Оплата праці

Відповідальність за порушення законодавства про оплату праці

12.09.2016 / 15:39

Статтею 36 Закону № 108 передбачено, що за порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно із законодавством.
Про зазначені види відповідальності, а також про фінансові санкції йтиметься у цій статті.

Дисциплінарна відповідальність

Працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Процедуру притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності визначено главою Х КЗпП.

У разі виявлення порушення до працівника може бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани або звільнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) працівника.

Порядок застосування дисциплінарного стягнення роботодавцем такий:

  • безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці;
  • воно не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку;
  • за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Притягнення до дисциплінарної відповідальності можливо тільки після одержання від працівника письмових пояснень або після фіксації факту відмови працівника від надання таких пояснень. Вид стягнення роботодавець повинен обрати, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується наказом (розпорядженням) і повідомляється працівникові під розписку.

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржено працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (табл. 1).

Таблиця 1

Зняття дисциплінарного стягнення

Протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не було піддано новому дисциплінарному стягненню — він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення

Працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни та проявив себе сумлінним працівником — стягнення може бути знято до закінчення одного року

Роботодавцю надається право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудовому колективу або його органу.

Матеріальна відповідальність

Згідно зі ст. 130 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

Матеріальну відповідальність може бути покладено на працівника у разі встановлення прямої дійсної шкоди лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли таку шкоду заподіяно підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) такого працівника.

Така відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Матеріальну відповідальність може бути покладено незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, крім працівників, які є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Повну матеріальну відповідальність несуть працівники за порушення законодавства про оплату праці у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у таких випадках:

  • шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
  • відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків;
  • керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності винен у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники підприємств, установ, організацій та їхні заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їхні заступники — у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, а керівниками підприємств, установ, організацій та їхніми заступниками — за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження роботодавця або вищого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У інших випадках покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищого в порядку підлеглості органу.

Адміністративна відповідальність

Адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оплату праці передбачено частинами першою та другою ст. 41 КпАП.

Частиною першою цієї статті зазначено, що порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами — підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів щодо їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи — підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом про звернення громадян, або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі — НМДГ) (від 510 до 1700 грн).

Частина друга ст. 41 КпАП передбачає, що повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, або ті самі діяння, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності від 100 до 300 НМДГ (від 1700 до 5100 грн).

Згідно зі ст. 255 КпАП правом складання протоколів про адміністративне правопорушення за частинами першою та другою ст. 41 цього Кодексу наділено уповноважені посадові особи Державної служби України з питань праці (далі — Держпраці) та її територіальних органів (державні інспектори з питань праці). Рішення щодо притягнення посадових осіб до адміністративної відповідальності приймаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами за результатами розгляду протоколів, складених державними інспекторами з питань праці.

Кримінальна відповідальність

Кримінальну відповідальність за порушення законодавства про працю передбачено статтями 172 та 175 Кримінального кодексу.

Стаття 172 цього Кодексу визначає відповідальність за грубе порушення законодавства про працю. Відповідно до цієї статті незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю караються штрафом від 2 до 3 тис. НМДГ (від 34 000 до 51 000 грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Ті самі дії, вчинені стосовно неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, караються штрафом від 3 до 5 тис. НМДГ (від 51 000 до 85 000 грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Визначення терміна «грубе порушення законодавства про працю» у чинному законодавстві України відсутнє. Факт наявності ознак грубого порушення законодавства про оплату праці встановлюється державним інспектором з питань праці під час проведення перевірок на підприємствах, установах, організаціях. Визнання порушення законодавства про працю «грубим» залежить від кількості осіб, права яких порушено, розміру матеріальної шкоди, нанесеної працівникам, категорії працівника, права якого порушено (неповнолітній, особа з обмеженими можливостями, вагітна жінка, одинока мати тощо), мотивів вчинення правопорушення.

Таким чином, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці щодо великої кількості працівників упродовж тривалого періоду часу може розглядатися як грубе порушення законодавства про працю.

Відповідальність за безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, вчинену умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності, встановлено ст. 175 Кримінального кодексу і карається штрафом від 500 до 1 тис. НМДГ (від 8500 до 17 000 грн) або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, стипендії, пенсії та інших встановлених законом виплат, карається штрафом від 1 до 1,5 тис. НМДГ (від 1700 до 25 500 грн) або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншу встановлену законом виплату громадянам.

Визначення як «безпідставна невиплата заробітної плати» не установлено жодним нормативним актом.

Таким чином, рішення про наявність ознак злочину, відповідальність за який передбачено ст. 175 Кримінального кодексу, приймається за умови, що роботодавець мав фінансову можливість виплатити заробітну плату, але не зробив цього, або ж використовував кошти на розрахунки із кредиторами, сплачував послуги, придбавав матеріали, товари тощо.

Норму щодо виплати заробітної плати працівникам у першочерговому порядку встановлено ст. 15 Закону № 108. Усі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов’язань щодо оплати праці.

У разі виявлення ознак злочинів, передбачених статтями 172 і 175 Кримінального кодексу, матеріали перевірки дотримання законодавства про працю передаються до правоохоронних органів для прийняття рішення про порушення кримінального провадження.

