Юридична практика
Тема: Плата за землю

Відсутність у користувача земельних ділянок правовстановлюючих документів на землю не позбавляє його обов’язку сплачувати земельний податок

Суть справи. Органом ДПС проведено позапланову документальну перевірку виконання вимог податкового законодавства товариством «Н».

Під час перевірки встановлено, що повноважними комісіями місцевого самоврядування у межах населених пунктів сільрад проведено інвентаризацію земельних ділянок, використовуваних товариством «Н» під опори ліній електропередач. Усі матеріали інвентаризації затверджено на сесіях сільрад і передано до відділу земельних ресурсів.

Враховуючи дані зазначеної інвентаризації, податківці нарахували товариству «Н» земельний податок, про що зазначено в акті перевірки.

На підставі акта перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення, яким визначив суму податкового зобов’язання з земельного податку та фінансові санкції.

Платник — товариство «Н» вважає, що з огляду на відсутність у нього правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки, воно не є користувачем цих земельних ділянок у розумінні ст. 125 Земельного кодексу, а отже, не може виступати суб’єктом сплати земельного податку.

Крім того, товариство «Н» у позові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень зазначило, що згідно зі статтями 2, 5 Закону про плату за землю (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) використання землі є платним, об’єктом оподаткування земельним податком є земельна ділянка, яка перебуває у власності або в користуванні. Позивач, посилаючись на норми Земельного кодексу, вважає, що земельні ділянки, за які справляється земельний податок, не надають у власність або користування, а отже, не включають до Державного земельного кадастру, тому відповідно до ст. 13 Закону про плату за землю вони не можуть бути об’єктом оподаткування.

Рішення суду. Вищий адміністративний суд України, підтримуючи позицію державного податкового органу, зазначає таке. Керуючись нормами чинного податкового законодавства України, державний податковий орган здійснив позапланову документальну перевірку виконання вимог податкового законодавства товариством «Н».

При проведенні перевірки виявлено порушення суб’єктом господарювання норм чинного законодавства, а саме Закону про плату за землю, — не нараховано та несплачено до бюджету земельний податок.

За результатами перевірки складено акт і винесено податкове повідомлення-рішення, у якому визначено суму податкового зобов’язання з земельного податку та фінансові санкції.

Не погоджуючись із нарахованими сумами податкових зобов’язань, товариство «Н» звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено повністю. Рішенням суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове — про відмову у задоволенні позову.

На думку товариства «Н», при винесенні рішення судом апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права та як наслідок винесено рішення, що не повною мірою обґрунтовано законом. Товариство звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

За результатами перегляду скарги Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судовими інстанціями при розгляді справи встановлено, що підставою для визначення позивачу податкового зобов’язання з земельного податку згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням слугував факт несплати товариством «Н» земельного податку за земельні ділянки, розташовані під опорами ліній електропередач, що перебувають на балансі товариства «Н». Право на користування спірними земельними ділянками позивачем не оформлено. Кількісний склад земель визначено в ході їх інвентаризації, яку здійснено комісіями, утвореними відповідними органами місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою ст. 2 Закону про плату за землю (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Статтею 5 цього Закону визначено, що об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

З урахуванням наведених норм Закону апеляційний суд, установивши факт використання позивачем спірних земельних ділянок, дійшов правильного висновку про обов’язок товариства «Н» сплачувати земельний податок.

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, щодо наявності у нього статусу землекористувача стосуються оцінки доказів, які вже були предметом дослідження у попередніх судових інстанціях, та правильності встановлення ними обставин справи, що з урахуванням припису ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства перебуває поза переглядом справи у касаційній інстанції. А отже, передбачених процесуальним законодавством підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду не вбачається.

Враховуючи зазначене, Вищий адміністративний суд України за результатами перегляду у касаційному порядку скарги товариства «Н» залишив її без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволені позову — без змін.


Вікторія КЛИМЕНКО,
начальник відділу моніторингу, інформаційно-аналітичного
забезпечення і контролю за діяльністю юридичних підрозділів
Юридичного управління Департаменту правової роботи ДПС України

Олексій ДОМАНСЬКИЙ,
головний державний податковий інспектор