Аналитика

«Пригоди» ПДВ: бюджет — із крихт цифрового коду

25.11.2019 / 09:56

Дмитро СТАРОДУБ, 
старший науковий співробітник НДІ фіскальної політики Університету ДФС України

ПДВ справляється практично з усіх послуг, що надаються на території України. Проте існують винятки, наприклад послуги через Інтернет, теле- й радіомовлення та телефонний зв’язок, що надаються нерезидентами на території України фізичній особі, яка не є суб’єктом господарської діяльності.

Практика оподаткування

Така ситуація створює неконкурентні умови для розвитку вітчизняних представників ринку електронних послуг. Їм доводиться сплачувати ПДВ у той час, як іноземні конкуренти цього не роблять. Це стосується і платних програм до комп’ю­терів,  ґаджетів, послуг платної підписки, доступу до контенту на різних інформаційних ресурсах, так званого режиму без реклами, який потребує окремих доплат, купівлі послуг через мобільні додатки чи онлайн-програми.

Будь-які послуги, що надаються нерезидентом на території України у форматі бізнес для бізнесу (B2B), уже є об’єктом оподаткування ПДВ у порядку механізму зворотного оподаткування (reverse charge mechanism, ст. 208 ПКУ). Він полягає у покладенні на українського платника податків обов’язків податкового агента зі сплати ПДВ іноземної компанії.

У разі застосування механізму зворотного оподаткування, передбаченого ст. 208 ПКУ, споживач послуг подає звітність так, ніби він є постачальником, при цьому не перераховує суми податку постачальнику, а вносить її у свою податкову декларацію як податок до сплати і одночасно до відрахування як споживач. Отже, сума податку збільшує вартість послуги для кінцевого споживача на суму податку з такої поставки. Проте це регулювання не передбачає обов’язку сплати ПДВ у разі, якщо отримувач послуг — фізична особа — непідприємець.

Натомість у світі активно впроваджується оподаткування ПДВ електронних послуг у форматі B2C (бізнес для споживача), які надаються нерезидентом. Таким досвідом володіють, зокрема, Південна Африка, Південна Корея, всі країни ЄС.

В Україні давно триває обговорення питання введення додаткових правил, які дадуть  змогу справляти ПДВ з цих операцій. Одні експерти вважають можливою сплату нерезидентами ПДВ в Україні за умови забезпечення реєстрації їх платниками ПДВ. Вони стверд­жують про необхідність у реалі­зації механізмів, що забезпечать сплату ПДВ із поставок електронних послуг нерезидентом. Натомість інші фахівці вбачають у цьому небезпеку у вигляді нових незаконних схем, витратних процедурах контролю та неможливості притягнути нерезидента до відповідальності.

Довідково

Постачальники електронних послуг мають змогу та розуміння, як реалізувати механізм нарахування та сплати податку за власні послуги, а також досвід зі сплати ПДВ в інших країнах. Наприклад, у Google можна знайти інформацію про те, що компанія є платником ПДВ в Україні, який сплачується з усіх рекламних послуг, що надаються на території нашої країни. Для отримання рекламних послуг Google вимагає від споживачів заповнити інформацію про себе з додаванням документів, які підтверджують дані про особу та статус для цілей оподаткування. Після підтвердження наданої інформації відбувається реєстрація відповідного профілю для надання послуг та їх оплати.

Перспективи оподаткування

Основними проблемами, які потрібно вирішити для того, щоб справляти ПДВ із поставок нерезидентом електронних послуг у порядку B2C, є такі:

визначення потенційних вигід та витрат від запровад­ження такого оподаткування. Сьогодні більшість країн звільняє від сплати ПДВ імпорт кінцевих споживачів послуг низької вартості кінцевим споживачам, оскільки орієнтовна вартість адміністрування є більшою, ніж можливий дохід, зібраний від такого імпорту. Тому тут потрібно проаналізувати перелік е-послуг, який планується оподатковувати, та розробити якомога простіші та найменш витратні механізми адміністрування ПДВ;

