагачувальні фабрики тощо) є відсутність у таких будівель характерних ознак будинків.

Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, сировину тощо. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об’єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно (ст. 191 Цивільного кодексу).

Одним із критеріїв комплексної промислової споруди є виділення для цього спеціально відведеної земельної ділянки.

Для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами використовується Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом № 548 (далі – Класифікація).

Спеціально відведені земельні ділянки для промислових (у тому числі комплексних) споруд мають класифікуватись у Секції J Класифікації «Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення» розділу 11 «Землі промисловості (землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд)».

Підрозділ 23 «Комплексні промислові споруди» включає такі класи:

2301       «Споруди гірничопромислових та добувних підприємств» (установки та споруди для шахт, видобування вуглеводневих покладів, розробки гірських порід, добування, переробки та збагачення рудної сировини, гравійних кар’єрів тощо (наприклад, завантажувальні та розвантажувальні станції, копри шахт тощо), гіпсові, цементні, цегельні, черепичні заводи тощо, споруди підприємств лісозаготівельної промисловості)

2302      «Споруди підприємств електроенергетики» (гідравлічні або теплові електростанції та установки для виробництва електроенергії, наприклад, електростанції, що працюють на вугіллі, атомні та вітрові електростанції, підприємства зі збагачення та переробки ядерних матеріалів, печі для спалювання відходів)

2303       «Споруди підприємств хімічної промисловості» (установки, що утворюють хімічні, нафтохімічні або нафтопереробні підприємства, портові термінали для нафтопродуктів, коксохімічні заводи)

2304       «Споруди підприємств металургійної промисловості, не класифіковані раніше» (установки, що утворюють підприємства металургійної промисловості, такі як доменні печі, прокатні стани, ливарні цехи тощо)

Об’єкт оподаткування

Об’єктом оподаткування податком на нерухомість є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу).

Підпунктом 14.1.105 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу визначено, що для цілей оподаткування термін «майно» застосовується у значенні, наведеному в Цивільному кодексі, а саме: майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст. 190 Цивільного кодексу). Майнові права визнаються речовими правами.

Що не оподатковується

Відповідно до пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу не є об’єктом оподаткування:

  • об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);
  • об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;
  • будівлі дитячих будинків сімейного типу;
  • гуртожитки;
  • житлова нерухомість, непридатна для проживання, у тому числі у зв’язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, що створена відповідно до закону та перспективного плану формування територій громад;
  • об’єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям-інвалідам, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об’єкта на дитину;
  • об’єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб’єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках;
  • будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств;
  • будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;
  • об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських організацій інвалідів та їх підприємств;
  • об’єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано в установленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їх статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об’єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність;
  • будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг;
  • об’єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які перебувають на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;
Платники податку на нерухоме майно — юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього самого року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об’єкта/об’єктів оподаткування декларацію з розбивкою річної суми рівними частками поквартально
  • об’єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров’я населення, центрів з розвитку фізичної культури і спорту інвалідів, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних споруд всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, їх місцевих осередків та відокремлених підрозділів, що є неприбутковими та включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;
  • об’єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки. Перелік таких баз затверджується Кабінетом Міністрів України;
  • об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім’ям, у яких виховуються п’ять та більше дітей.

Обчислення та сплата

Платниками податку на нерухоме майно є суб’єкти господарювання, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об’єктом оподаткування є такі об’єкти, у тому числі їх частки (пп. 266.1.1 п. 266.1, пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу).

Базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 вищезазначеної статті).

Ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 м2 бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу).

Сума податкових зобов’язань обчислюється за кожним типом об’єкта нерухомості та декларується у податковій декларації.

Платники податку на нерухоме майно — юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього самого року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об’єкта/об’єктів оподаткування декларацію з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

У разі виникнення новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт (пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу).

Податкове зобов’язання за звітний рік сплачується авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що настає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації (пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Кодексу).

Хто і коли встановлює ставки

Обов’язок щодо щорічного прийняття рішень про встановлення місцевих податків і зборів, у тому числі податкових ставок, Податковим кодексом не встановлено, проте передбачено механізм справляння місцевих податків і зборів у разі неприйняття рішення сільськими, селищними, міськими радами та радами об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад (далі — органи місцевого самоврядування).

