Юридическая практика

Якщо діяльність контрагентів одночасно визнано фіктивною

29.05.2018 / 16:53

Верховним Судом України при розгляді справи щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ було взято до уваги нереальність спірних господарських операцій внаслідок того, що первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, надані на їх підтвердження, підписано посадовими особами контрагентів, щодо яких установлено факт здійснення фіктивної підприємницької діяльності в один і той самий період.

Судове рішення

Верховним Судом України у справі № 808/2459/17 було встановлено, що у серпні 2017 р. ТОВ «З» звернулося до окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими: збільшено податок на прибуток у розмірі 172 637 грн 50 коп. (з урахуванням штрафних санкцій); збільшено ПДВ у розмірі 232 483 грн 75 коп. (з урахуванням штрафних санкцій); зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ у сумі 51 755 грн у результаті безпідставності їх прийняття.

26.09.2017 р. постановою окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності спірних податкових повідомлень-рішень та доведеності реальності господарських операцій, внаслідок здійснення яких визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток та сформовано податковий кредит. Суд першої інстанції керувався з податкового принципу добросовісності платника податків та зазначив, що у вироку, на який посилається відповідач, не наведено жодних конкретних обставин та підприємств, з якими б контрагенти мали господарські взаємовідносини, а також не вказано, що такі господарські взаємовідносини не відбулися та були спрямовані виключно на надання податкової вимоги.

19.12.2017 р. постановою апеляційного адміністративного суду постанову окружного адміністративного суду скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено факт здійснення реальних господарських операцій з контр­агентами, внаслідок яких сформовано податкове зобов’язання з податку на прибуток та податковий кредит. Посилаючись на положення ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, що діяла на момент розгляду справи у суді першої інстанції), а саме преюдиціальність судових рішень, вказує, що факти встановлені у вироку суду стосовно фіктивної діяльності підприємств, які підписували первинні документи із злочинною метою, є обов’язковими для врахування під час розгляду справ адміністративними судами.

16.01.2018 р. до Верховного Суду України надійшла касаційна скарга, в якій позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме пунктів 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу, пунктів 4, 5 ПБО 9, статей 6, 9 Закону про бухоблік, статей 72, 77 Кодексу адміністративного судочинства, обґрунтовує помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо нереальності спірних господарських операцій і просить скасувати постанову та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Відзиву відповідача на касаційну скаргу до Верховного Суду України не надходило, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно з частиною третьою ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства.

Верховний Суд України, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в ме­жах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої ст. 242 вищезазначеного Кодексу судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «З» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин із суб’єктами господарювання за період з 01.01.2015 р. по 22.03.2017 р., за результатами якої складено акт перевірки.

24.05.2017 р. на підставі акта перевірки та згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу контролюючим органом винесено спірні податкові повідомлення-рішення:

за порушення пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 170 249 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 2 388 грн 50 коп. на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу;

за порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу, яким збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 185 987 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 46 496 грн 75 коп. на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу;

за порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ в розмірі 51 755 грн.

Склад податкових правопорушень, покладених в основу винесення спірних податкових повідомлень-рішень, доводиться контро­люючим органом на підставі висновку про нереальність господарських операцій між платником податків та ТОВ «Т» і ТОВ «Б».

Підставою виникнення спірних господарських операцій з ТОВ «Т» є договори підрядів (поточний ремонт приміщення, ремонт крану мостового, поточний ремонт металоконструкцій електромостових кранів тощо) укладених у жовтні, листопаді, грудні 2015 р., січні, березні, квітні, червні 2016 р., що підписані, так само як і первинні документи на підтвердження виконання умов договорів, директором контрагента — Особою 1.

Господарські операції між позивачем і ТОВ «Б» здійснено на виконання договорів постачання товарно-матеріальних цінностей, укладених у січні, серпні, вересні, листопаді 2015 р., витрати за якими задекларовано у вересні, листопаді 2015 р., що підтверджується наданими первинними документами бухгалтерського і податкового обліку, підписаними Особою 2.

Проведеною перевіркою не підтверджено факт надання позивачу послуг, товару ТОВ «Т» та ТОВ «Б» і встановлено, що роботи не надавалися, а товар не постачався.

Відповідно до висновків акта перевірки за зазначеними спірними господарськими операціями ТОВ «З» занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 170 249 грн, у тому числі за 2015 р. у сумі 160 695 грн, за 2016 р. у сумі 9 554 грн, а також занижено податкове зобов’язання з ПДВ за період із вересня 2015 р. по січень 2016 р., березень, квітень, червень 2016 р. на загальну суму 185 987 грн, і, як наслідок, завищено розмір податкового кредиту за вересень 2015 р. у сумі 51 755 грн.

Нереальність зазначених господарських операцій доводиться контролюючим органом із посиланням на вирок районного суду від 30.09.2016 р., яким Особу 2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою ст. 205 Кримінального кодексу, а також вирок районного суду від 03.02.2017 р., яким Особу 1 визнано вин­ною у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою ст. 205 цього Кодексу.

Основне питання, яке має значення для вирішення адміністративного спору, що розглядається, пов’язане з оцінкою вироків у кримінальному провадженні, якими встановлено фіктивність контрагентів, за результатами взаємовідносин з якими позивачем визначено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємств та розмір податкового кредиту.

За положеннями частини шостої ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, так само як і частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, що діяла на момент розгляду справи у суді першої інстанції), вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов’язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керувався тим, що вироками, ухваленими у кримінальних провадженнях, установлено об’єктивну сторону складу злочинів, передбачених частиною першою ст. 205 Кримінального кодексу, вчинених посадовими особами контрагентів платника податків, і саме у той період, у якому здійснено спірні господарські операції.

Факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна потреба перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій, з урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили

Верховний Суд України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо нереальності спірних господарських операцій внаслідок того, що первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, надані на їх підтвердження, підписано посадовими особами контрагентів, щодо яких встановлено факт здійснення фіктивної підприємницької діяльності у один і той самий період.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про невстановлення вироками, які набрали законної сили, обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї адміністративної справи, та відсутність їх преюдиціального значення.

Верховний Суд України визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції — без змін.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Кримінальний кодекс — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». ПБО 9 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Мінфіну України від 20.10.99 р. № 246

«Горячие линии»

Дата: 1 ноября, четверг
Время проведения: с 14:00 до 16:00
Контактный номер: (044) 501-06-42