Юридична практика

Віднесення до валових витрат суми ПДВ

Суть справи. Під час перевірки органом ДПС установлено, що суб'єкт господарювання (ТОВ «С») працював зі своїм контрагентом (ТОВ «О») в одному сегменті ринку, і тому віднесення до валових витрат суми ПДВ, сплаченої у ціні товару, у зв'язку з виникненням безнадійної заборгованості не відповідає меті господарської діяльності підприємства, оскільки позивач мав знати  про допущені порушення законодавства з боку його контрагента.

На думку суб'єкта господарювання, визначення зобов'язання з податку на прибуток підприємств і застосування штрафної (фінансової) санкції органом ДПС є протиправним, оскільки віднесення до валових витрат суми ПДВ, сплаченої у ціні товару, відбулось у зв'язку із виникненням безнадійної заборгованості, тому що контрагента ТОВ «С» ліквідовано у зв'язку із банкрутством.

Рішення суду. Вищий адміністративний суд України, підтримуючи позицію органу ДПС, зазначив таке.

За результатами проведеної виїзної планової перевірки з питань дотримання ТОВ «С» вимог податкового, валютного та іншого законодавства органом ДПС складено акт і прийнято податкове повідомлення-рішення, яким визначено зобов'язання з податку на прибуток підприємств і застосовано штрафну (фінансову) санкцію.

Не погоджуючись із такими діями органу ДПС, ТОВ «С» звернулося до суду з позовом про визнання не чинним і скасування податкового повідомлення-рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши підстави та обґрунтування платника податків для скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення, прийняли рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «С».

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято без належної правової оцінки обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, платник податків звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить зазначені рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позов ТОВ «С» задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши касаційну скаргу платника податку, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що між ТОВ «О» (продавцем) та ТОВ «С» (покупцем) укладено договір щодо поставки на умовах франко-склад продавця товару, а саме — шкіряного напівфабрикату wet-blue несортованого.

За умовами договору покупець здійснює передоплату продукції у розмірі 10 130 000 грн. з урахуванням ПДВ, решту суми 2 023 840 грн. сплачує після передання товару покупцю.

На виконання умов договору позивач здійснив передоплату на загальну суму 10 130 000 грн., у тому числі ПДВ — 1 688 333,33 грн., а ТОВ «О» видало суб'єкту господарювання податкову накладну.

За цією операцією передоплату у сумі 8 441 666,67 грн. позивач відніс до складу валових витрат.

У зв'язку з відсутністю поставки товару залишок суми у розмірі 1 688 333,33 грн., що відповідає сумі ПДВ, ТОВ «С» у подальшому визнало сумою безнадійної заборгованості та віднесло до складу валових витрат.

Такі дії суб'єкт господарювання обґрунтовує тим, що ухвалою господарського суду області порушено справу про банкрутство ТОВ «О» у зв'язку з відсутністю підприємства за визначеним у реєстраційних документах місцезнаходженням і неможливістю задовольнити вимоги кредитора. Постановою суду ТОВ «О» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, при цьому встановлено, що на момент здійснення господарської операції до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців внесено запис про відсутність ТОВ «О» за адресою, визначеною у договорі поставки, укладеному з позивачем як місце поставки.

Суди попередніх інстанцій, з якими погоджується Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у задоволенні позову, правильно обґрунтовували свої рішення тим, що виходячи з аналізу норм п. 1.32 ст. 1, пунктів  5.1 і 5.2 ст. 5 Закону про прибуток, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ укладена угода не відповідає меті господарської діяльності, з огляду на те, що ТОВ «С» працювало з ТОВ «О» в одному сегменті ринку, учасники якого обізнані стосовно один одного та характеру їх діяльності, крім того, отримання інформації про контрагента, за звичайною діловою практикою, здійснюється покупцем для впевненості у реальності намірів продавця та спрямованості на отримання позитивного результату від угоди. Відсутність сукупності чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю в умовах звичайної ділової практики та звичаїв, виключають можливість формування валових витрат і податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності правильно оформлених первинних і розрахункових документів.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що віднесення суб'єктом господарювання до складу валових витрат суми ПДВ, сплаченої у ціні товару, суперечить пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону про прибуток, де міститься заборона на таке включення.

У зв'язку з цим дії державного податкового органу з донарахування податку на прибуток підприємств і застосування штрафної (фінансової) санкції за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є обґрунтованими.

Враховуючи зазначене, Вищий адміністративний суд України за результатами розгляду касаційної скарги ТОВ «С» ухвалив рішення, яким залишив без задоволення скаргу платника податку, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.


Владислав КОЧКАРОВ,
директор Департаменту правової роботи ДПС України

Віталій КЕМІНЬ,
головний державний податковий інспектор відділу
представництва інтересів органів ДПС у судах касаційної інстанції
та узагальнення судової практики Юридичного управління

«Гарячі лінії»

Дата: 8 грудня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00