Юридическая практика

Неподання звіту про КО комітентом

09.07.2018 / 18:10

Верховним Судом України при розгляді справи щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень було враховано, що позивач був зобов’язаний подати звіт про контрольовані операції, а тому штраф до нього застосований обґрунтовано.

Судове рішення

Верховним Судом України у справі № 826/1628/17 було встановлено, що у січні 2017 р. ТОВ «Е» звернулося до суду з позовом до ГУ  ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення до моменту закінчення строку, встановленого для надання заперечень, тобто у період, коли права у нього на прийняття такого рішення ще не було. Позивач наполягав на тому, що у нього як комітента немає обов’язку подавати звіт про контрольовані операції (далі — звіт про КО).

Постановою окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено та залишено без змін постанову апеляційного адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що недотримання відповідачем строку для надання заперечень на акт перевірки не є само по собі вагомим чинником та підставою, які би обумовили скасування спірного податкового повідомлення-рішення. Операції платника податку (комітента) з продажу товарів нерезиденту (зареєстрованого у державі (території), що включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України) через комісіонера, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються умови, передбачені пп. 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу, оскільки безпосередньо право власності на товар переходить від комітента до покупця (нерезидента).

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято передчасно з порушенням встановленого порядку його прийняття, позивач як комітент не повинен подавати звіт про КО, оскільки не є стороною у таких операціях, а комісіонер не є представником комітента.

Довідково
Сплата фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податку від обов'язку подання звіту про КО та/або документації з ТЦ.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій — без змін.

Верховний Суд України, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої — третьої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що співробітниками відповідача проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань правомірності віднесення господарських операцій, проведених платником податків за 2015 р., до контрольованих та неподання звіту про КО за 2015 р., за результатами якої складено акт перевірки, в якому встановлено порушення позивачем вимог пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу, а саме неподання звіту про КО за 2015 р.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення, відповідно до якого до позивача застосовано штраф у розмірі 365 400 грн.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, враховуючи таке.

Перелік господарських операцій, які визнаються контрольованими, встановлено пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 39.2.1.1 цього підпункту  для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими операціями є:

  • господарські операції, що впливають на об’єкт оподаткування сторін (сторони) таких операцій, що здійснюються платниками податків з пов’язаними особами — нерезидентами;
  • зовнішньоекономічні господарські операції з продажу товарів через комісіонерів-нерезидентів.

Згідно з пп. 39.2.1.2 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими є господарські операції, що впливають на об’єкт оподаткування платника податків, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), що включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 39.2.1.6 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 цього Кодексу передбачено, що неконтрольовані операції — будь-які господарські операції, не передбачені підпунктами 39.2.1.1, 39.2.1.2 і 39.2.1.5 цього підпункту, що здійснюються між непо­в’язаними особами.

Відповідно до пп. 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 — 39.2.1.3 і 39.2.1.5 цього підпункту, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

  • річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 млн грн (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;
  • обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 млн грн (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

У пп. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу передбачено, що платники податків, обсяг КО яких з одним контрагентом перевищує 5 млн грн (без урахування ПДВ), зобов’язані подавати звіт про КО центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, до 1 травня року, що настає за звітним, засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електрон­ного цифрового підпису.

Неподання платником податків звіту про проведені ним КО згідно з вимогами п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу є порушенням податкового законодавства, відповідальність за яке передбачено п. 120.3 ст. 120 Кодексу.

Відповідно до цього пункту неподання платником податків звіту про КО та/або документації з ТЦ або невключення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду КО згідно з вимогами п. 39.4 ст. 39 цього Кодексу тягне за собою накладення штрафу у розмірі:

  • 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, — у разі неподання (несвоєчасного подання) звіту про КО;
  • 1 % суми КО, не задекларованих у поданому звіті про КО, але не більше 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі незадекларовані КО;
  • 3 % суми КО, щодо яких не було подано документацію, визначену пп. 39.4.6 п. 39.4 ст. 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі КО, здійснені у відповідному звітному році.

Сплата таких фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податку від обов’язку подання звіту про КО та/або документації з ТЦ.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (комітент) та ТОВ «С» (комісіонер) укладено договір комісії від 15.07.2015 р. № 15.

Відповідно до п. 1.1 цього договору комітент доручає, а комісіонер зобов’язується за дорученням комітента за плату здійснити від свого імені та за рахунок комітента такі юридично значимі дії:

  • здійснювати реалізацію на експорт з України товару, що належить комітенту. Найменування товару, асортимент, кількість і ціна товару визначаються в додатках до цього договору;
  • укладати експортні договори (контракти) купівлі-продажу, оформляти і підписувати інші необхідні для здійснення продажу документи в інтересах комітента, а також діяти в інтересах комітента в рамках уже укладених зовнішньоекономічних експортних контрактів;
  • укладати договори (митного оформлення продукції) з підприємствами (брокерами), що мають свідоцтва про визнання підприємства декларантом;
  • інші дії, пов’язані з вищевказаними операціями, необхідні для виконання доручень комітента.

