Податок на прибуток

Страхова виплата за пошкоджені основні засоби: податковий облік

Як відомо, підприємницька діяльність повна небезпек і ризиків, тому страхування вже давно стало її невід'ємною частиною зі всіма податковими наслідками.

Однією з найскладніших і найвідповідальніших операцій страхових компаній є визначення розміру збитку та розміру виплати страхового відшкодування при настанні страхових випадків з основними засобами на підприємстві.

Страхове відшкодуванняце страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник (ст. 9 Закону про страхування).

Статтею 25 Закону про страхування встановлено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування провадяться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Якщо страхова компанія визнає, що подія, яка призвела до загибелі або пошкодження основних засобів, є страховим випадком, то отримавши заяву від страхувальника, вона має скласти страховий акт, де зазначаються факт, причини та наслідки страхового випадку, а також визначаються розмір матеріального збитку. Розмір збитку в разі загибелі (пошкодження) основних засобів визначається на підставі дійсної вартості за вирахуванням вартості залишків. До суми збитку можуть також включатися втрати в результаті заходів, необхідних для рятування основних засобів, зберігання тощо.

Cтраховим випадком не слід вважати подію, яка не була передбачена договором страхування, і відповідно страховик звільняється від відшкодування збитку, завданого в результаті цієї події.

Отже, страховик виплачує страхове відшкодування на підставі таких документів: заяви про виплату страхового відшкодування, підписаної страхувальником, яка має бути подана не пізніше граничного терміну повідомлення про настання страхового випадку; довідки або свідоцтва компетентних органів про настання страхового випадку (компетентні органи — органи МВС, санітарні та карантинні служби, Держпожежнагляд, житлово-експлуатаційні контори, метеорологічні служби та ін.) із визначенням винної особи, дати, причини настання страхового випадку, короткого опису пошкоджень та (або) рішення суду; акта оцінки збитків, що складається представником страховика або організацією, яка має ліцензію на оцінку збитку; належним чином завіреного страхового акта за формою, що надається страховиком.

Страхова компанія має право вимагати також інші документи, необхідні для встановлення факту настання страхового випадку, або на свій розсуд може зменшити вимоги до документів, необхідних для виплати страхового відшкодування.

Якщо ж сторони не знаходять порозуміння щодо причин та розміру збитків, то вони можуть проводити незалежну експертизу за свій рахунок.

Дія договору страхування припиняється у тому випадку, коли страхове відшкодування виплачено у розмірі повної страхової суми. В іншому разі він зберігає чинність до кінця строку, зазначеного сторонами, у тій частині, яка дорівнює різниці між зазначеною в ньому страховою сумою та сумою виплаченого страхового відшкодування.

Податковий облік страхового відшкодування

Підпунктом 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу встановлено, що під час виплати страхового відшкодування на користь платника податку — страхувальника застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

Датою отримання доходу у вигляді страхового відшкодування в контексті положень Податкового кодексу визнається дата прийняття страховиком рішення про страхову виплату страхувальнику. Виплати страхового відшкодування провадяться, як правило, на рахунок, наведений у заяві про страхову виплату. Якщо страхувальник зазначив у заяві рахунок суб'єкта господарювання, який здійснюватиме відновлення пошкодженого об'єкта, то виплата проводитиметься на рахунок цього суб'єкта.

Суму страхового відшкодування платник податку відображає у рядку 03.21 додатка ІД до Податкової декларації підприємства, рядку 03.15 додатка ІД до Податкової декларації банка, рядку 04.17 додатка ІД до Податкової декларації страховика.

А як же визначається дата понесених витрат платника податку в сумі застрахованих збитків? Чинне законодавство не містить поняття застрахованих збитків. Документом про визнання страховиком факту настання страхового випадку і розміру заподіяної шкоди є страховий акт, який служить підставою для виплати страхового відшкодування, або аварійний сертифікат. Отже, застраховані збитки, понесені страхувальником, відносяться до складу його витрат у податковому періоді, у якому було складено страховий акт (аварійний сертифікат).

Як бачимо, майже нічого не змінилося, якщо порівняти норми частини другої пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу з нормами частини другої пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону про прибуток. Однак на відміну від норм цього Закону в Податковому кодексі передбачено тільки одну норму, що визначає механізм відображення в податковому обліку платника податку суми страхового відшкодування.

