Юридична практика

Послуги з інструктажу, не підтверджені належним чином

26.08.2016 / 14:21

Судом касаційної інстанції при розгляді справ щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток було взято до уваги, що матеріали справи, надані платником на підтвердження надання контрагентом послуг, не містять доказів отримання послуг з інструктажу продавців торговельних об’єктів, матеріалів з підготовки таких інструктажів, як зазначено в деяких актах здачі-прийняття послуг.

Судове рішення

Як встановлено судами у справі № 2270/5571/12, за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків і дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з контрагентом за період з 01.04.2011 р. по 28.02.2012 р. контролюючим органом складено акт від 31.12.2013 р., яким встановлено порушення статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, в результаті чого занижено ПДВ, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.08.2014 р., яким платнику збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження первинними документами факту надання послуг платнику від контрагента.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наданими платником первинними документами не підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу).

Відповідно до п. 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 зазначеного Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в періоді, який перевіряється, платник податків мав господарські відносини з контрагентом на підставі договору про надання послуг від 28.03.2011 р., відповідно до умов якого замовник (платник) дає завдання, а виконавець (контрагент) зобов’язується протягом всього строку дії цього договору надавати замовнику послуги із стимулювання збуту продукції, а замовник зобов’язується оплачувати належним чином надані послуги.

На підтвердження надання контрагентом послуг платником надано до матеріалів справи договір, податкові накладні, акти здачі-прийняття послуг, платіжні доручення.

Водночас електронні звіти щодо наданих послуг, про отримання яких від контрагента зазначено платником, не надано. Також матеріали справи не містять доказів отримання послуг з інструктажу продавців торговельних об’єктів, матеріалів з підготовки таких інструктажів, як зазначено в деяких актах приймання-передачі послуг.

У свою чергу, не є належним доказом надання зазначених вище послуг Перелік торговельних точок, в яких контрагент надавав послуги згідно з укладеним договором, оскільки він містить виключно перелік адрес, за якими відповідно до пояснень представника платника контрагент надавав послуги із стимулювання збуту та просування продукції платника.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що наданий Перелік торговельних точок та роздруківки фотознімків торговельних точок не є беззаперечним доказом того, що контрагент надавав платнику послуги із стимулювання збуту та просування продукції, адже з податкової звітності платника податків вбачається, що контрагентів у платника багато.

Отже, надані платником документи не підтверджують факту реального здійснення господарських операцій та спричинення настання правових наслідків.

Крім того, суд першої інстанції двічі викликав у судове засідання директора контрагента як свідка, однак у відповідь на судову повістку двічі надходили електронні повідомлення від його матері, яка повідомляла, що її син за зазначеною адресою не проживає і вона не може з ним зв’язатись.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі з приводу неправомірності проведення перевірки, за результатами якої прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи, оскільки це не є предметом даного позову.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Цивільний кодекс — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.№ 435-IV

«Гарячі лінії»

Дата: 8 грудня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00