Відповідно до п. 2.1 вищезазначеного договору комітент надає комісіонеру товар в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

У подальшому ТОВ «С» уклало зовнішньоекономічний контракт з компанією «A» (Республіка Сейшельські острови) на загальну суму 493 165,30 дол. США та 2 712 817,80 грн.

Відповідач під час перевірки дослідив бухгалтерський рахунок на кінець періоду, що перевіряється, та встановив здійснення операцій з компанією «A» (Республіка Сейшельські острови) на загальну суму 13 464 042,11 грн.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Довідково
Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента і відповідно до його вказівок.

Частиною третьою ст. 1012 цього Кодексу передбачено, що істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов’язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Відповідно до ст. 1014 Цивільного кодексу комісіонер зобов’язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента і відповідно до його вказівок.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Статтею 1018 цього Кодексу передбачено, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Таким чином, комісіонер здійснює продаж покупцю товару, право власності на який належить комітенту. Роль комісіонера полягає у тому, що він виконує доручення комітента та діє відповідно до його вказівок, тобто виконує посередницьку функцію.

При цьому комісіонер не може самостійно на свій розсуд визначити ціну придбання/продажу товару, оскільки ціна товару є істотною умовою договору комісії.

Відповідно до п. 4.4 договору комісії № 15 ціна товару для реалізації на експорт встановлюється відповідно до базису поставки і обговорюється в додатках до зазначеного договору.

Умова про необхідність визначення ціни у додаткових угодах також міститься у п. 1.1 договору комісії.

Таким чином, комісіонер в аспекті визначення ціни продажу товару повністю залежить від волевиявлення комітента.

У межах договору комісії право власності на товари від комітента до комісіонера не переходить.

Підпунктом 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу встановлено, що продаж (реалізація) товарів — це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довір­чого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу господарська діяльність — це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реаліза­цією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно
та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що операції платника податку (комітента) з продажу товарів нерезиденту (зареєстрованого у державі (території), що включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України) через комісіонера визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються умови, передбачені пп. 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу, оскільки безпосередньо право власності на товар переходить від комітента до покупця (нерезидента).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2015 р. діяло кілька затверджених Кабінетом Міністрів України переліків держав (територій), до яких було включено Республіку Сейшельські острови, а саме:

  • розпорядження № 1042, яке втратило чинність згідно з розпорядженням № 449;
  • розпорядження № 449, яке втратило чинність згідно з розпорядженням № 977;
  • розпорядження № 977 (чинне на час виникнення спірних правовідносин).

Річний дохід позивача за 2015 р. від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку, становить 240 362 200 грн, що підтверджується рядком 01 податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2015 р., тобто перевищує суму, обумовлену в пп. 39.2.1.7 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу.

Таким чином, у спірних правовідносинах наявні умови, передбачені цим підпунктом, для визнання господарських операцій позивача контрольованими.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач є платником податків, який був зобов’язаний подати звіт про КО, а тому штраф до нього застосований обґрунтовано.

Суд зазначає, що винесення оскаржуваного податкового повідом­лення-рішення до закінчення строку, передбаченого пп. 39.5.2.20 пп. 39.5.2 п. 39.5 ст. 39 Податкового кодексу для надання заперечень, не може обумовити його скасування, оскільки це порушення відповідача само по собі не може поставити під сумнів або спростувати наявність невиконаного обов’язку позивача з подання ним звіту про КО.

Суд відхиляє доводи заявника касаційної скарги про те, що він не повинен був подавати звіт про КО через те, що стороною договору з компанією «A» є комісіонер, який від свого імені здійснював реалізацію товару, позивач не є стороною у КО, оскільки в розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу позивач здійснював господарську діяльність через особу, що діяла на його користь.

Відповідно до вищевикладених норм цивільного законодавства та умов укладеного договору комісії (пункти 1.1, 4.4 договору) комісіонер виконує посередницьку роль, визначення ціни за договором продажу товару вищевказаному нерезиденту через комісіонера було підпорядковано волі позивача через підписання ним додаткових угод, складення яких передбачено вказаними пунктами договору комісії.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Цивільний кодекс — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Розпорядження № 449 — розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 р. № 449-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» (втратило чинність). Розпорядження № 977 — розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 977-р «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України» (втратило чинність). Розпорядження № 1042 — розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 1042-р «Про затвердження переліку держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні» (втратило чинність)