Юридическая практика

Первинні документи у судовій практиці

04.06.2018 / 17:54

Первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Проте недоведеність фактичного здійснення таких операцій позбавляє суб’єкта господарювання права на формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за формальними ознаками первинних документів.  Які обставини є визначальними для дослідження судами реальності здійснення господарських операцій під час вирішення справ, читайте у цій статті.

Загальні аспекти

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами навіть за наявності їх правильного оформлення за зовнішніми ознаками та формою.

 
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Відповідно до правової позиції Верхов­ного Суду України про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо такий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлено судом.

ОБСТАВИНИ, НАЯВНІСТЬ ЯКИХ МОЖЕ СВІДЧИТИ ПРО НЕОБҐРУНТОВАНІСТЬ ПОДАТКОВОЇ ВИГОДИ: 

  • неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності
  • відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів
  • облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій
  • здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку
  • відсутність первинних документів обліку

Розглянемо детальніше правові підстави для формування витрат і податкового кредиту платниками податків та вплив первинних документів на розгляд справ у суді із зазначених питань.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу передбачено, що податковий кредит — це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контракт­ної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, визначеними абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Статтею 1 Закону про бухоблік встановлено, що під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Первинним документом є документ, що містить відомості про господарську операцію.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша ст. 9 Закону про бухоблік).

 
Правові наслідки у вигляді набуття права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ виникають лише у разі реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які підтверджено належним чином оформленими відповідними документами

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов’язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п’ята ст. 203 цього Кодексу).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених таким платником договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов’язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, і зазначена обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення справ.

важливо
Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний із легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не може бути легалізовано навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Слід зауважити, що суди звертають увагу також на правомірність взаємовідносин платника податків з контрагентами, зокрема таких як здійснювання фінансово-господарських взаємовідносин із фіктивними контрагентами. Так, наприклад, в ході розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом фіктивного підприємництва за частиною другою ст. 205 Кримінального кодексу, щодо  контрагентів установлено, що їх заснов­ником та бухгалтером є громадянин, який за грошову винагороду зареєстрував підприємства (контрагентів), проте господарською діяльністю не займався, поточні та розрахункові рахунки на ці підприємства не відкривав, печатки на вказані підприємства не отримував та звітність до контролюючих органів не подавав.

І ця обставина не може залишатися неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Відповідно до частини першої ст. 205 Кримінального кодексу фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб’єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства винятково з метою здійснення злочинної діяльності.

Отже, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця — права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечено зв’язком із господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Розглянемо кілька судових рішень із зазначених питань.

У контрагента відсутня можливість для здійснення спірних господарських операцій

Верховним Судом України при розгляді справи щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток було взято до уваги, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечено зв’язком із господарською діяльністю учасників цих операцій.

Судове рішення. Верховним Судом України у справі № 809/117/13-а було встановлено, що ТОВ «К» звернулось до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що ДПІ безпідставно дійшла висновку про те, що ТОВ «К» порушило вимоги чинного законодавства під час визначення суми ПДВ та податку на прибуток за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з іншим господарським товариством, відтак відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено.

Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та задоволено позов: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ.

важливо
Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо ним не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України (далі — ВАСУ) з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду. При цьому скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, неправильно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.

ТОВ «К» у своїх запереченнях на касаційну скаргу вважає, що апеляційним судом прийнято законне та обґрунтоване рішення.

16.01.2018 р. справу в порядку, передбаченому розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства, передано до Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що за наслідками документальної невиїзної перевірки ТОВ «К» контролюючим органом складено акт перевірки, відповідно до якого встановлено, що у ході проведення перевірки виявлено такі порушення:

  • пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, в результаті чого занижено ПДВ у сумі 316 471,00 грн;
  • завищення податкового кредиту з ПДВ у розмірі 63 714,00 грн;
  • завищення залишку від’ємного значення з ПДВ у сумі 8 651,00 грн;
  • п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 44 760,00 грн.

На підставі цього відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, якими: збільшено суми грошового зобов’язання зі сплати ПДВ; зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ; збільшено суму грошового зобов’язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач мотивує тим, що господарські операції ТОВ «К» та ПП «І» не мали реального характеру та мали фіктивний характер; надані позивачем документи не підтверджують фактичного виконання укладених угод; ПП «І» не мало можливості здійснювати господарську діяльність щодо продажу ТОВ «К» товарно-матеріальних цінностей та надання послуг.

Відмовивши в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції послався на те, що матеріали справи не містять доказів, які підтверджували б факт придбання ТОВ «К» у ПП «І» товарів, робіт і послуг та використання позивачем придбаних будівельних матеріалів, підрядних робіт і послуг у своїй господарській діяльності.

