Інші податки
Тема: Податковий борг

Погашення (стягнення) податкового боргу платника податків

У зв'язку з необхідністю приведення у відповідність з нормами Податкового кодексу положень інших законодавчих актів України та виключення з деяких законів податкових норм, а також спрощення порядку застосовування платниками податків податкового законодавства Верховною Радою України прийнято  Закон № 2756, яким передбачено внесення змін до 65 законодавчих актів, серед яких чільне місце займають положення, що стосуються питань погашення (стягнення) податкового боргу.

З метою однозначного застосування адміністративними судами положень Закону № 2756, окремих норм Податкового кодексу та деяких положень Кодексу адміністративного судочинства, пов'язаних з процедурами погашення (стягнення) податкового боргу та адміністративного арешту майна, Вищий адміністративний суд України (за текстом — ВАСУ) визначив коло найважливіших питань, які потребували роз'яснення, та листами № 149/11/13-11, № 571/11/13-11, № 203/11/13-11 довів їх до відома суддів місцевих та апеляційних адміністративних судів і для врахування при здійсненні правосуддя.

Виходячи з того, що згідно з нормами Податкового кодексу органи ДПС наділено правами та обов'язками, зокрема, щодо звернення до суду під час здійснення заходів з погашення (стягнення) податкового боргу платника податків та застосування адміністративного арешту майна, то зазначені інформаційні листи безпосередньо спрямовані і на цільову аудиторію податкових органів.

Насамперед ВАСУ зосередив увагу адміністративних судів на змінах, що відбулися в Кодексі адміністративного судочинства, які стосуються виключного переліку подань податкових органів, що підлягають розгляду за процедурою особливого провадження. Так, п. 9 розділу І Закону № 2756 Кодекс адміністративного судочинства доповнено ст. 1833, яка регулює особливості провадження у справах за зверненням органів ДПС при здійсненні ними передбачених законом повноважень на підставі подання таких органів щодо:

  • зупинення видаткових операцій платника податків на його рахунках;
  • підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;
  • стягнення коштів за податковим боргом.

Також адміністративним судам надано роз'яснення щодо загальних процесуальних засад процедури особливого провадження.

Перш за все зазначено, що провадження у справах, порушених за поданням податкових органів, поданих на підставі ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, є окремим видом судового провадження, відмінним від загального (позовного).

Згідно з частиною сьомою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства сторонами є заявник — орган ДПС, що вніс подання, та відповідач — платник податків, стосовно якого таке подання внесено. Такі сторони у процесі розгляду подання податкового органу користуються всіма правами, які мають позивач та відповідач згідно з нормами цього Кодексу, за винятком тих, що не можуть бути реалізовані за змістом ст. 1833 зазначеного Кодексу.

Водночас ВАСУ, проаналізувавши порядок особливого провадження та співставивши його із загальними засадами провадження в адміністративних справах, зроблено такий висновок.

Статтею 1833 Кодексу адміністративного судочинства встановлено перелік особливих вимог, що пред'являються до подання податкового органу, та особливий перелік процесуальних дій суду, які можуть учинятися в процесі розгляду такого подання.

Водночас у частині, що не врегульована ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, вимоги до подання визначаються загальними нормами, зокрема ст. 106 цього Кодексу. Так, п. 5 частини першої ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що у позовній заяві у разі необхідності зазначаються клопотання про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків; заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду тощо. Виходячи з того, що ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не визначено інше, заявник має право додавати відповідні клопотання до свого подання.

Крім того, судам слід враховувати, що згідно з частиною третьою ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства суб'єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надіслання відповідачу і третім особам копії позовної заяви та доданих до неї документів. Оскільки ст. 1833 цього Кодексу не встановлено інше, зазначене правило поширюється і на випадки звернення податкового органу з відповідним поданням.