Зокрема, податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм Податкового кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Кодексу).

Водночас згідно з повноваженнями, наданими Податковим кодексом органам місцевого самоврядування, їм доручено приймати рішення до початку наступного бюджетного періоду і таке рішення набирає чинності з початку бюджетного періоду (пп. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 Кодексу). При цьому для забезпечення набрання рішенням чинності з початку бюджетного періоду воно має бути офіційно оприлюднено до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період) (пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Кодексу).

Оскільки кожне рішення набирає чинності з початку чергового бюджетного періоду, органи місцевого самоврядування мають приймати рішення щороку. Крім того, це забезпечує інтереси платників податків у частині своє­часного отримання інформації про порядок справляння податків і зборів на відповідній території у наступному бюджетному періоді.

Це також стосується порядку інформування органами місцевого самоврядування контролюючих органів про прийняте рішення до початку кожного бюджетного періоду. Зокрема, це стосується рішень щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам з податку на нерухомість (пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу) та плати за землю (п. 284.1 ст. 284 Кодексу), а також рішення щодо збору за місця для паркування транспортних засобів (установлення переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, та переліку осіб, уповноважених організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів) (пп. 2681.1.2 п. 2681.1 ст. 2681 Кодексу).

Таким чином, рішення має прийматися щороку — або про встановлення місцевих податків і зборів, або про подовження дії попереднього рішення.

Довідково
Придбання. За придбаний (новостворений, нововведений) об’єкт нерухомості юридична особа протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт подає декларацію контролюючому органу за місцем знаходження цього об’єкта. При цьому податок потрібно сплачувати починаючи з місяця, в якому виникло право власності на об’єкт, тобто незалежно від дати виникнення права власності (наприклад, наприкінці місяця) податок сплачується з першого числа відповідного місяця. Податок сплачується до відповідного місцевого бюджету за місцем розташування об’єкта нерухомості.
Продаж. Якщо протягом календарного року змінюється власник нерухомого майна (відбувається його продаж), то попередній власник має подати уточнюючу декларацію до контролюючого органу, а податок сплачувати з початку року (1 січня) до початку місяця, в якому припинилося його право власності на об’єкт нерухомості. 

Розглянемо, як оподатковується нерухомість, на умовних ситуаціях.

Ситуація 1

Підприємство є власником цілісного майнового комплексу і вважає, що на цей об’єкт нерухомості поширюється податкова пільга з податку на нерухомість, передбачена пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу, як на такий, що є будівлею ­промисловості.

Основним видом господарської діяльності підприємства є виробництво електроенергії (код 35.11 за ДК 009:2010). Чи може підприємство скористатися пільгами в оподаткуванні?

Податковим кодексом визначено, що будівлі промислові належать до об’єктів нежитлової нерухомості (пп. 14.1.1291 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), і для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття і терміни цього Кодексу (п. 5.2 ст. 5).

Так, «Споруди підприємств електро- та теплоенергетики інші» класифікуються за кодом 2302.9 ДК 018-2000 у класі 2302 «Споруди підприємств електроенергетики» групи 230 «Комплексні промислові споруди» підрозділу 23 «Комплексні промислові споруди».

Відповідно до ДК 018-2000 до об’єктів нерухомості, на яких поширюється податкова пільга, визначена пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу, належать об’єкти, зазначені у класі 1251 «Будівлі промислові». Згідно з ДК 018-2010 цей клас не включає комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи тощо), які не мають характеристик будівель.

Таким чином, підприємство не має підстав скористатися податковою пільгою, визначеною пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу. 

Ситуація 2

Підприємство здійснило реорганізацію з виділенням земельної ділянки та нежитлової будівлі, які перебувають на балансі підприємства, новоствореній юридичній особі. Який порядок сплати податку на нерухомість?

Підприємство та новостворена юридична особа як власники нежитлової будівлі є платниками податку. При цьому підприємство після виділення нежитлової будівлі новоствореній особі має подати до контролюючого органу уточнюючу декларацію. А новостворене підприємство протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на будівлю має подати звітну декларацію до контролюючого органу за місцезнаходженням зазначеного об’єкта нерухомості та сплачувати податок на нерухомість авансовими внесками щокварталу до 30 числа місця, що настає за звітним кварталом.

