Юридическая практика

Формування витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ

Суть справи

На думку платника податків,  належним чином оформлені первинні документи є єдиною підставою, яка надає йому право на формування витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ.

Судове рішення

Вищий адміністративний суд України (далі — ВАСУ), підтримуючи позицію органу доходів і зборів, при розгляді справи № К/800/22736/13 за позовом ПП «П» про скасування податкових повідомлень-рішень зазначає таке.

ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ПП «П», за результатами якої складено акт та донараховано податкові зобов’язання.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про завищення ПП «П» податкового кредиту та відповідно заниження суми ПДВ, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету в результаті взаємовідносин з ПП «К», ПП «Д», ПП «Т», ПП «Дн», ПП «В» тощо.

Відмовляючи у задоволенні позову ПП «П», суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем до суду первинні бухгалтерські документи не підтверджують фактичне отримання товарів від зазначених контрагентів.

Судом апеляційної інстанції зроблено протилежний висновок, а саме підтверджено здійснення суб’єктами господарювання реальних господарських операцій та,  як наслідок,  правомірність формування витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ.

Водночас ст. 1 Закону про бухоблік передбачено, що первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не вважаються первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів,  передбачених  чинним законодавством.

Тому для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Також ст. 1 Закону про бухоблік визначено, що господарською операцією є дія або подія,  яка спричиняє зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричиняє реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас  необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції,  яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів,  або сплати грошових коштів.

Суду апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи слід було звернути увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ судам необхідно було з’ясувати, зокрема:

рух активів у процесі здійснення господарської операції, при цьому дослідженню підлягали усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо;

установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції, а саме встановлення статусу постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з ПДВ. Особа, що видає податкову накладну, має бути зареєстрованою як платник ПДВ на момент вчинення відповідної господарської операції;

установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, в обов’язковому порядку необхідно було дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Для з’ясування зазначених обставин суду необхідно було перевірити доводи контролюючого органу, викладені в акті перевірки,  та інші докази.

Частиною п’ятою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, для правильного вирішення цього спору необхідним було дослідження самих договорів, укладених між ПП «П» та його контрагентами, всіх первинних документів, пов’язаних з його виконанням, обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій ПП «П» з контрагентами, а також встановлення наявності зв’язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух коштів на рахунках платників податку.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, враховуючи  наведене, видаються для  підтвердження реально вчиненої операції.

Відповідно до вимог п. 3 ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, які  суд апеляційної інстанції враховував при прийнятті постанови, і положення закону,  яким він керувався.

У свою чергу судом апеляційної інстанції при розгляді спору не зазначено з посиланням на відповідні первинні документи обставин, якими спростовується висновок суду першої інстанції про безтоварність операцій з відповідними контрагентами.

Доводи апеляційного суду про те, що на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення ПП «П» до податкового кредиту сум ПДВ, контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, не можуть бути єдиною підставою для задоволення позову без дослідження питання товарності спірних операцій.

Судом апеляційної інстанції зазначено про відсутність документального підтвердження товарно-матеріальних цінностей, отриманих позивачем за договорами з контрагентами, та не встановлено причини ненадання ПП «П» первинних документів до суду першої інстанції.

Отже, колегія суду дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не розглянув належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надав відповідну оцінку обставинам справи, порушив та неправильно застосував норми матеріального права, та, як наслідок, прийняв незаконне рішення.

Викладене свідчить про порушення судом вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.  Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим — рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи зазначене, ВАСУ за результатами перегляду у касаційному порядку справи касаційну скаргу органу доходів і зборів задовольнив, а рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову скасував.

«Горячие линии»

Дата: 1 ноября, четверг
Время проведения: с 14:00 до 16:00
Контактный номер: (044) 501-06-42