Статьи

Налоговик с душой поэта

Про нього не пишуть критики, його не впізнають на вулицях перехожі, у нього не просять автографів шанувальники. Більшість своїх віршів він створює для себе, частину творчого доробку присвячує друзям, близьким, прозові мініатюри — колегам по службі.
Майор податкової міліції Юрій ЧЕКАЛІН
{h}Досьє
Юрій Чекалін народився 12 березня 1972 р. у м. Кіровограді.
У 1990 — 1992 рр. проходив строкову службу, у 1993 — 1999 рр. — службу в УМВС Кіровоградської області.
З листопада 1999 р. — в органах податкової міліції ДПА у Кіровоградській області.
Освіта базова вища, закінчив факультет фінансів і кредиту Кіровоградського кібернетико-технічного коледжу.
Одружений, має сина
.{/h} власне захоплення вдало поєднує з важливою і відповідальною оперативною роботою. Старший оперуповноважений з особливо важливих справ  управління оперативно-розшукової діяльності УПМ ДПА у Кіровоградській області — гість «Вісника».


— Юрію Вікторовичу, Ваші творчі напрацювання — неймовірна потреба виплеснути назовні, викласти на папері стан душі чи просто бажання римувати?

— Певною мірою і те, й інше. Однак не наважусь зарахувати себе до когорти справжніх митців, у яких уміння творити — дар Божий. Мої ж творчі доробки це швидше за все хобі, яке допомагає мені розслабитися, заспокоїтися після напруженого трудового дня, переключитися з важких (здебільшого психологічно) робочих справ на справи житейські.

— Тобто поштовхом для творчості стала робота?

— Чому ж лише робота? Саме життя. У юності — кохання, у старості — робота (сміється). А оскільки я десь посередині, то для творчого поштовху маю усе те, що дарує мені життя.

Так, приміром, у підлітковому віці, коли хотілося подобатися протилежній статі, завойовувати їх прихильність та увагу, писалося, рифмувалося по-одному, у зрілому, коли усіма все завойовано, — по-іншому. Але я не втрачаю оптимізму — прокладаю власні завойовницькі шляхи.

І досі пам’ятаю свої перші спроби викласти думки на папері. Сказати, що думки виплескувались у вірші було б занадто гучно. Це було швидше просте перефразуванням Пушкіна, Лермонтова, Єсеніна, інших відомих класиків. Згодом я захопився творами великих майстрів детективного жанру — Едгара По, Конан Дойля, Артура Кларка, і так само, але уже в прозі, прагнув наслідувати їх.

Юрій Чекалін— Хто були і є Вашими читачами, можливо, навіть критиками, а хто став героями Ваших творів?

— Першим моїм читачем і критиком була мама. Я вдячний їй за те, що зуміла знайти такі слова підтримки, які надихнули мене на подальшу працю над собою. Однак і вона, й батько вважали, що чоловік — глава сім’ї має здобути «земну» професію, а поезія може бути лише хобі. Тому я розпочав свою трудову діяльність робітником на Кіровоградському радіозаводі, згодом вступив до Дніпропетровського технікуму автоматики і телемеханіки. В часи розпаду Радянського Союзу, коли заводи закривалися, мені запропонували піти на службу до органів внутрішніх справ. Ось тут, мабуть, я і зміг розкритися вповні, тут знадобилося моє шкільне захоплення творами класиків детективного жанру, мої юнацькі фантазії, в яких я бачив себе то у ролі детектива, то оперативника. Саме в цей період розпочинається не тільки моя міліцейська кар’єра, а й активна творча діяльність.

Щодо моїх читачів та критиків, то їх небагато — це рідні, друзі, колеги. Вони ж є й героями моїх творів. Низку віршів присвятив батькам, дружині Тетяні, сину Іллі, товаришам по службі.

— Та найбільше у своїх творчих доробках Ви зверталися до буднів міліцейського життя.

— Це й зрозуміло, бо коли тобі трохи за двадцять і ти почуваєшся вільно і незаангажовано, то відчуваєш у собі потребу говорити правду. Слід зважити й на те, що це були 90-ті роки, коли відчувалася певна вседозволеність, відсутність будь-яких обмежень, в тому числі й літературних. Тому й вірші мої того періоду були про міліцейські будні без прикрас та дифірамбів. Однак колорит стосунків у міліцейському колективі однією поезією передати неможливо. Відтак міліцейська тема червоною ниткою проходила й у моїх прозових доробках. Вони й досі мені близькі й зрозумілі.

— Доволі конкретна робота міліціонера (неважливо — оперативного працівника податкової міліції чи внутрішніх справ) і творча праця поета чи прозаїка вочевидь знаходяться на різних полюсах. Як Вам вдалося наблизити їх, а можливо, й зробити єдиним цілим?

— Щодо різних полюсів, то я маю іншу думку. Адже саме конкретна робота оперативника й вимагає творчого підходу до розкриття тих чи інших справ. Я навіть щиро переконаний, що левова частка успіху оперативників — у неординарному підході до роботи. А скільки творчих особистостей свого часу працювали в органах внутрішніх справ! Це і колишній працівник МВС Аркадій Вайнер, Олександра Мариніна, Євген Вишенков (співавтор творів Андрія Костянтинова «Бандитский Петербург», «Свой-чужой», «Наружное наблюдение»), Максим Езупов («Ментовские войны», «Контора», «Попытка к бегству») тощо. Щодо часу, якого, кажуть, в оперативника завжди обмаль для творчості, то скажу відверто: натхнення приходить не за визначеним часом. Приміром, буває, що в оперативних звітах співробітників трапляються такі шедеври епістолярного жанру, що бачу: практично готовий матеріал для оповідання чи замальовки. А інколи проза проситься на папір, коли відпочиваю і пробую, навпаки, абстрагуватися від робочих проблем. Взагалі-то мій найпродуктивніший творчий час — нічний, коли усе спочиває після напруженого трудового дня: і люди, й природа. Тоді мені і думається, і пишеться краще. У незайманій тиші народжуються римовані строфи. Саме вночі я писав свої поеми — «Охотники за сокровищами», «Три богатыря», прозові твори — «Легенда о Великом воине», «Человек с большой буквы», «Академия по рынкам».

Та не менш гарно думається мені над тихою річечкою, з вудкою в руках, далеко від міської суєти. Знову ж таки можу годинами насолоджуватися неповторним єднанням з природою, філософствувати про життя-буття. А потім ці роздуми виливаються у вірші.

— Окрім філософських творів у Вас  є ціла низка творчих напрацювань, присвячених ветеранам, у тому числі воїнам-афганцям. Ви особисто не брали участі у військових діях, а відчувається, що ця тема Вам особливо болить.

— У мене дуже багато друзів, які, на жаль, не за фільмами знають, що таке війна. І коли вони у спогадах повертаються до тих страшних днів, мене охоплює таке відчуття, ніби я й сам пройшов усі горнила жахливої чужої війни. А коли зустрічаю ветеранів Великої Вітчизняної війни, хочеться низько вклонитись їм і просто попросити вибачення. За усіх нас. За те, що іноді неуважні до них, часом навіть байдужі. Це я кажу не заради красного слівця, це справді живе в мені й часто болить як незагоєна рана. Потім лягає на папері у віршовані рядки. І немає кінця-краю моїм внутрішнім відчуттям.


Анжела ДЗІНЗЮРА,
прес-офіцер УПМ ДПА у Кіровоградській області

«Горячие линии»

Дата: 28 марта, четверг
Время проведения: с 10:00 до 16:00
Контактный номер: (044) 501-06-42