Пільги для «неприбутківців»

Податковим кодексом не передбачено винятків та/або окремого порядку справляння податку на нерухомість для неприбуткових організацій, крім визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 цього Кодексу.

Дитячі санаторії

Не є об’єктами оподаткування податком на нерухомість об’єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності державних та комунальних дитячих санаторно-­курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які перебувають на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені конт­ролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій (пп. «ї» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу).

Підприємства, установи та організації набувають ознаки неприбутковості та вносяться до Реєстру неприбуткових установ та організацій у разі їх відповідності вимогам, установленим п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу, у порядку, визначеному постановою № 440. Статус засновників підприємств (резидент або нерезидент) не враховується при включенні до зазначеного Реєстру.

Якщо дитячий санаторій є неприбутковою установою (наприклад, має ознаку неприбутковості 0048 «інші юридичні особи, діяльність яких відповідає вимогам, встановленим п. 133.4 ст. 133 Кодексу, утворені та зареєстровані в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації»), то на цю установу поширюється дія пп. «ї» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу щодо виключення належних їй нежитлових будівель з переліку об’єктів оподаткування податком на нерухомість.

Щодо житлових будівель, то їх оподаткування здійснюється на загальних підставах відповідно до вимог ст. 266 Кодексу.

Держпідприємства

До переліку об’єктів нерухомості, які не є об’єктами оподаткування, пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу віднесено об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного чи місцевого бюд­жету і є неприбутковими (їх спільній власності).

Якщо підприємство не має ознаки неприбуткового підприємства та подає до конт­ролюючого органу податкові декларації з податку на прибуток підприємств, то податкова пільга щодо виключення нерухомого майна з об’єктів оподаткування податком не може поширюватися на нерухоме майно, речові права на яке має таке підприємство.

Оскільки підприємство є державним, то відповідно до ст. 73 Господарського кодексу його майно перебуває у державній власності і закріплюється за ним на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Справляння податку відбувається на підставі даних у Державному реєстрі прав (пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу).

Якщо згідно з даними Держреєстру речових прав на нерухоме майно речові права на вищезазначені об’єкти нерухомого майна зареєстровані за підприємством, воно має декларувати податкові зобов’язання з податку на нерухомість.

Оренді операції

Операції з надання та отримання нерухомості в оренду досить поширене явище. Як оподатковується така нерухомість, розглянемо на умовних ситуаціях. 

Ситуація 3

Підприємство (видами діяльності якого є придбання та продаж власного нерухомого майна, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна) для здійснення будівництва житлового комплексу придбало нерухоме майно (єдиний майновий комплекс) у виробничого підприємства. Все майно обліковується як інвестиції в будівництво житлового комплексу (рахунок 15). На період оформлення прав на земельну ділянку під придбаним майновим комплексом та отримання дозволу на будівництво частина виробничих будівель введена в експлуатацію та надана в оренду і використовується орендарем для здійснення виробничої діяльності (виробництво лікарських засобів).

Чи має право підприємство на звільнення від сплати податку на нерухомість у зв’язку з тим, що належні йому об’єкти використовуються у виробничій діяльності?

Нагадаємо, що перелік нерухомості, яка не є об’єктом оподаткування податком на нерухомість, визначено пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу, згідно з пп. «є» якого встановлено, що до таких об’єктів належать будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Отже, норма зазначеного підпункту поширюється на промислові підприємства, які мають у власності будівлі промисловості.

При визначенні промислових підприємств необхідно дотримуватися вимог ДК 009:2010 і ДК 018-2000.

Промислові підприємства, які згідно з ДК 009:2010 належать до секцій:

B    —    «Добувна промисловість та розроблення кар’єрів»

C    —    «Переробна промисловість», зокрема виробництво харчових продуктів,

напоїв, тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів, виробництво паперу та паперових виробів, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації тощо

D    —    «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря»

E    —    «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами»

F    —    «Будівництво»

На підставі документів про право власності на об’єкт нежитлової нерухомості з урахуванням ДК 018-2000 у частині функціонального призначення та класифікаційної ознаки цього об’єкта визначається належність такого об’єкта до групи «Будівлі промислові та склади».

