Інші податки

Сплата судового збору

29.07.2016 / 15:41

Правові засади справляння судового збору, платники, об’єкти та розміри ставок збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення збору визначено Законом № 3674, до якого Законом № 484 було внесено суттєві зміни, зокрема запроваджено єдиний підхід до визначення ставок судового збору, уточнено перелік процесуальних документів, за подання до суду яких судовий збір не справляється, позбавлено пільг зі сплати цього збору низку органів державної влади, уточнено порядок сплати та повернення сплаченого судового збору, а також запроваджено перевірку зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України перед відкриттям провадження у справі. У цій статті розглянемо детальніше зазначені зміни.

Законодавчі засади справляння судового збору

Процесуальні кодекси у цивільному, адміністративному, господарському судочинстві містять відсилочні норми (ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства, ст. 79 Цивільного процесуального кодексу, ст. 44 Господарського процесуального кодексу), якими визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом, тобто Законом № 3674.

Окремі питання, пов’язані із судовим збором, визначено безпосередньо главою 7 розділу І Кодексу адміністративного судочинства, главою 8 розділу І Цивільного процесуального кодексу, розділом VI Господарського процесуального кодексу.

Традиційно судовий збір має виконувати декілька функцій:

  • компенсаційну, що повинна забезпечувати часткову компенсацію витрат держави на утримання судів. Однак фінансування судів не залежить від розміру зібраного судового збору;
  • дисциплінуючу, що повинна певною мірою перешкоджати заявленню необґрунтованих позовів та клопотань, оскільки у разі відмови у позові ці витрати позивачу не компенсуються і, окрім того, йому доведеться відшкодувати витрати, яких зазнав відповідач;
  • стимулюючу (превентивну), що повинна за рахунок відносно високих ставок судового збору (наприклад, у справах про відшкодування моральної шкоди), які у разі позитивного судового рішення доведеться компенсувати, стимулювати відповідача в добровільному порядку, позасудовому порядку відновити права потенційного позивача.

Слід зазначити, що згідно з Рішенням КСУ № 12-рп/2013 гарантією реалізації права на судовий захист відповідно до ст. 55 Конституції України в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Зазначене відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.81 р. № R (81) 7, якою визначено: «у тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (пп. 12 п. D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого ст. 55 Конституції України.

Відповідно до частини першої ст. 1 Закону № 3674 судовий збір — це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Цією самою статтею визначено, що судовий збір включається до складу судових витрат.

Коло платників судового збору визначено ст. 2 Закону № 3674, якими є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи — підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалено судове рішення, передбачене цим Законом.

Об’єкти, з яких справляється судовий збір та з яких не справляється судовий збір, визначені ст. 3 Закону № 3674. Законом № 484 уточнено перелік процесуальних документів та дій, за які судовий збір не справляється.

Згідно зі ст. 4 Закону № 3674 судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року*, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, — у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

____________

*Підпунктом 8 п. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік. Згідно з абзацом другим ст. 8 Закону № 928 з 01.01.2016 р. встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1378 грн.

 

Також цією статтею встановлено підхід до визначення ставок судового збору та розміри таких ставок.

Законом № 484 запроваджено диференційовані ставки судового збору залежно від категорії платника (фізична особа чи юридична особа, при цьому для юридичних осіб встановлено вищі ставки судового збору) та від найменування документа або дії, за які справляється судовий збір, що встановлюються за подання до суду/за видачу судами документів/у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення.

Також уніфіковано розміри ставок судового збору за подання позовних заяв до загальних, господарських та адміністративних судів, скасовано для юридичних осіб граничні розміри ставок судового збору за подання позовної заяви майнового характеру до загального суду загальної і до адміністративного суду, виключено норми щодо визначення розміру ставок судового збору у фіксованій грошовій сумі, анульовано правило про можливість попередньої оплати 10% розміру ставки збору при поданні адміністративного позову майнового характеру тощо.

Наприклад, ставка судового збору за подання юридичними особами позовних заяв майнового характеру до загальних, адміністративних та господарських судів становить 1,5% ціни позову, але не менше одного розміру мінімальної заробітної плати. При цьому при поданні позовних заяв майнового характеру до господарських судів визначено верхню межу ставки: 150 розмірів мінімальної заробітної плати (у 2016 р. — 20 670 грн.).

