Новости

Преодолеваю крутые повороты

Віта ПивоварКолись її батько мріяв здобути професію міліціонера, а ставши класним водієм, прагнув, щоб його мрію втілив у життя молодший син. Не судилося. І лише через роки донька Віта, маючи диплом бухгалтера і чималий досвід роботи в аграрній галузі, кардинально змінила своє життя — пішла працювати у правоохоронні органи.

Нині підполковник податкової міліції Віта ПИВОВАР — заступник начальника відділу податкової міліції Могилів-Подільської МДПІ. Низку власних відзнак і подяк за чималі досягнення у керівній, оперативній роботі вона присвячує пам’яті батька.


Бойова робота некабінетної людини

— Віто Віталіївно, чи могли колись Ваші рідні уявити, що Ви працюватимете у силових структурах та ще й у званні підполковника податкової міліції?

— Звісно, ні. Та й мене, як і кожну особу слабкої статі, у юності переповнювали дівочі мрії: хотілось бачити не себе, а біля себе сильного, мужнього чоловіка, можливо, навіть у погонах. Відтак і професію собі обрала жіночу — після школи вступила до сільськогосподарського інституту (нині Аграрний університет — авт.) за спеціальністю «бухгалтер». Там зустріла свою долю — Миколу, і вже разом ми вирушили на його батьківщину до Муровано-Куриловецького району на Вінничині, на роботу до місцевого колгоспу. Згодом працювала економістом-нормувальником відділення зв’язку в моєму рідному Ямполі, куди невдовзі ми переїхали.

А на роботу до міліції потрапила випадково. На цю службу запросив тодішній начальник Ямпільського райвідділу міліції. То був 1994 рік, коли у складі МВС створювався відділ боротьби з кримінальним приховуванням прибутків від оподаткування — служба, з якої згодом виникла податкова поліція, а потім і податкова міліція. Для служби в підрозділі саме не вистачало людей з бухгалтерською та економічною освітою. Я від пропозиції не відмовилася: оперативна, бойова робота мені набагато ближча, ніж спокійна паперова. Я не кабінетна людина, фізично не можу цілими днями сидіти за столом, працюючи лише з документами. Тому одразу після шестимісячного навчання-перекваліфікації у Львівському інституті внутрішніх справ почала працювати. Невдовзі й першу справу порушила.

— Пам’ятаєте яку?

— Звичайно. За торгівлю побутовою хімією без ліцензії. А по-справжньому серйозна справа мені дісталася у 1998 році, коли вже працювала в податковій міліції. Доводилося розмотувати клубок зловживань жителем Ямполя, який, перебуваючи на посаді директора торговельно-посередницького приватного підприємства, переводив у готівку кошти для місцевого великого підприємства, яке займалося імпортом товарів з Молдови. Нині цей злочин трактується як незаконна конвертація коштів у тіньовий обіг, а тоді ще й такого поняття, як конвертаційний центр, не було.

Й досі пам’ятаю, як зібравши повну доказову базу, в офісі центру ми провели санкціонований обшук, знайшли всю документацію, яка свідчила б про конвертацію в готівку сотень тисяч гривень — величезної як на той час суми грошей і викликали організатора до відділу для надання пояснень. Одразу з допиту підозрюваного було доправлено до ізолятора тимчасового утримання, звідти — до суду, який присудив йому 5,5 років позбавлення волі. Згодом, вийшовши за амністією через три роки і сім місяців, чоловік не залишив злочинної діяльності й знову потрапив під кримінал. Щоправда, відбувся чималим штрафом, а невдовзі виїхав з району.

— Однак найяскравіші епізоди Вашої роботи, вочевидь, пов’язані зі справами міжнародного характеру?

— Справді, робота у прикордонних регіонах має свою специфіку. У нашому, на межі з Молдовою, — так само. Гучні справи мають, як правило, молдовське або придністровське коріння. Сьогодні в ході їх розслідування тісно співпрацюємо з Інтерполом, а колись просто сідали в машину і виїжджали до сусідньої країни для розслідування тієї чи іншої справи. Пригадую, як відпрацьовували зв’язки місцевого бізнесмена з придністровським підприємством, куди він реалізовував великі партії товару. Із фактів у справі, яку я вела, було видно, що з отриманої виручки зловмисник не сплачував податки, вочевидь, розраховуючи, що в охопленій війною сусідній республіці не вдасться підтвердити факт отримання ним коштів за проданий товар. Однак ми з колегами усе ж таки вирушили до Придністров’я і на підприємстві отримали свідчення й документи про те, що за товар сусіди розрахувалися повністю. Згодом проти підприємця було порушено кримінальну справу за неповернення валютної виручки та шахрайство з фінансовими ресурсами. Бізнесмен оперував великими сумами, і коли податкова міліція впритул зайнялася його махінаціями, на мене було скоєно напад. На щастя, усе обійшлося.

