Митна справа

На сторожі інтересів держави

04.03.2013 / 16:26
На сторожі інтересів держави

Днями Чернігівська, Житомирська, Новгород-Сіверська, Амвросіївська, Старобільська, Куп'янська, Ратнівська, Ковельська, Дубровицька та Коростенська митниці відзначили своє 20-річчя.


4 лютого 1993 р. з метою ефективного функціонування митного контролю наказом Державного митного комітету України на північному та східному рубежах країни було створено низку митниць.

Протягом короткого часу в складних умовах формування ринкової економіки та нових форм власності митники змогли розгорнути і налагодити ефективну ритмічну роботу нової потужної структури.

Чернігівська митниця

Перші тижні після проголошення незалежності України окремі прикордонні та митні функції на північному та східному кордоні виконували так звані прикордонні відділення міліції. Їх завданням було припинення масового вивезення з країни продовольчих і промислових товарів, сировини. Відділення розташовувалися на автомагістралях і залізничних станціях, через які проходили міжнародні потяги. Однак можливості цих підрозділів, що діяли у складі райвідділів МВС України та налічували 10 — 12 працівників міліції, були дуже обмеженими. Працівники відділень не мали професійних знань і належної фахової підготовки. Не було й потрібної нормативної бази, яка б регулювала діяльність цих підрозділів, зокрема порядок вилучення, зберігання, конфіскації й реалізації затриманих міліцією товарів.

Перший начальник митниці Петро Лакіза згадує: «До складу митного органу, створеного на базі Чернігівського митного поста Київської митниці у лютому 1993 року, входило лише 9 працівників, тоді як завдання, поставлене перед Держмиткомом було дуже непростим — після проголошення незалежності України забезпечити митний контроль на кордоні Чернігівщини з Російською Федерацією і Білоруссю протяжністю понад 300 км. Незабаром було затверджено структуру новоствореної митниці, до складу якої увійшли два пости на прикордонних залізничних станціях Горностаївка та Щорс і чотири пости на автомобільних прикордонних переходах Нові Яриловичі, Сеньківка, Славутич та Хрінівка. Водночас організовано три внутрішні митні пости: Ніжин, Прилуки та Бахмач. Штатну чисельність митниці після деяких доповнень і корекцій було визначено у 245 осіб.

Однак на першому етапі становлення усе це було лише на папері. Насамперед йшлося про укомплектування та навчання штатних працівників, пошук приміщень та організацію системної контрольної роботи безпосередньо на кордоні та внутрішніх постах. Лише для роботи на посту Нові Яриловичі необхідно було підібрати 100 осіб, стільки ж — для інших постів і здійснення митного контролю в аеропорту Шестовиця. Друге невідкладне завдання — розміщення митниці та постів. Апарат митної установи спочатку розташовувались у непристосованих приміщеннях залізничних станцій або просто у полі. Отже, треба було терміново розміщати людей, а на кордоні облаштовувати земельні ділянки, відведені під митні переходи.

Зі слів Петра Лакізи, серйозну підтримку митниці в справі підбору кадрів надавали обласний і районні військкомати. Саме тоді з армії масово звільнялися офіцери, чимало з яких поповнили лави чернігівських митників. Велику допомогу новоствореним митним установам надавали «старі» стабільно працюючі митниці.

Наказом Голови Держмиткому України Олексія Коваля куратором Чернігівської митниці було призначено Київську митницю, досвідчені працівники якої працювали в усіх підрозділах нового митного органу, навчаючи молодих інспекторів азам митної справи. Практичну допомогу Чернігівській і розташованій поруч Новгород-Сіверській митницям надавали також працівники Бориспільської, Львівської та Вадул-Сіретської митниць. Відряджені на Чернігівщину митники протягом чотирьох місяців працювали на всіх прикордонних і внутрішніх постах, поєднуючи практичну роботу з навчанням новоприбулих працівників. Така взаємодопомога була доволі корисною і результативною.