Оскільки видами діяльності підприємства є придбання та продаж власного нерухомого майна, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, то на об’єкти нерухомого майна підприємства не поширюється дія пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу і підприємство як їх власник є платником податку з усіх належних йому об’єктів нерухомості. 

Ситуація 4

Промислове підприємство займається виробничою діяльністю, має у власності об’єкти нерухомості виробничого характеру, які не використовує самостійно, а здає в оренду іншій юридичній особі для використання за призначенням.

Чи підпадає нерухомість підприємства під визначення «будівлі промисловості» відповідно до пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу та чи є підприємство платником податку на нерухомість?

Оскільки підприємство не використовує об’єкти нерухомого майна за призначенням, а здає в оренду (вид діяльності — надання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна, клас 68.20 за ДК 009:2010), то воно як власник об’єктів нерухомості є платником податку на нерухомість. 

Ситуація 5

Підприємство орендує нерухомість у фізичної особи. Чи зобов’язано воно сплачувати податок на нерухомість з орендованих об’єктів?

Юридична особа, яка орендує нерухомість, у тому числі у фізичної особи, не є власником нерухомості, тому підприємство не є платником податку.

Іноді за деякими договорами оренди майна власники такого майна передбачають компенсацію розміру податку у складі орендної плати. При цьому орендарі сприймають це як покладення на них обов’язку сплачувати податок.

Договірні відносини регулюються Цивільним кодексом і не стосуються питань, що належать до компетенції Податкового кодексу. Компенсація орендарем розміру податку, який сплачує орендодавець як платник податку, не означає делегування орендарю повноважень платника податку. 

Ситуація 6

Основним видом діяльності підприємства є надання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна (клас 68.20 за ДК 009:2010). Підприємство здійснює будівництво СТО для подальшого здавання його в оренду. Чи існують обмеження щодо площі приміщень, які надаються в оренду, для цілей оподаткування податком на нерухомість?

Податковим кодексом не передбачено обмеження щодо розміру площі майна, яке надається в оренду юридичною особою. У будь-якому випадку платником податку є власник нерухомості.

Допоміжні будівлі та споруди

Для здійснення господарської діяльності суб’єкти господарювання часто використовують допоміжні будівлі та споруди. З’ясуємо, чи оподатковуються зазначені об’єк­ти податком на нерухомість.

 Ситуація 7

Основний вид діяльності підприємства — виробництво маргарину і подібних харчових жирів. У власності підприємства є нежитлова нерухомість — виробничі корпуси, цехи, допоміжні будівлі та споруди (будівля водонасосної станції, підстанція). Чи є зазначені допоміжні будівлі та споруди об’єктом оподаткування з урахуванням пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу?

Згідно з вищезазначеним підпунктом не є об’єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Отже, ця норма поширюється тільки на промислові підприємства, які мають у власності будівлі промисловості.

ДК 018-2000 призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб’єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об’єктами класифікації в цьому класифікаторі є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

ДК 018-2000 визначено, що будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Будівлі, що використовуються або запроектовані для кількох призначень, повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення.

Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належить клас «Будівлі промислові» (код 1251), який включає будівлі підприємств харчової промисловості  (код 1251.5).

Єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів таких прав, — Державний реєстр прав (ст. 2 Закону № 1952).

Таким чином, якщо допоміжні будівлі та споруди підприємства (будівля водонасосної станції, підстанція) зареєстровано як будівлі підприємств харчової промисловості  (код 1251.5), то на них поширюється дія пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу, тобто вони не є об’єктом оподаткування.

Нерухомість на ринку

Податковим кодексом встановлено, що не є об’єктами оподаткування малі архітектурні форми і ринки, але для застосування цієї норми встановлено обмеження щодо площі такої нерухомості. 