Так, у разі страхового випадку з основними фондами підприємство-страхувальник застосовувало пп. 8.4.9 п. 8.4 ст. 8 Закону про прибуток, яким передбачались особливості відображення в податковому обліку сум компенсації (страхового відшкодування) страховиком втрат платника податку у разі настання страхової події з основними фондами (часткове пошкодження, зруйнування, викрадення). Згідно із зазначеними нормами в податковий період, на який припадала виплата страхового відшкодування, платнику необхідно було збільшувати валовий дохід на суму компенсації за основні фонди групи 1 або зменшувати балансову вартість основних фондів групи 2 на суму такої компенсації (відшкодування). Це призводило до зменшення сум амортизаційних відрахувань, які впливали на об'єкт оподаткування.

У Податковому кодексі таких положень немає. У зв'язку з цим незалежно від об'єкта страхування, яким може бути будь-яке майно, порядок відображення суми страхового відшкодування в податковому обліку страхувальника буде однаковим.

Розмір страхового відшкодування, який відображається страховиком у страховому акті, визначається залежно від розміру власної участі страхувальника в компенсації збитків (франшизи), якщо це встановлено умовами договору страхування. Вона може встановлюється у відсотках до страхової суми або в абсолютному розмірі. Розрізняють умовну франшизу, коли страховик звільняється від відповідальності за збиток, що не перевищує суму франшизи, і повинен відшкодувати збиток повністю, якщо його сума більша за франшизу, та безумовну франшизу — коли збиток відшкодовується за виключенням франшизи.

Як правило, сума застрахованих збитків дорівнює сумі страхового відшкодування, наведеній у розрахунку до страхового акта, що визначається як різниця між сумою матеріального збитку і франшизою. Не відшкодована страховиком сума збитку в податковому обліку страхувальника не відображається.

Суму застрахованих збитків платник податку враховує у складі інших витрат господарської діяльності та відображає у рядку 06.5.37 додатка ІВ до Податкової декларації підприємства, рядку 06.44 додатка ІВ до Податкової декларації банка, рядку 07.4.11 додатка ІВ до Податкової декларації страховика.

Податковий облік страхових внесків

Закон про страхування містить застереження: у разі коли майно застраховано у кількох страховиків і загальна сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, яке виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

У зв'язку з цим на практиці може виникнути питання щодо відображення в податковому обліку платника податку страхових внесків зі страхування основних засобів підприємства кількома страховиками на страхову суму, що перевищує вартість цього майна. Немає сумніву, що з метою оподаткування підприємство-страхувальник може включити до витрат страхові платежі зі страхування майна одним чи кількома страховиками на страхову суму, що не перевищує вартість цього майна. Включення ж до витрат підприємства страхових платежів зі страхування одного і того самого об'єкта майнового страхування кількома страховиками на страхову суму, що перевищує вартість цього об'єкта, є неправомірним.

У разі застосування платниками податку норм частини першої пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу щодо включення до податкових витрат будь-яких ризиків зі страхування корисно нагадати про відмінність у визначенні дати збільшення витрат зі страхування у Податковому кодексі та у Законі про прибуток.

Відповідно до норм Закону про прибуток лише фактична сплата страхувальником страхових внесків за договорами страхування була підставою для включення таких витрат до складу валових.

Водночас згідно з п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу інші витрати, до яких віднесено витрати, визначені у пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140, визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені відповідно до правил бухгалтерського обліку з урахуванням наведених в цьому пункті особливостей визнання деяких видів витрат.

Також слід наголосити на тому, що як страхові платежі за договором страхування основних засобів та інших необоротних активів, так і застраховані збитки, яких може зазнати платник податку у випадку пошкодження, знищення чи викрадення застрахованого майна, відносяться до складу витрат, якщо це майно безпосередньо використовується в господарській діяльності платника податку — страхувальника.

Витрати на страхування основних засобів відображаються в податковому обліку платника податку залежно від того, що є об'єктом страхування за договором. Якщо страхуються основні засоби загальновиробничого призначення (виробничі приміщення, обладнання, станки тощо), то страховий платіж відноситься до складу загальновиробничих витрат на підставі пп. «г» пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу, якщо страхується майно загальногосподарського використання (автомобіль, що використовується в адміністративних цілях), страхові платежі включаються до адміністративних витрат (пп. «в» пп. 138.10.2 п. 138.10 цієї статті), у випадку страхування основних засобів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг, страховий платіж відноситься до витрат на збут (пп. «д» пп. 138.10.3 цього пункту).

«Гарячі лінії»

Дата: 8 грудня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00