Окреслюючи перший етап виконання масштабних завдань з організації та подальшого поступу митної служби на Чернігівщині та Новгород-Сіверщині, слід нагадати, що за перетвореннями, першими спробами, пошуками й знахідками стояли справжні ентузіасти нової справи: Микола Бурнос, Сергій Вишневецький, Михайло Горбач, Олександр Горілий, Микола Качан, Олександр Привалов і Сергій Слива.

Житомирська митниця

Зоною діяльності новоствореної митниці було обрано більшість районів Житомирщини й кілька залізничних станцій, через які здійснювалися пасажирські та вантажні перевезення за кордон. У лютому 1993 р. у складі митниці вже було організовано митні пости: Бердичівський, Новоград-Волинський, Коростишевський, а трохи згодом — Барановський, Володарськ-Волинський тощо. Одним наказом з Житомирською митницею було організовано Коростенську митницю, до зони відповідальності якої було віднесено північні прикордонні райони Житомирщини, що межують з Білоруссю. Штатна чисельність Житомирської митниці становила 140 осіб.

Майже два місяці апарат новоствореної митної установи, як і буває на початку становлення, розміщувався у непристосованих для роботи приміщеннях, аж поки за підтримки місцевої влади митники не отримали невеликий двоповерховий будинок, у якому ще донедавна було ательє мод. Один із кореспондентів місцевої газети, який разом з працівниками митниці прийшов оглянути будівлю, згадував: «Усередині приміщення нагадувало непманську лавку після погрому: виламані ґрати на вікнах, вирвані «з м'ясом» електророзетки й зірвані зі стелі панелі, провалена підлога». Звісно, грошей на ремонт не було, і митникам довелося одночасно займатися своїми службовими справами та самостійно ремонтувати кабінети, здійснювати їх технічне обладнання, налагоджувати зв'язок з митними постами.

Вже у лютому 1993 р. митниця почала реєстрацію суб'єктів ЗЕД. Протягом року на облік було взято понад 900 суб'єктів, оформлено 800 тис. т вантажів. Уже з першого року роботи митниця щодня оформляла товари понад 100 клієнтів, 20 — 30 автомашин. Житомирці активно протидіяли конт-рабанді. Виявлені факти несплати мита окремими підприємцями сягали мільйонів купоно-карбованців. Митники Новоград-Волинського поста навіть затримали вагон міді, який незаконно транспортувався до Австрії. Складною була ситуація на залізничному пункті пропуску Овруч, де одній зміні митників (3 — 5 працівників) доводилося оглядати велику кількість пасажирських потягів за добу. Однак висока інтенсивність роботи не позначалася на результативності заходів з боротьби з контрабандою і митними правопорушеннями. Щодня овруцькі митники затримували контрабандні партії продовольчих товарів, алкогольних і тютюнових виробів, наркотичних засобів. У контрабандистів було вилучено кілька історичних і культурних пам'яток, зокрема ікону «Явлення Божої матері преподобному Сергію Радонежському». Велику допомогу та підтримку у становленні Житомирської та сусідньої Коростенської митниці надали працівники Рава-Руської митниці, які мали чималий фаховий досвід, набутий ще з часів роботи на радянській митниці.

Ділові, серйозні, надзвичайно активні та ініціативні — такими були й залишаються поліські митники: перші начальники Житомирської митниці — Григорій Дрозд, Овруцької — Олександр Лінніков, Коростенської — Вадим Воронов. Значний особистий внесок у справу становлення й розвитку митниць Житомирщини зробили: Галина Дідівська, Микола Зосименко, Михайло Ломаш, Леонід Піпич, Тамара Семенчик, Ігор Чигін, Іван Чепурняк (Житомирська митниця); Олег Михнюк, Віктор Назаров, Андрій Петрачов, Алла Федосова, Олена Форостенко (Коростенська митниця); Анатолій Ашкеров, Микола Бех, Сергій Кучер, Валентин Кучинський, Ігор Пінський, Андрій Прокоф'єв, Віктор Соколовський (Овруцька митниця) та ін.


Сергій ТРУСОВ,
Климентій ГАЛЬСЬКИЙ

«Гарячі лінії»

Дата: 15 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42