Ситуація 8

Підприємство — суб’єкт малого бізнесу, земельну ділянку якому надано для комерційного призначення — обслуговування та експлуатації торговельно-розважального комплексу, що є ринком. Основним зареєстрованим видом господарської діяльності підприємства є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, який класифікується у класі 68.20 розділу 68 «Операції з нерухомим майном» ДК 009:2010. Підприємство не сплачує податок на нерухомість за об'єкт торговельно-розважального комплексу площею понад 1 000 м2, розташований на території критого ринку, вважаючи, що цей об'єкт підпадає під норму пп. «е» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу. Чи правомірні дії підприємства?

Нагадаємо, що зазначена норма Кодексу передбачає виключення з переліку об’єктів оподаткування податком на нерухомість об’єктів нежитлової нерухомості, які використовуються суб’єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність в малих архітектурних формах та на ринках.

ДК 018-2000 у класі 1230 «Будівлі торговельні» відносить до різних підкласів «Торговельні центри, універмаги, магазини» (підклас 1230.1) та «Криті ринки, павільйони та зали для ярмарків» (підклас 1230.2). За таких обставин об’єкт нерухомості, який, ймовірно, класифікується у підкласі «Торговельні центри, універмаги, магазини» (підклас 1230.1), що розташований на території критого ринку, не може бути ідентифіковано як об’єкт нерухомості, на який поширюється дія пп. «е» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу у значенні «на ринках».

Водночас єдине чинне визначення терміну «ринок» містять Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом № 57 (далі — Правила № 57). Зокрема, ринком вважається суб’єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов’язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Таким чином, норма пп. «е» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу в розумінні діяльності на ринках може поширюватися на об’єкти нерухомості, які є об’єктом права власності суб’єктів господарювання, що утворені та зареєстровані в установленому порядку як ринки і належать до категорій суб’єктів господарювання малого та середнього бізнесу.

Крім того, господарська діяльність ринків згідно з Правилами № 57 класифікується у секції G «Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів» розділу 47 «Роздрібна торгівля, крім торгівлі автотранспортними засобами та мотоциклами», де торговельну діяльність деталізовано за формою торгівлі як поза магазинами, зокрема «Роздрібна торгівля з лотків і на ринках» (група 47.8 ДК 009:2010), яка включає роздрібну торгівлю будь-якими видами нових або уживаних товарів, що здійснюється з пересувних наметів, лотків для вуличної торгівлі або на стаціонарному місці на ринку, яка не відповідає зареєстрованим підприємством основним видам господарської діяльності.

Водночас у пп. «е» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу застосовується термін «мала архітектурна форма», що встановлює обмеження її застосування до об’єктів нежитлової нерухомості площею 30 м2, незалежно від функціонального використання земельної ділянки, на якій розміщено такий об’єкт, наприклад «Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури» (підрозділ 03.10 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом № 548). Зважаючи на приписи пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу щодо недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, норма уточнення щодо виключення з переліку об’єктів оподаткування податком на нерухомість об’єктів нежитлової нерухомості «на ринках» може бути поширена на об’єкти нежитлової нерухомості елементів торговельної мережі ринку, площа яких не перевищує площі малої архітектурної форми.

Таким чином, застосування норм пп. «е» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Кодексу підприємством, господарська діяльність якого згідно з ДК 009:2010 належить до класу 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», до об'єкту торговельно-розважального комплексу площею понад 1 000 м2, розташованого  на території критого ринку, не є правомірним. Тобто такий об’єкт підлягає оподаткуванню податком на нерухомість.

Сплата податку в зоні АТО

Податковим кодексом передбачено особливості справляння податків на період проведення антитерористичної операції (далі — зона АТО) для платників податків, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є зона АТО (п. 38 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу).

Згідно з пп. 38.6 вищезазначеного пункту у період з 14.04.2014 р. до 31 грудня року, в якому буде завершено АТО, об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, розташовані на території населених пунктів, на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, не є об’єктом оподаткування податком на нерухомість відповідно до ст. 266 Кодексу.

Які території вважаються тимчасово окупованими

Згідно з Податковим кодексом тимчасово окупована територія — територія окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, визначена відповідно до Постанови № 254, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, визначається Кабінетом Міністрів України (пп. 38.1 п. 38 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу).

Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та Перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджено розпорядженням № 1085.