Таблиця 2

Штрафи за порушення законодавства про працю

Розмір штрафу

У тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення

У трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення

У десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення

У десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення

У розмірі мінімальної заробітної плати незалежно від кількості порушень або працівників, стосовно яких виявлено порушення

Вид порушення

Якщо працівника допущено до виконання трудової функції (роботи) без видання наказу про прийняття його на роботу та повідомлення органів фіскальної служби (ст. 24 КЗпП);

виконання працівником роботи упродовж норми робочого часу при встановленні неповного робочого часу;

виплата заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загально­обов’язкове державне соціальне страхування та податків (у «конверті»)

Порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць;

виплата їх не в повному обсязі (виплата заробітної плати частками, невиплата окремих складових заробітної плати, наявність залишків невиплаченої заробітної плати за попередні періоди тощо)

Недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці. До них належать норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; за роботу працівників молодше 18 років при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов’язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв’язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо. Також до мінімальних гарантій належать всі інші норми та гарантії, встановлені КЗпП, наприклад, розмір мінімальної заробітної плати, міжпосадові (міжкваліфікаційні) співвідношення, доплати за роботу у шкідливих умовах, за суміщення професій, індексація заробітної плати тощо.

Недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами № 1975, № 2232, № 3543, а саме:

звільнення з роботи працівників, призваних на строкову військову службу; призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації; призваних під час мобілізації, на особливий період, та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом; які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми.

Ненарахування або невиплата працівникам, зазначеним вище, середнього заробітку або виплата його у меншому розмірі, ніж середній.

Ненадання інших гарантій (звільнення від роботи із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати працівників для виконання обов’язків, пов’язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також працівників, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування).

Незбереження за працівником, направленим на альтернативну (невійськову) службу, права на попередню роботу (посаду), яку він виконував (займав) до направлення на службу

Порушення інших вимог трудового законодавства, крім зазначених

Фінансові санкції

За порушення законодавства про працю, передбачені ст. 265 КЗпП, до юридичних та фізичних осіб, які використовують найману працю, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу (табл. 2).

Штрафи, передбачені ст. 265 КЗпП, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу.

Ці штрафи накладаються Держпраці у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за результатами проведеної перевірки дотримання законодавства про працю.

Штраф, передбачений абзацом другим частини другої ст. 265 КЗпП, може бути накладено Держпраці без проведення перевірки на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.

Виконання постанови Держпраці про накладення штрафу покладається на Державну виконавчу службу.

Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.

Механізм накладення на суб’єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою ст. 265 КЗпП та частинами другою — сьомою ст. 53 Закону про зайнятість (далі — штрафи), визначено Порядком № 509.

Штрафи накладаються Головою Держ­праці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі — уповноважені посадові особи) (табл. 3).

Таблиця 3

Штрафи може бути накладено на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації

акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу

У разі якщо за результатами перевірки виявлено кілька порушень, відповідальність за які визначено ст. 265 КЗпП, рішення приймається щодо кожного порушення окремо і виноситься окрема постанова про накладення штрафу. За порушення інших вимог законодавства про працю виноситься одна постанова незалежно від кількості виявлених порушень або кількості працівників, яких ці порушення стосуються.

Винесення постанови про накладення штрафу на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин, що набуло законної сили, здійснюється без проведення перевірки дотримання законодавства про працю та зайнятість і складання акта перевірки. У такому випадку єдиним документом для прийняття рішення про накладення штрафу є копія рішення суду.

Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі — справа).

Справа розглядається у 15-денний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

У разі надходження від суб’єкта господарювання або роботодавця, стосовно якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду строк розгляду справи може бути продовжено головою Держпраці, його заступниками, але не більше ніж на 10 днів.

Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб’єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п’ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідом­лення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб’єкта господарювання або роботодавця, стосовно якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення розгляду.

Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз’яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов’язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, затвердженою наказом № 67, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий — надсилається протягом трьох днів суб’єкту господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб’єкт господарювання або роботодавець повідомляє Держ­праці чи її територіальний орган.

Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку. Строк оскарження постанови — один місяць з дати її винесення. Оскарження постанови до вищого органу законодавством не передбачено.

Не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби.

Оскільки фінансові санкції не є адміністративними штрафами, строк давності для їх застосування становить три роки.

У разі якщо порушення виявлено роботодавцем або суб’єктом господарювання самостійно та усунуто до проведення перевірки дотримання законодавства про працю, рішення про розгляд справи уповноваженою особою може не прийматися.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Господарський кодекс — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV. КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р. КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X. Кримінальний кодекс — Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III. Закон про зайнятість — Закон Укрїни від 05.07.2012 р. № 5067-VI «Про зайнятість населення». Закон про звернення громадян — Закон України від 02.10.96 р. № 393/96-ВР «Про звернення громадян». Закон № 108 — Закон України від 24.03.95 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці». Закон № 1975 — Закон України від 12.12.91 р. № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу». Закон № 2232 — Закон України від 25.03.92 р. № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу». Закон № 3543 — Закон України від 21.10.93 р. № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Наказ № 67 — наказ Мінсоцполітики України від 02.02.2016 р. № 67 «Про затвердження форми постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Державної служби України з питань праці». Порядок № 509 — Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. № 509

«Гарячі лінії»

Дата: 23 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42