визначення поняття «електронні послуги для цілей ПДВ». Поняття «електронні послуги» відсутнє у ПКУ, проте у Законі України «Про електронну комерцію» визначено інформаційні електронні послуги як платні або безоплатні послуги щодо оброблення та зберігання інформації, яка надається дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем за індивідуальним запитом їхнього одержувача. Таке тлумачення значно відрізняється від визначення електронних послуг у Директиві 2006/112 ЄС;

реєстрація нерезидента платником податків для цілей ПДВ. Потрібно розробити окремий порядок ре­єстрації нерезидента платником податків для цілей ПДВ. У ЄС це питання вирішується за допомогою системи «The Mini One Stop Shop» (далі — MOSS), яка дає змогу після ідентифікації нерезидента в одній з країн сплачувати ПДВ без потреби ставати на облік у кожній з держав ЄС. Росія з цією метою створила «ПДВ-офіс інтернет-компанії». Хоча загалом російський підхід схожий на європейський, проте ці два підходи мають відмінності, які полягають у тому, що для реєстрації у MOSS обсяг поставок електронних чи телекомунікаційних послуг повинен становити понад 10 000 євро, а у Росії будь-який суб’єкт, який надає електронні послуги, повинен реєструватися платником ПДВ, без обмеження обсягу поставок. Водночас перелік самих електронних послуг, які підлягають оподаткуванню у РФ, є ширшим, ніж такий самий перелік ЄС. Для реалізації в Україні можливостей реєстрації платника для цілей ПДВ потрібно внести зміни до ПКУ щодо порядку реєстрації та обліку платників податків, забезпечивши можливість дистанційного подання реєстраційних документів та відкриття доступу до електронного кабінету платника податків. Можливо, не завадить додатково розробити окремий ПДВ-сервіс для нерезидентів, які надають е-послуги з урахуванням положень Директиви 2006/112 ЄС, що обумовлено Угодою про асоціацію;

ідентифікація отримувача послуг — резидента України для визначення місця поставки та оподаткування у порядку B2B чи B2C. Те, що послугу надано саме резиденту України, можна ідентифікувати у різний спосіб, що залежить від виду послуг, способу їх оплати та надання. Такими ідентифікаторами може бути код країни з номера телефону отримувача послуг, адреса реєстрації інтернет-провайдера, IP-адреса, IBAN тощо. Отже, постачальнику е-послуг потрібно збирати інформацію про декілька ідентифікаторів з метою підтвердження даних та сплати податку у порядку B2B чи B2C;

визначення порядку сплати ПДВ. Якщо покупець послуг є платником ПДВ, він повинен повідомити нерезидента, який надає електронні послуги, інформацію про те, що він є платником ПДВ (надати свій номер платника ПДВ), що може перевірятися нерезидентом в е-кабінеті або на сайті податкового органу. За таких обставин податок до ціни не зараховується і рахунки виставляються без нього. В іншому разі ПДВ входить до ціни поставки за ставкою, яка діє в Україні і сплачується нерезидентом у бюджет України;

забезпечення нерезидента, зареєстрованого платником податків для цілей ПДВ, можливістю сплати податку з іноземних банків та подання звітності в електронному вигляді;

створення додаткового порядку перевірки звітності нерезидентів, які надають е-послуги та зареєстровані платниками для цілей ПДВ.

Висновки

Усі зазначені вище позиції потребують обговорення та вибору оптимальної моделі з урахуванням світового досвіду для задоволення економічних інтересів України та продовження наближення українського законодавства до норм ЄС. Водночас організація у Комітеті ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики робочої групи щодо оподаткування електронних цифрових послуг ПДВ свідчить про те, що найближчим часом може з’явитися відповідний законопроект. До складу робочої увійшли, зокрема, і працівники ДПС України та НДІ фіскальної політики Університету ДФС України. Прийняття відповідних норм дозволить усунути несправедливе уникнення оподаткування великого масиву електронних послуг, що надаються на території України, та забезпечити принцип рівності в оподаткуванні завдяки однаковому підходу до вітчизняних суб’єктів та нерезидентів, які надають електронні послуги в Україні.

«Горячие линии»

Дата: 12 декабря, четверг
Время проведения: с 14:00 до 16:00
Контактный номер: (044) 501-06-42