Отже, норма п. 38 підрозділу 10 розділу XX Кодексу поширюється на населені пункти, що містяться у переліках, затверджених розпорядженням № 1085.

Звертаємо увагу на те, що платники мають враховувати періоди, коли їх населені пункти було включено до розпорядження № 1085.

У зв’язку з тим, що АТО почалося у 2014 р., а зміни до Податкового кодексу внесено у 2017 р., вважаємо за доцільне зазначити, що нараховані та сплачені у період АТО суми податку за об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, розташовані у зоні АТО, не підлягають поверненню на поточний рахунок платника, не спрямовуються на погашення грошового зобо­в’язання (податкового боргу) з інших податків і зборів, не повертаються у готівковій формі за чеком у разі відсутності у платника рахунку в банку. До зазначених сум надміру сплачених грошових зобов’язань не застосовуються строки давності, встановлені ст. 102 Кодексу, крім суми надміру сплачених податкових зобов’язань платників, які припиняють свою діяльність.

Розглянемо відповіді на найпоширеніші запитання.

Повноваження місцевих рад

Рішенням селищної ради затверд­жено ставки податку на нерухоме майно на 2018 р. для об’єктів нерухомого майна, які згідно з пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу виключено з об’єктів оподаткування. Чи повинні суб’єкти господарювання в такому випадку сплачувати податок на нерухомість?

Податкове законодавство України складається з нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу, у тому числі рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим  Кодексом (п. 3.1 ст. 3 Кодексу).

Зокрема, місцеві ради в межах повноважень, визначених Податковим кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (у частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) (п. 10.3 ст. 10 Кодексу).

Слід зазначити, що пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Кодексу містить такий припис: при прийнятті радою рішення про встановлення місцевих податків  визначаються об’єкт оподаткування, платник податків, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи згідно зі ст. 7 Кодексу з дотриманням критеріїв, установлених розді­лом  XII «Податок на майно» Кодексу для відповідного місцевого податку.

Крім того, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в ме­­­жах наданих їм повноважень, є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (п. 1 ст. 73 Закону № 280).

Визначення типу об’єкта нерухомості

Підприємство є власником об’єкта нежитлової нерухомості, що у реєстраційних документах ідентифіковано як «багатофункціональний центр». При цьому міською радою встановлено відмінні ставки для різних типів нежитлової нерухомості (з уточнюючим переліком), а також інших будівель. Який порядок визначення типу такого об’єкта нерухомості?

Примітка до податкової декларації з податку на нерухомість, затвердженої наказом № 408, визначає дев’ять типів об’єктів нерухомості, які зазначаються у графі 2 цієї декларації. Приналежність об’єктів нерухомості до зазначених типів визначається у тому числі із застосуванням ДК 018-2000, розділ перший якого включає методику класифікації будівлі за основним функціональним призначенням. 

Приклад

Керуючись положеннями ДК 018-2000, розглянемо будівлю, загальна площа якої складається з таких приміщень:

Тип використання

% від
загальної площі

Клас згідно з ДК 018-2000

Гуртожиток для робітників

30 

1130

Офіси кредитної установи

10 

1220

Склади підприємства торгівлі

20 

1230

Склади товарні

30 

1252

Майстерня

10 

1251

У цьому випадку будівля класифікується таким чином:

  • на рівні двох розрядів коду будівля належить до підрозділу 12 «Будівля нежитлова», оскільки офіси кредитної установи, склади підприємства торгівлі, склади товарні та майстерня, що належать до цього підрозділу, займають найбільший відсоток (70 %) загальної площі;
  • на рівні трьох розрядів — до групи 125 «Будівлі промислові та склади», оскільки склади товарні та майстерня, що належать до цієї групи, займають найбільший відсоток (40 %) загальної площі в межах розділу;
  • на рівні чотирьох розрядів — до класу 1252  «Склади спеціальні товарні», оскільки  склади товарні займають найбільший відсоток (30 %) загальної площі в межах групи.

Таким чином, зазначену будівлю, ідентифіковану як багато­функціональний центр, слід віднести до нежитлових приміщень класу 1252  «Склади спеціальні товарні».

Збільшення податку

Підприємство має у власності житловий будинок площею 420 м2 та планує придбати ще один будинок площею 250 м2. Чи вплине це на розмір податку?