Пільги при сплаті судового збору

Перелік пільгових категорій осіб щодо сплати судового збору під час розгляду справ в усіх судових інстанціях визначено ст. 5 Закону № 3674.

З набранням чинності Законом № 484 перелік суб’єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг та за видачу судами документів, та підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб, зазнав суттєвих змін.

На сьогодні такий перелік налічує 16 пільгових категорій позивачів/осіб, що до 01.09.2015 р. включав в себе 24 позиції, серед яких були суб’єкти владних повноважень, зокрема: органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, Пенсійний фонд України та його органи, органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального захисту інвалідів і його відділення, органи праці та соціального захисту населення, Міністерство фінансів України, місцеві фінансові органи, Державна податкова служба України, Державна митна служба України, Державна казначейська служба України, Державна фінансова інспекція України та їх територіальні органи, Державна служба фінансового моніторингу України і Національний банк України, а також уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та громадські організації інвалідів (спілки та інші об’єднання громадських організацій інвалідів), їх підприємства, установи та організації, ­громадські організації ветеранів, їх підприємства, установи та організації.

Отже, з 01.09.2015 р. органи ДФС поряд з іншими державними органами були позбавлені пільги щодо сплати судового збору.

ДОВІДКОВО
Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:
позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;
позивачі — у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;
позивачі — у справах про стягнення аліментів;
позивачі — у справах щодо спорів, пов’язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов’язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону № 962;
особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники — у справах щодо спорів, пов’язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;
позивачі — у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб;
інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи; інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів;
позивачі — громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
виборці — у справах про уточнення списку виборців;
військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, — у справах, пов’язаних з виконанням військового обов’язку, а також під час виконання службових обов’язків; учасники бойових дій, Герої України — у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав; позивачі — у справах у порядку, визначеному ст. 12 Закону № 3671;
фізичні особи (крім суб’єктів підприємницької діяльності) — кредитори, які звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, — після оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом;
позивачі — за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 частини першої ст. 6 Закону № 3551.

Повернення судового збору

У випадках, визначених ст. 7 Закону № 3674, сплачену до Держбюджету України суму судового збору може бути повернено (у повному обсязі чи частково) на підставі судового рішення та за клопотанням особи.

Відповідно до п. 5 Порядку № 787 повернення судового збору (крім помилково зарахованого) здійснюється за ухвалою суду, яка набрала чинності. У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до органу Казначейства подається оригінал або належним чином засвідчена копія ухвали суду. Ухвала суду подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду).

Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов’язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб’єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету — у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.

Одним з випадків повернення судового збору відповідно до положень п. 3 частини першої ст. 7 Закону № 3674 є відмова у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Тривалий час застосування цього положення судами касаційних інстанцій було неоднаковим. По-перше, з огляду на те, що відмову у відкритті касаційного провадження чітко не було зазначено в цьому пункті. По-друге, одна з підстав для відмови у відкритті касаційного провадження (в адміністративному судочинстві — це п. 5 частини п’ятої ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства, згідно з яким касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи) суттєво відрізнялася від інших, оскільки застосовувалася за результатом перевірки законності судових рішень.

З приводу повернення судового збору в разі відмови у відкритті касаційного провадження на підставі п. 5 частини п’ятої ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства Вищим адміністративним судом України (далі — ВАСУ) викладено свою позицію в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону № 3674 (додаток до постанови Пленуму ВАСУ № 2 від 23.01.2015 р). Така позиція ґрунтувалася на практиці Верховного Суду України (постанова № 6-138цс14), який зазначив, що дії, передбачені в п. 5 частини четвертої ст. 328 Цивільного процесуального кодексу (аналогічним є п. 5 частини п’ятої ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства), які повинен вчинити суддя, не є суто процесуальними діями, перелік яких міститься в інших пунктах частини першої ст. 7 Закону № 3674, інших пунктах частини четвертої ст. 328 Цивільного процесуального кодексу та частини п’ятої ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства, і потребують оцінки обґрунтованості доводів касаційної скарги порівняно з висновками судів у судових рішеннях.

