Юридична практика

Оподаткування земельної ділянки

12.09.2016 / 17:20

Верховним Судом України при розгляді справ щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання із земельного податку було взято до уваги, що правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності i системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки у господарській діяльності.

Судове рішення

Як встановлено Верховним Судом України у справі № 826/14703/13-а, ФОП «А» звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати протиправним i скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2014 р. про зобов’язання сплатити земельний податок.

Вимоги мотивовані тим, що фізична особа — підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, звільняється від нарахування та сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується нею у господарській діяльності.

Цьому зверненню передувала перевірка, за наслідками якої ДПІ дійшла виснов­ку, що Особа 1 як фізична особа, у власності якої є нежиле приміщення в будинку та в користуванні — земельна ділянка, що пропорційно відповідає розміру частини цього приміщення, не сплатила земельний податок. У зв’язку з цим їй як фізичній особі, в користуванні якої є земля, вручили оскаржене податкове повідомлення-рішення з вимогою сплатити податковий платіж у сумі 2730 грн.

Окружний адміністративний суд, залишивши без змін ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду,  позов задовольнив. Рішення про визнання протиправними дій ДПІ й скасування податкового повідомлення-рішення обґрунтував тим, що ФОП «А», яка у процесі своєї господарської діяльності використовує нежиле приміщення, що належить їй за правом власності, на підставі пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), звільняється від сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване це приміщення.

Вищий адміністративний суд України (далі — ВАСУ) ухвалою на підставі п. 5 частини п’ятої ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДПІ.

Не погодившись з рішенням суду касаційної інстанції, ДПІ звернулася із заявою про перегляд справи Верховним Судом України на підставі неоднакового застосування ВАСУ підпунктів 14.1.34 і 14.1.71 п. 14.1 ст. 14, статей 269, 270, п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу у подібних правовідносинах.

Як приклад неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права ДПІ наводить ухвалу ВАСУ від 18.07.2013 р. у справі № К/9991/1892/11, у якій цей суд дійшов висновку, що суб’єкт господарювання, використовуючи будівлі та споруди у своїй підприємницькій діяльності на умовах найму, має передбачати не лише плату за користування майном, а й відшкодування сум земельного податку.

Отже, завданням перегляду  справи була потреба у формулюванні правозастосовного висновку щодо того, чи повинна фізична особа, яка є власником нежилого приміщення, що становить частину будівлі, i власником чи користувачем земельної ділянки, пропорційної за розміром частині нежилого приміщення, сплачувати земельний податок у разі, коли фізична особа набуває статусу суб’єкта господарювання, обирає вид економічної діяльності надання в найм (оренду) нерухомого майна, що належить їй, та спрощену систему оподаткування, за якою земельний податок не сплачується.

В аспекті заявлених вимог з огляду на фактичні обставини, встановлені судами, колегія суддів дійшла висновку про таке: підпунктами 14.1.72 i 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу земельним податком визнається обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти i нерезиденти), яким відповідно до закону надано у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 i 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 вищезазначеного Кодексу об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру. Як установлено п. 287.7 ст. 287 цього кодексу, у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з п. 287.8 цієї статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій ст. 120 Земельного кодексу встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах i в тому самому обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно зі статтями 125 та 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону № 1952.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу, згідно зі ст. 378 якого право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає змогу визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об’єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набуває, переходить) обов’язок сплати цього податку, подію (явище), з якої припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), яка на ній розташована.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов’язок сплати земельного податку для фізичної особи — власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, набуття нею статусу суб’єкта господарювання, діяльність якого пов’язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Згідно з п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків i зборів, який заміняє сплату окремих податків i зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У п. 269.2 ст. 269 Податкового кодексу також передбачено, що суб’єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з пп. 4 п. 297.1 ст. 297 вищеза­значеного Кодексу платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності i земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб’єкта господарювання від виконання податкових зобов’язань зі сплати податків, зазначених у цьому пункті, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб’єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщено перелічену нерухомість, не встановлено.

Із встановлених обставин справи випливає, що Особа 1 як фізична особа з лютого 2007 р. є власником нежилого приміщення площею 60,8 м2, що знаходиться в багатоквартирному будинку. Право власності на нежиле приміщення засвідчується реєстраційним посвідченням від 22.02.2007 р., а право користування земельною ділянкою, на якій розташоване це приміщення, — витягом з технічної документації, черговим кадастровим планом-реєстром земельних ділянок та витягом з бази даних міського земельного кадастру.

Особа 1 у 2013 р. була зареєстрована як суб’єкт господарювання, фізична особа — підприємець «А», діяльність якої полягала у наданні в оренду й експлуатації власного чи орендованого нерухомого майна. У березні того самого року ФОП «А» обрала спрощену систему оподаткування.

Упродовж 2013 — 2014 рр. ФОП «А» на підставі договору надала у найм (оренду) нежиле приміщення, що належить їй за правом власності.

Підсумовуючи сказане, колегія суддів дійшла такого висновку.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 п. 14.1 ст. 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1, п. 269.2 ст. 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 п. 270.1 ст. 270, п. 291.2 ст. 291, пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов’язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею i триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користуванням нею та обов’язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб’єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності i системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб’єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не припиняє бути власником чи користувачем земельної ділянки i не звільняється від обов’язку сплати земельного податку.

Надання у найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов’язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Відповідно до пп. «а» п. 2 частини другої ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Нормативне тлумачення норм податкового законодавства, неоднаковість застосування яких оспорюється, в контексті змісту фактичних обставин справи дає підстави для задоволення заяви ДПІ про скасування незаконних рішень судів касаційної, апеляційної і першої інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Земельний кодекс — Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III. Кодекс адміністративного
судочинства
 — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Цивільний кодекс — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.№ 435-IV. Закон № 1952 — Закон України від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

«Гарячі лінії»

Дата: 23 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42