Підпункт «ґ» пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу регулює порядок обчислення суми податку на нерухомість, який застосовується контролюючими органами при визначенні податкових зобов’язань фізичних осіб та передбачає механізм збільшення податкових зобов’язань у разі перевищення граничного розміру об’єкта оподаткування.

Водночас пп. «ґ» передбачає застосування аналогічного механізму щодо збільшення суми податкових зобов’язань для об’єктів житлової нерухомості у разі перевищення граничного розміру об’єкта оподаткування, у тому числі на такі об’єкти, що перебувають у власності юридичних осіб, які самостійно обчислюють власні податкові зобов’язання.

Отже, норми пп. «ґ» пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Кодексу застосовуються до юридичних осіб — платників податку на нерухомість у частині щорічного збільшення суми податкових зобов’язань для об’єктів житлової нерухомості із загальною площею понад 500 м2 на 25 000 грн за наявності у власності такого платника об’єкта (об’єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, загальна площа якого перевищує 300 м2 (для квартири) та/або 500 м2 (для будинку). Сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а» — «г» цього пункту, збільшується на 25 000 грн на рік за кожен такий об’єкт житлової нерухомості (його частку).

Якщо майно державне

Підприємство користується та розпоряджається нерухомим майном, що перебуває у власності органів місцевого самоврядування та надане йому на праві господарського відання. Чи повинно підприємство у такому разі сплачувати податок на нерухомість за такі об’єкти нерухомості?

Платниками податку на нерухомість визначено юридичних осіб, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу, де зміст права власності визначається приналежністю власнику права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу)).

Право господарського відання — речове право підприємства з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, визначених Господарським кодексом та іншими законами, яке передбачає захист підприємства від втручання власника в оперативно-господарську діяльність, а також захист від власника майнових прав підприємства (ст. 136 цього Кодексу).

Право господарського відання як речове право, похідне від права власності, підлягає державній реєстрації прав (абзац п’ятий п. 2 частини першої ст. 4 Закону № 1952). Водночас право господарського відання є похідним правом, і реєструється таке право після проведення державної реєстрації права власності на відповідний об’єкт нерухомого майна (абзац п’ятий п. 1.2 Методичних рекомендацій № 3).

Таким чином, об’єкти нерухомості підприємства, внесені до Державного реєстру прав на підставі права господарського відання, не належать до об’єктів оподаткування податком на нерухомість і не включаються до об’єкта оподаткування за умови відповідності їх критеріям, визначеним у пп. «а» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу, щодо приналежності власника до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Незавершене будівництво

Підприємство є власником незавершеного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а також об’єкта житлової нерухомості. Чи є об’єктом оподаткування така нерухомість?

Законом № 1952 передбачено, що Державний реєстр прав включає у тому числі розділи: об’єкти нерухомості, об’єкти незавершеного будівництва.

Оскільки згідно з Податковим кодексом об’єкти оподаткування податком на нерухомість становлять об’єкти, що перебувають у власності і внесені до Державного реєстру прав як об’єкти нерухомого майна, то об’єк­ти, включені до розділу об’єктів незавершеного будівництва, не є об’єктами оподаткування.

Нерухомість списано з балансу

Об’єкт нежитлової нерухомості списано з балансу підприємства, яке є його власником, у зв’язку з моральним та фізичним зносом і непридатністю для подальшого використання (далі — об’єкт). Чи потрібно в такому разі сплачувати податок на нерухомість?

Оскільки підприємство є зареєстрованим власником об’єкта, внесеного до Державного реєстру прав, а органи державної реєстрації прав на нерухоме майно щоквартально у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подають до контролюючих органів відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку на нерухомість юридичними особами за місцем розташування такого об’єкта нерухомого майна (пп. 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу), то обов’язок зі сплати податку за об’єкт існуватиме до моменту його виключення з такого реєстру.

Платниками податку на нерухомість є юридичні особи — власники об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 вищезазначеної статті).

Інформація про речові права на об’єкти нерухомого майна, а саме будівлі, споруди, а також їх окремі частини та нежитлові приміщення міститься у Державному реєстрі прав (ст. 5 Закону № 1952).