Водночас за загальним змістом частини першої ст. 7 Закону № 3674 судовий збір повертається у випадку, коли настали процесуальні наслідки, які не залежать та не потребують розгляду справи по суті та оцінки обставин справи і наданих сторонами доказів.

Таким чином, вимоги п. 3 частини першої зазначеної статті не можуть бути застосовані у разі відмови у відкритті касаційного провадження на підставі п. 5 частини четвертої ст. 328 Цивільного процесуального кодексу. Тобто за позицією Верховного Суду України в цьому винятковому випадку в разі відмови у відкритті касаційного провадження судовий збір не повертається.

Зміни, яких зазнав п. 3 частини першої ст. 7 Закону № 3674 з набанням чинності Законом № 484, не змінили характеру рішень, ухвалення яких є підставою для повернення судового збору. Відповідно відмова у відкритті касаційного провадження на підставі п. 5 частини п’ятої ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства залишається винятком, і судовий збір у разі ухвалення такого рішення поверненню не підлягає. Крім того, за правовою позицією Верховного Суду України таке рішення суду касаційної інстанції про відмову у відкритті касаційного провадження є результатом касаційного перегляду оскаржуваних рішень першої та апеляційної інстанцій (постанова Верховного Суду України від 11.11.2015 р.).

Відстрочення/розстрочення судового збору

Відповідно до ст. 8 Закону № 3674 суд може своєю ухвалою, враховуючи майновий стан сторони, відстрочити або розстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір судового збору або взагалі звільнити від його сплати.

Також ст. 82 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Аналогічні положення містить частина перша ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства, якою передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може ­своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Виходячи із судової практики при зверненні до суду із заявою про відстрочення або розстрочення сплати судового збору особа повинна додати до такої заяви належні документи на підтвердження факту відсутності відповідних коштів (бюджетних асигнувань) для сплати судового збору. Водночас відсутність таких доказів чи їх неналежність є підставою для відмови в задоволенні заяви про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Як зазначено у Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону № 3674 (додаток до постанови Пленуму ВАСУ № 2 від 23.01.2015 р.), обмежене фінансування бюджетної установи не є підставою для її звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати.

Таку саму позицію підтримав ВАСУ в Ухвалі № К/800/41360/15.

Порядок сплати та зарахування судового збору

Статтею 6 Закону № 3674 визначено загальний порядок сплати судового збору, згідно з яким перерахування судового збору здійснюється у грошових одиницях, однак може проводитися у будь-якій формі розрахунків (готівкової чи безготівкової).

Слід звернути увагу, що Законом № 484 до зазначеної статті внесено суттєві зміни, якими було виключено обов’язковість сплати судового збору лише у гривнях за офіційним курсом Нацбанку України до такої іноземної валюти.

Перерахування грошових коштів у рахунок сплати судового збору проводиться у переважній більшості у національній валюті України (гривнях), а обрахування здійснюється у гривнях та копійках. Але для позовів нерезидентів, ціна яких визначається в іноземній валюті, передбачено можливість сплати у такій іноземній валюті відповідно до курсу такого виду валюти, перерахованої за офіційним курсом гривні до такої іноземної валюти, встановленим Нацбанком України на день сплати судового збору.

Водночас передбачено специфіку визначення судом розміру судового збору відповідно до встановленої у судовому процесі ціни позову, визначення розміру судового збору за подання позовних заяв з різними ставками судового збору (зокрема, майнового і немайнового характеру), при повторному поданні позовів, при зустрічних позовних заявах, за певними категоріями справ, та питання, пов’язані з розподілом судового збору між сторонами судового процесу та перевіркою повноти сплати судового збору тощо.

Статтею 9 Закону № 3674 передбачено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи, зараховується до спеціального фонду Держбюджету України і спрямовується на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. Новелою Закону № 3674 (у редакції Закону № 484) є запровадження здійснення судом перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевірки зарахування судового збору до спеціального фонду Держбюджету України.

У зв’язку з набранням чинності Законом № 3674 класифікацію доходів бюджету, затверджену наказом № 11, було доповнено позицією за кодом 22030000 та найменуванням «Судовий збір та надходження від звернення застави у дохід держави».

Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, визначені постановою № 106, згідно з додатком до якої конт­роль за справлянням судового збору (код бюджетної класифікації 22030000) до бюджету покладено на Верховний Суд України, Державну судову адміністрацію України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

Водночас згідно з п. 2 постанови № 106 органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, повинні відповідно до законодавства забезпечити: здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходження до державного та місцевих бюджетів податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів згідно з переліком, а також ведення обліку таких платежів у розрізі платників з метою забезпечення повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.

Для зарахування коштів судового збору до спеціального фонду державного бюджету Державною казначейською службою України відкриваються спеціальні рахунки в розрізі усіх її територіальних підрозділів.

У разі коли громадянин проживає не за місцем розгляду справи, судовий збір може бути перерахований через будь-яку установу банку чи відділення зв’язку із зазначенням необхідних реквізитів.

Документом, що підтверджує безготівкову сплату судового збору, є квитанція установи банку або відділення зв’язку, які прийняли платіж або платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою банку і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення.

Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до позовної заяви, апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови суду, до інших заяв щодо здійснення судом певних дій, за які передбачено сплату судового збору відповідно до Закону № 3674.

У разі коли сплата судового збору здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунку вкладника, відкритого в установі банку, додається довідка, засвідчена підписом контролера та скріплена печаткою установи банку.

При сплаті судового збору готівкою до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж, а при перерахуванні судового збору з рахунку платника — останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту: «Зараховано в дохід бюджету ______ грн. (дата)». Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб, відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

При заповненні платіжного документа у графі «код» платником судового збору — юридичною особою зазначається код ЄДРПОУ, а платником — фізичною особою — ідентифікаційний код, а при його відсутності у зв’язку з релігійними переконаннями зазначаються його паспортні дані.

У графі «призначення платежу» зазначається:

«Судовий збір за позовом ______________________ (П. І. Б. чи назва установи, організації позивача), ______________________ (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ ___________________ (суду, де розглядається справа)».

Таким чином, платник судового збору для сплати такого збору може використовувати будь-який засіб платежу (наприклад, безготівкові або готівкові розрахунки через банківські установи), у тому числі ресурс, розміщений на офіційному веб-порталі «Судова влада України» та інформаційно-платіжні термінали, встановлені у приміщеннях апеляційних і місцевих судів загальної юрисдикції.

Згідно з Інформаційно-технічними вимогами до інформаційно-платіжних терміналів, які встановлюються у приміщеннях апеляційних і місцевих судів загальної юрисдикції, затвердженими наказом № 198, стартова сторінка інформаційно-платіжного терміналу містить пункт виклику функціоналу «Сплата судового збору».

Пункт «Інформаційне вікно суду (інформація про суд та судові справи)» забезпечує відображення з веб-сторінки суду на веб-порталі «Судова влада України» такої ­інформації (з подальшою навігацією по сайту), зокрема: судовий збір (сторінка судового збору), судовий збір апеляційного суду округу, в якому встановлено інформаційно-платіжний термінал. При цьому пункт «Сплата судового збору» забезпечує перехід до форми для сплати судового збору з обов’язковими для заповнення полями, можливість сплати судового збору. Судовий збір, сплачений ­через інформаційно-платіжний термінал, повинен перераховуватися на відповідний рахунок Держказначейської служби України не пізніше наступного робочого дня після сплати.

З огляду на викладене на сьогодні є застарілою позиція окремих судів, які в ухвалах про залишення позовної заяви/апеляційної скарги без руху зазначають вимоги до платіжного доручення про сплату судового збору, зокрема зазначають, що документ повинен містити відмітку кредитної установи такого змісту: «Зараховано в дохід бюджету ______ грн. (дата)», а такий напис повинен бути скріплений першим і другим підписами посадових осіб, відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

При цьому некоректним є посилання судами на роз’яснення з приводу сплати судового збору, надані судам: листом № 12-6621/11, постановою Пленуму ВАСУ від 23.01.2015 р. № 2, на виконання якої відповідну довідку доведено до відома адміністративних судів.

У зазначеній довідці передбачено, що листом № 12-4618/13 внесено зміни до листа № 12-6621/11, якими з його змісту виключено вимогу щодо необхідності зазначення у квитанції інформації про зарахування коштів.