— Ваша служба небезпечна і важка…

— Це справді так. Бо не раз доводилося і в засідках сидіти. Здебільшого справи були пов’язані з контрабандою товарів — знову ж таки специфіка прикордонного регіону. Відслідковували, як перекидалися до нас із Молдови та Придністров’я цигарки, перекачувалися спирт та алкогольна продукція, щоб одразу затримати нелегальний товар.

Моя родина — справжній дарунок долі

— Як же Вашій сім’ї живеться з такою екстремальною дружиною та мамою?

— Моя родина — справжній дарунок долі. Це велике щастя, коли тебе не просто люблять, але й розуміють. Я вдячна долі, що вивела мене в роботі на цю стежку, не уявляю, що зможу займатися чимось іншим, — і рідні мене в цьому виборі підтримують. А небезпека, певною мірою, присутня в будь-якій професії.

Тільки вдома, із сім’єю, я можу по-справжньому відпочити. Коли випадає нагода (на жаль, трапляється це нечасто), любимо разом попрацювати у саду, який посадив чоловік. Він — професійний агроном, планує всерйоз зайнятися садівництвом. Обов’язково знаходимо час, щоб зібратися родиною. Нас із молодшим братом Богданом мама виховувала в любові й повазі одне до одного, завжди казала: вас двоє, ви маєте триматися разом. Ще змалечку ми залишились без батька — він працював водієм і загинув у ДТП. З того часу мама повністю присвятила себе дітям, обом дала вищу освіту, вивела в люди. Відтак ми їй дуже вдячні й робимо усе можливе, щоб вона пишалася нами. Сьогодні ми маємо свої сім’ї, дорослих дітей, але тримаємося міцною родиною.

— Цікаво, чи хтось із Ваших доньок прагне стати як мама — жінкою у погонах?

— Старша Олеся вже обрала собі інший шлях — вона працює з татом. Донька одружена, разом із чоловіком мешкають у нашому домі. А от молодша Богдана — повна протилежність спокійній, урівноваженій Олесі. Данусі лише 9 років, але це вже абсолютний лідер у своїй компанії, — такий собі згусток енергії і волі, якій крім основного навчання вистачає, щоб займатися танцями, музикою, пізнавати у недільній школі основи християнської моралі. Зараз вона серйозно захоплюється рукопашним боєм, нещодавно здобула перемогу в своїй віковій категорії на відкритому кубку області. Тому не здивуюся, якщо молодша донька в майбутньому вирішить стати міліціонером. Не знаю, чи схвалю її вибір. Свого часу, коли мене приймали на роботу до міліції, психолог на співбесіді запитав, чому обираю саме службу в МВС. Я не задумуючись відповіла, що енергійна, активна і маю велике бажання працювати у цій системі. «А діти у Вас є?», — запитує. «Є донька», — відповідаю. «Ну, то знайте, — каже, — підете працювати, то будете для своєї доньки мачухою, а не матір’ю». Тільки згодом я зрозуміла, що він мав на увазі. На жаль, діти мусили звикнути до того, що і в будні, і в свята мама на роботі. На шкільні збори завжди ходив тато. Бо мама або ж «у засаді», або «проводить допит». Що зробиш, коли саме у вихідні та святкові дні зловмисники активізуються у сподіванні, що правоохоронці, можливо, трохи розслабилися.

— З таким графіком роботи навіть не смію запитати, чи маєте Ви хобі?

— Справді, коли додому приходиш майже опівночі, про захоплення говорити не доводиться. Колись захоплювалася волейболом, по класу «баян» займалася у музичній школі. До приходу в міліцію гарно і багато в’язала — одяг, головні убори. Та за останні сімнадцять років, які присвятила службі, сплела тільки одну річ — пальтечко для Богданки. Нині, коли випадає нагода, люблю займатися квітами, попрацювати в саду, намагаюся приготувати щось смачненьке для родини. А ще ми вдома встановили великий акваріум — спостерігаємо за рибками. Дуже розслабляє і заспокоює.

Єдине велике захоплення, яке завжди зі мною, — це водіння авто. За кермом я понад 15 років і не уявляю життя без цього. Причому люблю керувати великими автівками, я їх краще відчуваю. Зараз у мене «Нива». Свого часу побувала навіть за кермом «Ікаруса». Спочатку було незвично і трохи боязко, але швидко освоїлася і навіть успішно пройшла поворот. Отак і на життєвій дорозі — долаю круті повороти. Тим і щаслива.


Розмову вела Ольга ШИШКІВСЬКА,
прес-офіцер ДПА у Вінницькій області

«Горячие линии»

Дата: 5 сентября, четверг
Время проведения: с 14:00 до 16:00
Контактный номер: (044) 501-06-42