Також увагу адміністративних судів звернено на недоліки подання, які можуть бути підставою для повернення такого подання заявнику. Зокрема, згідно з частиною третьою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства у разі недотримання вимог частини другої цієї статті щодо форми та змісту подання суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків. Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику подання та доданих до нього документів.

При цьому згідно з п. 5 частини другої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства до подання податкового органу має бути включений перелік документів та інших матеріалів, що додаються, тобто перелік документів, які мають додаватися до подання, не є вичерпним.

Враховуючи зазначене, недоліком подання є також недотримання тих вимог ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства, виконання яких не суперечить особливостям, визначеним ст. 1833 цього Кодексу.

Тому суд має підстави для повернення заявнику подання також у тому разі, якщо ним не виконано (з урахуванням наданого судом строку) вимог щодо надання доказів надіслання відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів.

Водночас в інформаційних листах йдеться про те, що звернення органу стягнення до суду в рамках адміністративного провадження (зокрема, за скороченою процедурою) не передбачає сплати судового збору.

Відповідно до частини третьої ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Декрет про державне мито не передбачає розміру ставки мита, яке справляється при зверненні з поданнями згідно зі ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, тож державне мито при зверненні податкових органів з поданням на підставі цієї статті не сплачується.

ВАСУ надано роз'яснення щодо обов'язковості підтвердження факту виникнення обставин, які зумовили звернення до суду, по відношенню до часових рамок. Згідно з частиною другою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства подання подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

Отже, суди повинні вимагати у заявника доказів, що підтверджують факт та час виникнення обставин, які зумовили звернення з поданням. Наприклад, відповідно до п. 91.4 ст. 94 Податкового кодексу в разі, якщо платник податків, який має податковий борг, перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, такий податковий керуючий складає акт про перешкоджання платником податків виконанню таких повноважень у порядку та за формою, що встановлюються центральним органом ДПС.

♦ Інформаційна довідка: Акт про перешкоджання платником податків виконанню повноважень податковим керуючим складається за формою згідно з додатком 1 до Порядку призначення та звільнення, а також функції та повноваження податкового керуючого, затвердженого наказом № 1035.

Також ВАСУ зроблено висновок щодо строків звернення до суду з поданням за процедурою скороченого провадження, можливостей поновлення таких строків та наслідків їх недотримання.

Строки звернення заявника з поданням, передбачені частинами другою та третьою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, є різновидами строку спеціального звернення до суду, передбаченого частиною третьою ст. 99 цього Кодексу. Зазначеною нормою встановлено, що цим Кодексом можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, ніж шестимісячний загальний строк. При цьому ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не передбачає спеціальних наслідків пропущення строків звернення до суду, визначених цією нормою. Тому недотримання заявником строків звернення до суду, визначених ст. 1833 цього Кодексу, тягне за собою застосування приписів ст. 100 зазначеного Кодексу. Отже, подання податкового органу, внесене після закінчення строків, установлених ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його внесла, не знайде підстав для поновлення строку, про що виноситься ухвала.

Відсутність заяви про поновлення пропущеного строку звернення з поданням, у свою чергу, має розцінюватися судом як недолік подання для усунення якого може бути надано строк у межах 24 годин, як визначено частиною третьою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства.

Адміністративним судам роз'яснено, що не можна одночасно розглядати справи за різними процедурами провадження (у порядку позовного провадження та за скороченою процедурою) та роз'єднувати вимоги, включені до одного подання, які підлягають розгляду в порядку різних видів провадження, а також наслідки надходження такого подання.

Відповідно до п. 1 частини четвертої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті.

Зазначена норма застосовується також у разі, якщо в поданні вимогу, передбачену частиною першою ст. 1833 цього Кодексу, поєднано з іншими вимогами, які можуть розглядатися виключно в загальному порядку позовного провадження.

Це пояснюється тим, що Кодексом адміністративного судочинства не передбачено можливість одночасного розгляду справи як у порядку позовного, так і в порядку особливого провадження, встановленого ст. 1833 цього Кодексу.

