Оплата праці

Ненормований робочий день

29.07.2016 / 16:09

Єдиним документом, який містить визначення терміну «ненормований робочий день», є Рекомендації № 7. Оскільки зазначені Рекомендації не є нормативно-правовим актом, їх застосування має лише рекомендаційний характер. Тому встановлення такого режиму праці має деякі особливості.
Для кого застосовується і в яких випадках не застосовується ненормований робочий день та які переваги є у працівників, йтиметься далі.

Загальні аспекти

Відповідно до п. 1 Рекомендацій № 7 ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Працівника з ненормованим робочим днем може бути залучено до роботи після закінчення робочого дня встановленої тривалості роботодавцем. Таке розпорядження роботодавця працівник зобов’язаний виконати. Його невиконання може бути кваліфіковано як порушення трудової дисципліни. Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, а й колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

Обов’язок працівника з ненормованим робочим днем виконувати роботу після закінчення робочого дня може випливати не лише із розпорядження роботодавця про це, а й бути обумовленим необхідністю своєчасного виконання роботи, визначеної трудовим договором. В останньому випадку працівник має за власною ініціативою продовжувати роботу і тоді, коли закінчився робочий день відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку.

На працівників із ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. Тому у табелі обліку використання робочого часу працівникам із ненормованим робочим днем проставляється встановлена їм тривалість робочого часу, тобто години роботи понад нормальну тривалість робочого часу не обліковуються.

У зв’язку з цим роботодавець не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену законодавством норму тривалості робочого часу.

Отже, однією з основних умов для встановлення працівнику ненормованого робочого дня є періодичне виконання роботи понад встановлену законодавством норму тривалості робочого часу, тобто понад 40 год на тиждень.

Конкретний перелік професій і посад, для яких може застосовуватися ненормований робочий день, на кожному підприємстві визначається колективним договором.

Оплата роботи

Робота працівника з ненормованим робочим днем після закінчення робочого дня не є надурочною роботою. Години, відпрацьовані понад норму тривалості робочого часу, не відображаються у табелі обліку і не оплачуються.

Водночас для залучення працівників із ненормованим робочим днем до роботи понад норму робочого часу потрібні підстави (виробнича необхідність, інші виняткові обставини). Слід також врахувати, що за наявності підстав і з додержанням встановленого порядку (ст. 62 КЗпП) працівники з ненормованим робочим днем також можуть залучатися до виконання надурочних робіт.

Кому може бути встановлено

Згідно з п. 5 Рекомендацій № 7 ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності може застосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:

  • осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;
  • осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
  • осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Зазначимо, що чинним законодавством не передбачено затвердженого переліку робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем.

Коли не застосовується

Ненормований робочий день не застосовується для працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу, крім випадків роботи з неповним робочим тижнем.

Також ненормований робочий день не може застосовуватися і для сумісників, тому що згідно з п. 2 постанови № 245 тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 год на день і повного робочого дня у вихідний день. Отже, оскільки сумісники працюють неповний робочий день, тривалість якого обмежена, їм не може бути встановлено ненормований робочий день.

Гарантії і компенсації за такий режим праці

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів (ст. 8 Закону про відпустки, п. 3 Рекомендацій № 7).

Конкретна тривалість цієї щорічної додаткової відпустки встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій та посад чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Список професій, посад працівників з ненормованим робочим днем із зазначенням конкретної тривалості відпустки у межах семиденної тривалості, тобто від 1 до 7 днів включно, затверджується на підприємстві як додаток до колективного договору.

Щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропор­ційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на таку відпустку.

Також при наданні щорічних додаткових відпусток за особливий характер праці, в тому числі за ненормований робочий день, необхідно враховувати норми частини другої ст. 9 Закону про відпустки, відповідно до якої до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується:

  • час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
  • час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
  • час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Отже, кількість днів щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день має визначатися пропорційно відпрацьованому працівником часу у відповідному робочому році.

Ситуація
Працівник підприємства обіймає посаду, для якої колективним договором не встановлено ненормований робочий день. Проте неодноразово після завершення робочого часу він виконує роботу за дорученням роботодавця. Чи має право працівник розраховувати на оплату такої роботи в подвійному розмірі?

Відповідно до ст. 62 КЗпП надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.

Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій зазначеної статті.

При цьому таку роботу має бути оплачено відповідно до ст. 106 КЗпП, а саме:

  • за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується у подвійному розмірі годинної ставки;
  • за відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, — за всі відпрацьовані надурочні години.

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Таким чином, якщо колективним договором не встановлено ненормований робочий день, то працівнику, якого залучають до роботи після завершення робочого часу, має бути оплачено роботу в надурочний час відповідно до ст. 106 КЗпП.

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
КЗпП — Кодекс законів про працю від 10.12.1971 р. Закон про відпустки — Закон України від 15.11.96 р. № 504/96-ВР «Про відпустки». Постанова № 245 — постанова Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій». Рекомендації № 7 — Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінпраці України від 10.10.97 р. № 7

«Гарячі лінії»

Дата: 11 травня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00