Також постановою № 10 визначено, що суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення має бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення, як передбачено п. 2.14 Інструкції № 22.

Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Держбюджету України, суди, виконуючи вищенаведені вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені Цивільним процесуальним кодексом, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Держказначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.

Згідно з частиною третьою ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства до позовної заяви додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до п. 24.7 ст. 24 Закону № 2346 банки, агенти банків та учасники платіжних систем, які приймають готівку (у тому числі за допомогою платіжних пристроїв) для подальшого її переказу, зобов’язані також  видати після здійснення операції (у тому числі за допомогою платіжного пристрою) касовий документ (квитанцію/чек тощо), який відповідно до вимог нормативно-правових актів Нацбанку України з питань ведення касових операцій банками України містить усі обов’язкові реквізити касового документа.

Згідно з частиною другою ст. 9 Закону № 3674 суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Держбюджету України.

Таким чином, зарахування судового збору до спеціального фонду Держбюджету України перевіряється відповідно до вимог Закону № 3674, а відсутність такої інформації в документі про сплату судового збору не робить такий документ неналежним.

Повноваження суду щодо перевірки повноти сплати судового збору

Відповідно до абзаців першого та другого частини третьої ст. 6 Закону № 3674 за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Як свідчить вивчення судових рішень, у судів виникають труднощі під час визначення кількості вимог, зокрема немайнового характеру, заявлених позивачем.

Згідно з частиною п’ятою цієї статті адміністративний позов суб’єкта владних повноважень може містити інші вимоги у випадках, встановлених законом.

Отже, частини четверта та п’ята ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства містять формулювання позовних вимог, що може використати позивач, звертаючись до суду про захист прав, свобод чи інтересів, які він вважає порушеними. Перелік позовних вимог не є вичерпним.

Статтею 162 зазначеного Кодексу передбачено, які рішення суд може прийняти, вирішуючи такі вимоги. Зокрема, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

  • визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;
  • зобов’язання відповідача вчинити певні дії;
  • зобов’язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;
  • стягнення з відповідача коштів;
  • тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;
  • примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;
  • примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
  • визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Суд за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках, встановлених законом.

Як свідчить аналіз судової практики, позивачі по-різному формулюють зміст позовних вимог, зокрема у справах, пов’язаних з оскарженням рішення суб’єкта владних повноважень: в одних випадках пред’яв­ляють позови про визнання рішення протиправним, в інших — змістом позовних вимог є скасування такого рішення чи визнання його нечинним. Переважно позивачі об’єднують такі дві вимоги в позовній заяві.

Відповідно до положень п. 1 частини другої ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства, вирішуючи справу, суд повинен визначитися щодо правомірності чи неправомірності оскаржуваного акта, дії чи бездіяльності та встановити правові наслідки протиправності акта. Такими наслідками згідно із зазначеними положенням є скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. При цьому вимога про визнання рішення протиправним може бути окремим способом захисту порушеного права.

Таким чином, перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, звернених до суду, необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Для практичного застосування цієї норми ДП «Інформаційні судові системи» листом № 2275/15 повідомило про вихід нової версії 1.24 комп’ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду». Серед іншого у модернізованій версії програми реалізовано реєстр підтвердження оплат із Держказначейства України для автоматичного і ручного з’ясування платіжних документів, які надійшли до Держказначейства України із картками заведеного судового збору.

Однак у судовій практиці є випадки надходження до суду позовних заяв або інших заяв, до яких додано документ про сплату судового збору, який не зараховано до спеціального фонду Держбюджету України, тобто суддею встановлено факт ненадходження коштів на зазначений у платіжному документі рахунок або надходження коштів на підставі іншого платіжного документа. У такому разі за позицією ВАСУ платіжний документ, що додається до заяви, не може вважатися належним доказом сплати судового збору, що є підставою для залишення заяви без руху.

Такого правового висновку дійшов ВАСУ в ухвалі від 21.09.2015 р. в адміністративній справі № 800/362/15.

Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху, суд у тому числі зазначив, що додана до позовної заяви квитанція про сплату судового збору не відповідає квитанції, на підставі якої зараховано кошти до спеціального фонду Держбюджету України. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що не має підстав вважати, що судовий збір за подання позову та клопотання про забезпечення позову сплачено позивачем належним чином.

