Аналитика

Спадкування податкових боргів: майно — підприємницьке, а борги — звичайні

28.10.2019 / 09:58
Спадкування податкових боргів: майно — підприємницьке, а борги — звичайні

Досить часто буває так, що померла людина, яка перебувала у статусі ФОП, залишає по собі «незадоволених» кредиторів (у тому числі державу), тобто таких, борги перед якими залишились непогашеними. Такі борги продовжують своє життя і після смерті того, хто їх «наробив». І кредитори повинні бути готовими до таких ситуацій. Принаймні вони мають знати, що смерть боржника — це ще не катастрофа, і не завжди такий борг перетворюється в безнадійний. Особливо не є він безнадійним у тих випадках, коли залишається спадкове майно і зацікавлені у ньому спадкоємці.

Не є винятком і контролюючі органи, до сфери опікувань яких потрапляють податкові борги померлого.


АКЦЕНТИ

Cпадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Контролюючий орган має пред’явити претензію спадкоємцям.

Обов’язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора обмежується вартістю майна, одержаного ними у спадщину.

У разі звернення стягнення за «підприємницькими» зобов’язаннями на майно ФОП виділяти з його складу те, яке було задіяно в підприємницькій діяльності, кредитор чи суд не зобов’язані.

Контролюючий орган щодо податкових боргів померлої ФОП не має переваг порівняно з цивільно-правовим кредитором.

Правильні дії кредитора померлої ФОП

Cпадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги (ст. 1281 ЦКУ). Та незалежно від того, повідомили кредитора спадкоємці, які зазвичай зацікавлені цього не робити, чи не повідомили, кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо ж кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. І можливість відновлення цього строку, якщо він пропущений, ЦКУ не визначена. Більше того, передбачено, що кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину у вказані строки, позбавляється права вимоги.

Таке пред’явлення вимог слід вчинити у письмовій формі на адресу спадкоємців і нотаріуса, який відкрив спадкову справу. Законодавець не зобов’язує кредитора вчиняти таке пред’явлення вимог в нотаріальній формі, однак, враховуючи бажання багатьох нотаріусів усі нотаріальні дії вчиняти на підставі нотаріально посвідчених документів, варто (хоча і не обов’язково з точки зору законодавця) таку вимогу нотаріально посвідчити і надіслати рекомендованим листом з повідом­ленням про вручення не лише спадкоємцям, а й нотаріусу, який відкрив спадкову справу.

Претензія кредитора передбачена як одна з підстав заведення спадкової справи нотаріусом (п. 2.1 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін’юсту від 22.02.2012 р. за № 296/5). Тож кредитор не зобов’язаний чекати, доки хтось із спадкоємців подасть нотаріусу заяву щодо спадкування. Кредитор сам має право це зробити, випередивши таким чином власне спадкоємців.  

Натомість обов’язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора обмежується вартістю майна, одержаного ними у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі ж відмови спадкоємця від одноразового платежу суд за позовом кредитора повинен накласти стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (ст. 1282 ЦКУ). Отже, кредитор, який вчасно звернувся до спадкоємців і нотаріуса з відповідною претензією про зобов’язання спадкодавця, має право звернутися до суду з позовом про стягнення боргу за рахунок вартості успадкованого в натурі майна.

Податкові борги померлої ФОП

Податкові обов’язки спадкодавця також мають своє спеціальне законодавче регулювання. Так, пп. 37.3.2 ст. 37 ПКУ визначено, що однією з підстав припинення податкового обов’язку є смерть фізичної особи або ж навіть визнання її недієздатною чи безвісно відсутньою.

Натомість аналогічно цивільним правовідносинам у податкових виконаннях грошових зобов’язань погашення податкового боргу фізичної особи (у тому числі ФОП) у разі її смерті або оголошення судом померлою здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

З цією метою контролюючий орган має пред’явити претензію в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця. При цьому після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов’язаннями та/або податковим боргом спадкоємців. Однак протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується. І лише у випадках, коли спадщина переходить до держави, грошові зобов’язання померлої фізичної особи припиняються (ст. 99 ПКУ).

Проте слід зазначити, що ані ПКУ, ані ЦКУ не надає будь-яких переваг контролюючим органам як кредиторам спадкодавця порівняно з цивільно-правовими кредиторами. Жодної черговості та пріоритетів контролюючий орган не має. Він отримує права нарівні зі звичайним кредитором. 

Майно підприємницьке, борги звичайні

ЦКУ не встановлює жодної особливості для майна ФОП. Воно залишається майном фізичної особи і без статусу підприємця. За ст. 52 ЦКУ ФОП відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. А ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Тобто у разі звернення стягнення за «підприємницькими» зобов’язаннями на майно ФОП виділяти з його складу те, яке було задіяно в підприємницькій діяльності, кредитор чи суд не зобов’язані, оскільки зобов’язання ФОП не відрізняються у цьому плані від зобов’язань просто фізичної особи.

Так, у постанові ВСУ від 09.08.2017 р. у справі № 3-3947к06 зазначено: «однією з особливостей підстав припинення зобов’язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб’єкта підприємницької діяльності — фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов’язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном».

Аналогічну позицію щодо відповідальності ФОП усім майном, що належать їй як фізичній особі, ВСУ висловив і в постанові від 04.12.2013 р. у справі № 6-125цс13 та в постанові від 07.11.2006 р. у справі № 3-3947к06.

Висновки

Узагальнюючи викладене вище, варто дійти таких висновків:

  • зобов’язання ФОП є її зобов’язаннями як фізичної особи без надання якихось пріоритетів майну залежно від використання його в підприємницькій діяльності;
  • у разі смерті ФОП її зобов’язання не припиняються, за винятком тих, які нерозривно пов’язані з його особою;
  • кредитор померлої ФОП повинен пред’явити претензію/вимоги спадкоємцям протягом встановлених законом строків (шість місяців та один рік залежно від володіння кредитором інформацією про смерть ФОП). Ці строки не поновлюються;
  • контролюючий орган щодо податкових боргів померлої ФОП не має переваг порівняно з кредитором цивільно-правовим.

P.S. Зважаючи на наведені аргументацію та висновки, цілком логічно виглядає позиція ДПС в ІПК від 25.09.2019 р. № 364/П/99-00-04-07-03-14/ІПК про те, що виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи — підприємця у разі її смерті здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.