У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до Державного реєстру прав (ст. 349 Цивільного кодексу).

Таким чином, обов’язок зі сплати податку на нерухомість за об’єкт існуватиме до моменту його виключення з Державного реєстру прав, а наявність у реєстрі відомостей про припинення права власності підприємства на об’єкт житлової нерухомості є підставою для виключення підприємства з платників податку на нерухомість.

Класифікація нежитлової нерухомості

Підприємство, основним видом діяльності якого є виробництво хлібобулочних виробів, отримало експертний висновок ДП «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем в будівництві» (далі — Висновок) про те, що об’єкти нерухомості, які належать підприємству, відносяться до підкласів 1251.5 та 1251.7
ДК 018-2000. У Висновку зазначено, що він може використовуватися до моменту зміни цільового призначення об’єктів. Чи поширюється на такі об’єкти нерухомості дія пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу?

Підставою для можливості скористатися податковими пільгами та преференціями зі сплати податку на нерухомість є визначення об’єкта оподаткування шляхом чіткої класифікації об’єктів нежитлової нерухомості.

Інструментом ідентифікації об’єктів нерухомості в частині їх приналежності до відповідних типів нерухомого майна є, зокрема, ДК 018-2000 як складова частина Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, призначений для використання органами центральної виконавчої влади та всіма суб’єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Об’єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Одиницею класифікації в ДК 018-2000 є переважно окрема будівля чи інженерна споруда (будинок, дорога, трубопровід тощо), які класифікуються за їх функціональним призначенням.

Цей Класифікатор побудовано за ієрархічним методом класифікації з використанням послідовної системи кодування.

Кожна позиція у ДК 018-2000 містить п’ятизначний цифровий код і назву відповідних класифікаційних угруповань, а загальна структура його цифрового коду відповідає такій схемі:

Х                  —           розділ;

ХХ                —           підрозділ;

ХХХ             —           група;

ХХХХ          —           клас;

ХХХХ.Х       —           підклас.

На рівні класифікаційного угруповання «підклас» забезпечується деталізація класифікаційних угруповань з урахуванням вимог національної економіки та статистики. Рівень підкласу має значення від «1» до «9», причому значення «9» завжди означає іншу продукцію в межах конкретного класу.

З метою забезпечення однозначного віднесення об’єктів класифікації до певних класифікаційних угруповань, полегшення та зручності використання ДК 018-2000 у практичній діяльності на рівні класів у цьому Класифікаторі до класифікаційних угруповань даються пояснення, що за будівлі чи споруди включає чи не включає конкретний клас.

Отже, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення такого об’єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Ведення цього Класифікатора здійснює Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві Держбуду України, який уповноважений видавати такі експертні висновки.

Наявність зазначеного експертного висновку значно спрощує процес податкового адміністрування податку на нерухомість.

Зразок експертного висновку наведено нижче. 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Господарський кодекс — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-ІV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Цивільний кодекс — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV. Закон № 280 — Закон України від 21.05.97 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування». Закон № 1952 — Закон України від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Постанова № 254 — постанова Верховної Ради України від 17.03.2015 р. № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями». Постанова № 440 — постанова Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 р. № 440 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру неприбуткових установ та організацій, включення неприбуткових підприємств, установ та організацій до Реєстру та виключення з Реєстру». Розпорядження № 1085 — розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 р. № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення». Наказ № 408 — наказ Мінфіну України від 10.04.2015 р. № 408 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки». Наказ № 548 — наказ Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 р. №  548 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель». Правила № 57 — Правила торгівлі на ринках, затверджені спільним наказом Мінекономіки України, МВС України, ДПА України, Держстандарту України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105. ДК 009:2010 — Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010, затверджена наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 р. № 457. ДК 018-2000 — Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом Держстандарту України від 17.08.2000 р. № 507. Методичні рекомендації № 3 — Методичні рекомендації щодо державної реєстрації права господарського відання та права оперативного управління, схвалені рішенням колегії Державної реєстраційної служби України від 11.12.2012 р., протокол № 3

«Горячие линии»

Дата: 1 ноября, четверг
Время проведения: с 14:00 до 16:00
Контактный номер: (044) 501-06-42