Скасувавши постанову окружного адміністративного суду та задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків внаслідок виконання угод, укладених між ТОВ «К» та ПП «І», підтверджується матеріалами справи, а саме первинними документами бухгалтерського обліку, наданими позивачем. При цьому суд зазначив, що як ТОВ «К», так і ПП «І» на час укладення господарського договору і його виконання були діючими суб’єктами господарювання.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, що діяла до 15.12.2017 р.) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які було досліджено в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами ст. 242 цього Кодексу (в редакції, що діє з 15.12.2017 р.), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Постанова апеляційного адміністративного суду зазначеним вимогам не відповідає у зв’язку з таким.

Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового кодексу і Закону про бухоблік та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов’язані з обчисленням податку на прибуток та ПДВ, обчисленням об’єкта оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов’язань у разі постачання товарів та надання послуг унормовано статтями 14, 138, 139, 198 Податкового кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв’язку із зазначеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечено зв’язком із господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Надання контролюючому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо контролюючий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин:

  • неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
  • відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
  • облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій;
  • здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
  • відсутність первинних документів обліку тощо.

Водночас матеріалами справи встановлено, що позивач при визначенні своїх податкових пільг враховував результати господарських операцій, здійснених між ним та ПП «І» та внаслідок яких ТОВ «К» придбавались товари будівельного призначення та послуги.

На підтвердження обґрунтованості своїх висновків щодо відсутності належних доказів фактичного здійснення господарських операцій між ТОВ «К» та ПП «І» відповідач надав матеріали перевірок по ланцюгу постачання: ПП «І», ТОВ «П» та ПП «Н».

Із наданих відповідачем доказів вбачається, що ПП «І» не тільки не здійснювало з цими підприємствами господарської діяльності щодо придбання товарів та послуг, у подальшому реалізованих ТОВ «К», а й те, що ПП «І», ТОВ «П» та ПП «Н» узагалі не мали можливості здійснювати господарську діяльність за цими операціями, враховуючи реальний час їх здійснення та через відсутність трудових ресурсів, технічного персоналу, транспортних засобів, матеріальної бази тощо.

Здійснивши системний аналіз доказів, залучених до матеріалів справи, оцінивши показання свідків, допитаних під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надані ТОВ «К» первинні бухгалтерські документи не спростовують висновків ДПІ, що господарські операції ТОВ «К» та ПП «І» не мали реального характеру та мали фіктивний характер.

Натомість судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до п. 4 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Статтею 352 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ТОВ «К» на постанову окружного адміністративного суду та ухвалу апеляційного адміністративного суду слід залишити без задоволення.

Контрагента визнано фіктивним

Верховним Судом України при розгляді справи щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток було взято до уваги, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не може бути легалізовано навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Судове рішення. Верховним Судом України у справі № 2а-7075/12/2670 було встановлено, що ТОВ «І» звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток підприємства в сумі 3 990 318,75 грн та з ПДВ: за основним платежем — 2 553 804,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями — 638 451,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано безпідставністю прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову ТОВ «І» відмовив повністю з огляду на те, що фіктивність ТОВ «Д» — контрагента позивача підтверджено вироком районного суду у кримінальній справі за обвинуваченням Особи «Ю», яка значилася як засновник та директор підприємства, у скоєнні злочину, передбаченого частинами першою та другою ст. 205 Кримінального кодексу (фіктивне підприємництво).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, статей 81, 82 Податкового кодексу та відповідно до постанови слідчого в рамках кримінальної справи призначено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з TOB «Д», за результатом якої складено акт.

На підставі акта перевірки згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу відповідачем прийнято два податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов­ні вимоги у повному обсязі.

Доводами касаційної скарги позивач визначає порушення судами норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків судів обставинам справи. Позивач наголошує, що ТОВ «І» не має права та не зобов’язано перевіряти добропорядність та дотримання норм податкового та іншого законодавства своїх контрагентів, що повною мірою кореспондується з приписами ст. 19 Конституції, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Позивач стверджує про недослідження судами першої та апеляційної інстанцій первинних документів та ненадання правової оцінки наявним у матеріалах справи документам, що є порушенням вимог частини першої ст. 86, статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Заперечень на касаційну скаргу від відповідача не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлено ст. 44 Податкового кодексу. Так, згідно з п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналіз норм Закону про бухоблік дає підстави стверджувати, що первинний документ має містити дві обов’язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Суд погоджується з висновком судів поперед­ніх інстанцій, які встановили, що всі первинні документи контрагента позивача — ТОВ «Д» є неналежними, оскільки вони підписані Особою «Ю», яка значилася як засновник та директор товариства, проте фактично жодного стосунку до зазначеного підприємства не мала, фінансово-господарською діяльністю не займалася, адміністративно-розпорядчі функції керівника підприємства не виконувала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною другою ст. 205, частинами першою та третьою ст. 358 Кримінального кодексу.

Статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний із легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не може бути легалізовано навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові № 826/15034/14.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Контрагент не може підтвердити придбання товару

Верховним Судом України при розгляді справи щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток було взято до уваги, що надані позивачем документи не підтверджують фактичного виконання укладених угод; контрагенти не мали можливості здійснювати господарську діяльність щодо продажу позивачу товарно-матеріальних цінностей, оскільки останні, в свою чергу, не здійснювали придбання товару.