Аналогічного за змістом правового висновку дійшли й інші вищі спеціалізовані суди (ухвали Вищого господарського суду України від 10.09.2015 р., Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21.09.2015 р.).

Таким чином, на підставі аналізу судової практики можна зробити висновок про наявність однакового підходу суддів усіх юрисдикцій до застосування наслідків незарахування судового збору до Держбюджету, виявлених у порядку частини другої ст. 9 Закону № 3674.

Справляння судового збору за звернення органів ДФС за поданням

Зміни, внесені Законом № 484, не лише врегулювали правове поле, а й викликали низку нових питань у судовій практиці щодо застосування положень Закону № 3674, зокрема визначення ставки та розміру судового збору за подання позовів про оскарження рішень, дій та бездіяльності органів ДФС України; за подання апеляційних чи касаційних скарг у справах, в яких позовні чи інші заяви подано до 01.09.2015 р., тобто у той час, коли такі органи мали пільгу щодо сплати судового збору, якої вони були позбавлені після цієї дати.

Також серед найпоширеніших питань, що постають перед судами, є питання про справляння судового збору за звернення органів ДФС України з поданням, передбаченим ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною першою цієї статті встановлено, що провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів/органів ДФС України) при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо:

  • зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;
  • підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;
  • стягнення коштів за податковим боргом;
  • зобов’язання керівника підприємства провести інвентаризацію основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, які перебували або перебувають під митним контролем чи використовувалися цим підприємством разом із товарами, які були поміщені у відповідний митний режим;
  • надання дозволу на погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відповідні положення узгоджуються зі ст. 20 та главою 9 Податкового кодексу, якою обов’язки щодо звернення до суду у визначених випадках покладено на органи доходів і зборів/органи ДФС України.

У попередній і чинній редакціях ст. 3 Закону № 3674 подання органів ДФС України не визначено як самостійний об’єкт справляння судового збору, не віднесено до заяв, за які судовий збір не сплачується, та для такого виду звернення не встановлено окрему ставку судового збору.

Вичерпний перелік зазначених об’єктів встановлено Законом № 3674 і не може змінюватись на рівні роз’яснень, рекомендацій чи судових рішень, у зв’язку з чим виникла проблема у правозастосуванні.

Статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства подання визначено як форму звернення до суду органу ДФС України при здійсненні ним передбачених законом повноважень.

Отже, подання як форма звернення до суду передбачена Кодексом адміністративного судочинства. Цю ознаку покладено в основу визначення понять «судовий збір» та «платник судового збору».

Зазначене подання Закон № 3674 не відносить до об’єктів, за які судовий збір не справляється, а органи ДФС України — до осіб, для яких встановлено пільги щодо сплати судового збору.

Враховуючи наведене, а також те, що ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства подання визначено як форму звернення, за висновком Пленуму ВАСУ таке подання є об’єктом справляння судового збору.

Постановою Пленуму ВАСУ від 05.02.2016 р. № 2 рекомендовано судам визначати новий об’єкт справляння судового збору — подання органу ДФС України, та застосовувати при його внесенні ставку, встановлену для позовної заяви.

Водночас суд вищої інстанції не врахував, що відсутність подання серед переліку об’єктів, за які судовий збір не сплачується, не призводить до автоматичного віднесення такого подання до об’єктів справляння судового збору.

Порядок виконання рішення про стягнення судового збору

Статтею 8 Закону № 606 визначено осіб, які є сторонами виконавчого провадження.

Першим реченням частини третьої цієї статті передбачено, що за виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення.

Згідно з другим реченням частини третьої ст. 8 Закону № 606 за іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи доходів і зборів.

Ці відомості зазначаються у відповідному розділі виконавчого листа.

Частиною третьою ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що виконавчий лист про стягнення судового збору надсилається судом до державних податкових інспекцій.

Згідно з частиною третьою ст. 368 Цивільного процесуального кодексу виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до державних податкових інспекцій.

Відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до державних податкових інспекцій.

Отже, аналіз змісту ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства, ст. 368 Цивільного процесуального кодексу, ст. 116 Господарського процесуального кодексу та частини першої ст. 9 Закону № 3674 дає змогу дійти висновку, що судовий збір — це різновид обов’язкового платежу до Держбюджету України.

