Статті

Соціально-економічний устрій і податки перших рабовласницьких держав (продовження)

(Продовження. Початок див. у «Віснику» № 11/2012)

Одним із визначних і відомих царів Вавилонії II тис. до н. е. був Навуходоносор І. Його дарча грамота родовому вождю дає змістовне уявлення про суспільний уклад Вавилонії. Так, населення цієї країни повинно було сплачувати численні податки та виконувати повинності. До їх числа входили натуральні побори як на користь царя, так і обласного намісника, а також на утримання загонів кінноти під час їх постою, дорожні та мостові повинності. Існували податки й на підтримку зрошувальної системи. Їх справляли спеціальні збиральники, а також «царські слуги каналів та суші», на чолі яких стояв «глашатай» — голова управління податків.

Царську землю роздавали великими наділами представникам знаті, від якої цар повністю залежав. Деяким із них іноді вдавалося звільняти свої володіння від податків і повинностей.

З метою недопущення невдоволення народу вавилонські правителі намагалися зупинити зростання лихварства та закабалення у рабство вільних людей. До того ж подальший розвиток боргового рабства призводив до зменшення кількості населення, яке сплачувало податки, і чисельності ополчення, що складалося тільки з вільних землеробів. Як відомо, раби не мали жодних громадянських прав, тому не сплачували податки і не несли військову службу. Цар Хаммурапі (1792 — 1750 pp. до н. е.) намагався закріпити суспільний лад, за якого провідну роль мали відігравати середні та дрібні рабовласники. Другий рік його царювання став роком, коли було «встановлено право в країні».

Закони були увічнені на великому чорному базальтовому стовпі, зверху на якому було зображення царя перед богом Сонця — покровителем суду. Під ним було розміщено написи власне законів — усього 282 статті. Вони містили досить широку низку норм, якими керувалися громадяни Вавилона у своєму житті. Ці норми дістали назву «Закони царя Хаммурапі» і вважаються одними з найперших пам’яток правової та економічної думки в давньосхідному суспільстві.

У V ст. до н. е. відомий грецький історик Геродот під час подорожі відвідав Єгипет і Вавилон. У своїх наукових працях він писав, що єгипетські фараони розподіляли між єгиптянами невеликі «чотирикутні» наділи землі за умови виплати річного поземельного податку.

Єгипетські воїни за несення військової служби отримували земельні ділянки площею 3,28 га та були звільнені від поземельного податку. Крім воїнів певними пільгами в оподаткуванні користувалися і жерці, які отримували ще й від населення на храм продукти споживання.

У привілейованому становищі були й єгипетські торговці. Так, Геродот розповідає про ввезення до Греції єгипетського полотна та до Єгипту — вина. Торгові шляхи пролягали як морем, так і сушею. Єгипетська влада стягувала десятину «із золота, срібла, з дерева, з дерев’яних виробів, з усякого товару, який потрапляв із моря грецького».

У період перського завоювання помітно зріс грошовий обіг усередині країни. Сотні «талантів» (грошова одиниця) сплачував Єгипет до скарбниці Персії в рахунок загальнодержавного податку, а для персидських військ збирали натуральний податок, який сплачувався хлібом.

Значні податки на користь Персії сплачував і Вавилон. У цей час тут уже було закладено основу для розвитку відкупної системи для справляння податків.

Землі Вавилонії були власністю приватних осіб «володіння руки» або держави (царя). На царській (державній) землі виділялися наділи тим утримувачам, які повинні були постачати воїнів — «земля лука». У приватній власності були землі громадян привілейованих міст і членів царської адміністрації.

Прості землероби жили общинами, сплачували податки, відбували повинності й часто залежали від великих власників.

Перські завойовники запровадили надзвичайно тяжкі податки. Вавилонське населення, яке налічувало не більше 3 млн. чоловік, щороку сплачувало до перської скарбниці близько 1000 «талантів» (майже 30 т) срібла, це приблизно по 10 г срібла на душу. Проте громадяни привілейованих міст загальнодержавних податків не сплачували, що у свою чергу призводило до посилення податкового тягаря для сільського населення. А якщо податки збирали відкупники, то і розмір податків фактично збільшувався, оскільки частина зібраного осідала в їхніх кишенях. Беручи до уваги те, що середня сім’я складалася із 4 — 6 чоловік, можна дійти висновку, що кожна сім’я щороку сплачувала по 50, а то й по 100 г срібла, що дорівнювало половині вартості раба або вартості досить великого наділу поля.

Значні привілеї мали окремі великі міста, які утримували власне військо. Храми також були економічно незалежними від царської влади, яка поступово почала занепадати.

Наприкінці XII ст. до н. е. країну охопила глибока економічна та політична криза, яка призвела до нескінченної боротьби за престол різних претендентів. Тоді ж окремі рабовласницькі міста закріпили за собою політичну та економічну незалежність від центру.

На початку І тис. до н. е. на окраїнах Вавилона поселяються племена халдеїв, і з цього часу Вавилонія стає об’єктом постійних зовнішніх вторгнень, головним чином з боку Ассірії.

«Гарячі лінії»

Дата: 8 грудня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00