Судове рішення. Верховним Судом України у справі № 820/1975/17 було встановлено, що ФОП «Б» звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС.

Позов мотивовано тим, що ДФС безпідставно дійшла висновку про те, що ФОП «Б» порушив вимоги чинного законодавства під час визначення суми ПДВ та занизив розмір належних до сплати в бюджет податків, відтак у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень. Крім того, їх прийнято з порушенням передбаченого чинним законодавством строку.

Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, ФОП «Б» звернувся до ВАСУ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та задовольнити позов. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, неправильно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права. Крім того, судами не враховано, що відповідач прийняв оскаржені податкові повідомлення-рішення поза межами встановленого Податковим кодексом строку.

ДФС у своїх запереченнях на касаційну скаргу вважає, що судами прийнято законне та обґрунтоване рішення. 15.12.2017 р. справу в порядку, передбаченому розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства, передано до Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі ухвали районного суду про призначення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП «Б» контролюючим органом здійснено перевірку позивача, за наслідками якої складено акт.

В акті викладено висновки контролю­ючого органу про те, що під час перевірки виявлено такі порушення:

  • пунктів 177.2, 177.4 ст. 177 Податкового кодексу, що призвело до заниження оподатковуваного доходу за 2015 р. на суму 1 006 058, 95 грн;
  • п. 177.2 ст. 177 Кодексу в частині оподаткування військовим збором доходів — на суму 73 854,93 грн;
  • п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, пунктів 198.3, 198.6 ст. 198 Кодексу — неможливо підтвердити реальність проведених господарських відносин з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків з контрагентами-покупцями ДП «І» в частині реалізації товарів (робіт, послуг), попередньо придбаних у контрагентів-постачальників ТОВ «К», ТОВ «С», ТОВ «М»;
  • пунктів 198.3, 198.6 ст. 198 Кодексу, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 683,00 грн;
  • п. 2 ст. 7, абзацу третього частини восьмої ст. 9 Закону про ЄСВ, в результаті чого донараховано єдиний внесок у розмірі 84 701,26 грн;
  • п. 85.2 ст. 85, п. 177.10 ст. 177 Кодексу — до перевірки не надано книгу обліку доходів і витрат, договір оренди нежитлового приміщення, банківські виписки тощо;
  • п. 51.1 ст. 51, п. 119.2 ст. 119 Кодексу — не відображено дохід, виплачений приватним підприємцям за ознакою доходу «157».

На цій підставі відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з: податку на доходи фізичних осіб; ПДВ; військового збору та застосовано штрафні санкції.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач мотивує тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ «С», ТОВ «К», ТОВ «М» не мали реального характеру та носили фіктивний характер; надані позивачем документи не підтверджують фактичного виконання укладених угод; вищезазначені господарські товариства не мали можливості здійснювати господарську діяльність щодо продажу позивачу товарно-матеріальних цінностей, оскільки останні, в свою чергу, не здійснювали придбання товару, проданого в подальшому ФОП «Б».

Відмовивши в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій послались на те, що під час перевірки позивачем не надано в повному обсязі документи, що підтверджують реальність проведених господарських операцій з ТОВ «С», ТОВ «К», ТОВ «М».

Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового кодексу, Закону про бухоблік та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов’язані з оподаткуванням доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності, обчисленням об’єкта оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов’язань у разі постачання товарів та надання послуг, унормовано статтями 44, 177, 185, 198 Податкового кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових зобов’язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв’язку із зазначеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечено зв’язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Матеріалами справи встановлено, що позивач при визначенні своїх податкових зобов’язань враховував результати господарських операцій, здійснених між ним та ТОВ «С», ТОВ «К», ТОВ «М» щодо придбання товарно-матеріальних цінностей та подальшого перепродажу їх позивачем ДП «І».

Здійснивши системний аналіз доказів, залучених до матеріалів справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи не спростовують висновків ДФС про те, що вищезазначені господарські операції не мали реального характеру; що ТОВ «С», ТОВ «К» та ТОВ «М» узагалі не придбавали товар, який згідно зі змістом укладених договорів та первинних бухгалтерських документів ними було перепродано ФОП «Б», а в подальшому останнім — ДП «І».

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судові рішення, не дають підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права — неправильним.

Що стосується посилання позивача на порушення ДФС вимог Податкового кодексу щодо строків прийняття податкового повідомлення-рішення протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику податків акта перевірки, то у будь-якому випадку порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення не впливає на його законність.

Згідно з частиною першою ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої ст. 343 цього Кодексу суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення — без змін.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Конституція — Конституція України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР. Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Кримінальний кодекс — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Цивільний кодекс — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Закон про ЄСВ — Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Постанова № 826/15034/14 — постанова Верховного Суду України від 01.12.2015 р. № 826/15034/14 «Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення»

«Горячие линии»

Дата: 1 ноября, четверг
Время проведения: с 14:00 до 16:00
Контактный номер: (044) 501-06-42