Враховуючи обов’язковість сплати судового збору, звернення судового рішення про стягнення судового збору до примусового виконання не може бути поставлено в залежність від волі особи, на користь якої ухвалено рішення у справі, звернутися до суду із заявою про видачу виконавчого документа. Отже, положення частини першої ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства про видачу виконавчого документа за заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення, не може бути поширено на порядок видачі виконавчого листа про стягнення судового збору.

Виконавчий лист про стягнення судового збору суд видає за власною ініціативою після набрання судовим рішенням законної сили та за відсутності в матеріалах справи інформації про сплату судового збору. Цей лист надсилається до органів ДФС за місцем розгляду справи.

У свою чергу, місцеві органи ДФС пред’являють до виконання дані виконавчі документи органові державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 24 Закону № 606 державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред’явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. У постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених Законом № 606.

Відповідно до вимог ст. 25 цього Закону державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Приймаючи виконавчий документ до виконання, державний виконавець повинен керуватися вимогами не лише Закону № 606, а й враховувати положення інших норм чинного законодавства.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Конституція України — Конституція України від 28.06.96 р. № 254к/96-ВР. Бюджетний кодекс — Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 р. № 2456-VI. Господарський процесуальний кодекс — Господарський процесуальний кодекс України  від 06.11.91 р. № 1798-XII. Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Цивільний процесуальний кодекс — Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. № 1618-IV. Закон № 484 — Закон України від 22.05.2015 р. № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору». Закон № 606 — Закон України від 21.04.99 р. № 606 «Про виконавче провадження». Закон № 928 — Закон України від 25.12.2015 р. № 928-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік». Закон № 962 — Закон України «від 17.04.91 р. № 962-XII Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Закон № 2346 — Закон України від 05.04.2001 р. № 2346 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Закон № 3551 — Закон України від 22.10.93 р. № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Закон № 3671 — Закон України від 08.07.2011 р. № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Закон № 3674 — Закон України від 08.07.2011 р. № 3674 «Про судовий збір». Постанова Пленуму ВАСУ від 23.01.2015 р. № 2 — постанова Пленуму ВАСУ «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08.07.2011 р. № 3674-VI «Про судовий збір» від 23.01.2015 № 2. Постанова Пленуму ВАСУ від 05.02.2016 р. № 2 — постанова Пленуму ВАСУ від 05.02.2016 р. № 2 «Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір». Постанова № 6-138цс14 — постанова Верховного Суду України від 12.11.2014 р. № 6-138цс14 «Про стягнення заборгованості». Постанова № 10 — постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.09.2015 р № 10. Постанова № 106 — постанова Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 р. № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов’язкових платежів)» та інших доходів бюджету». Наказ № 11 — наказ Мінфіну України від 14.01.2011 р. № 11 «Про бюджетну класифікацію». Наказ № 198 — наказ Державної судової адміністрації України від 18.11.2015 р. № 198 «Про затвердження Інформаційно-технічних вимог до інформаційно-платіжних терміналів, які встановлюються у приміщеннях апеляційних і місцевих судів загальної юрисдикції». Порядок № 787 — Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Мінфіну України від 03.09.2013 р. № 787. Інструкція № 22 — Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Нацбанку України від 21.01.2004 р. № 22. Рішення КСУ № 12-рп/2013 — рішення Конституційного Суду України від 28.11.2013 р. № 12-рп/2013  «У справі за конституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозв’язку з положеннями пункту «г» частини першої статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Ухвала № К/800/41360/15 — ухвала Вищого адміністративного суду України 25.09.2015 р. № К/800/41360/15 «Про скасування податкових повідомлень-рішень». Лист № 12-6621/11 — лист Державної судової адміністрації України від 10.11.2011 р. № 12-6621/11 «Щодо судового збору». Лист № 12-4618/13 — лист Державної судової адміністрації України від 16.08.2013 р. № 12-4618/13 «Щодо внесення змін до листа Державної судової адміністрації України від 10.11.2011 №  12-6621/11». Лист № 2275/15 — лист ДП «Інформаційні судові системи» від 28.08.2015 р. № 2275/15

«Гарячі лінії»

Дата: 23 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42