Також зазначений Кодекс не передбачає можливості роз'єднання вимог, які підлягають розгляду в порядку різних видів провадження. Так, згідно з пп. 20.1.16 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу орган ДПС звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом. Реалізація приписів зазначеного підпункту Податкового кодексу неможлива шляхом внесення подання з одночасними вимогами і щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, і щодо зобов'язання виконати вимоги податкового керуючого. При цьому вимога щодо зобов'язання виконати вимоги податкового керуючого підлягає розгляду виключно в порядку позовного провадження. Тому в разі надходження такого подання суд, за наявності інших вимог, ніж передбачені ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, своєю ухвалою відмовляє у прийнятті подання в частині неналежних вимог, а щодо решти вимог вирішує питання про відкриття провадження.

Також ВАСУ зосереджено увагу на неможливості розгляду судами внесених податковими органами в порядку особливого провадження подань, які передбачають наявність спору про право, що полягає у незгоді платника податків із обставинами, які були передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів (шляхом зупинення видаткових операцій платника податків на його рахунках, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, стягнення коштів за податковим боргом), оформленій у вигляді адміністративного позову або заперечень платника податків.

Відповідно до п. 2 частини четвертої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства. Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Наприклад, платник податків оскаржив до суду рішення про застосування адміністративного арешту (п. 94.11 ст. 94 Податкового кодексу); оскаржено податкове повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що стягується шляхом внесення подання, тощо. При цьому незгода платника податків з рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, зазначених у ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також зі змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов'язань, з яких виник податковий борг; склад майна, щодо якого застосовується адміністративний арешт; заперечувати наявність податкового боргу, у зв'язку з яким накладено адміністративний арешт, або законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, тощо.

Водночас ВАСУ рекомендує адміністративним судам враховувати, що від наявності спору про право слід відрізняти заперечення обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням. Зокрема, підставами для звернення з поданням про зупинення видаткових операцій платника податків на його рахунках є недопущення посадових осіб органів ДПС до обстеження територій та приміщень, визначених у пп. 20.1.11 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу (пп. 20.1.15.2 пп. 20.1.15 п. 20.1 ст. 20 цього Кодексу); у разі якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених Податковим кодексом (пп. 20.1.16 п. 20.1 ст. 20, частина друга п. 89.4 ст. 89, частина друга п. 91.4 ст. 91 Податкового кодексу).

Підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту передбачено п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу. Згідно із зазначеною нормою арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу ДПС (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

При цьому перевірка обґрунтованості накладення адміністративного арешту передбачає встановлення судом наявності підстав для застосування адміністративного арешту, визначених п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу. Предметом перевірки є відповідність рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено.

Також ВАСУ зазначено, що суди мають право давати лише правову оцінку вибору виду адміністративного арешту, а не змінювати вже визначений податковим органом вид адміністративного арешту (повний або умовний).

Відповідно до п. 94.5 ст. 94 Податкового кодексу адміністративний арешт може бути повним або умовним. Рішення про застосування одного з двох видів адміністративного арешту приймається керівником податкового органу чи його заступником. При цьому суди не позбавлені права під час перевірки обґрунтованості накладення адміністративного арешту майна платника податків давати правову оцінку вибору виду адміністративного арешту, здійсненого податковим органом. Водночас суди не мають права підміняти компетентний орган, уповноважений визначати вид адміністративного арешту, і приймати рішення щодо заміни одного виду арешту на інший. Крім того, інформаційними листами визначено, що застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків не передбачає прийняття відповідного рішення керівником податкового органу, а подання податкових органів щодо застосування такого арешту підлягають розгляду лише в порядку загального позовного провадження.

Податковим кодексом визначено особливий порядок накладення адміністративного арешту на кошти на рахунку платника податків. Судам варто мати на увазі, що застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу ДПС до суду (пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу). В цьому разі рішення керівником податкового органу або його заступником не приймається. Тому реалізація права податкового органу на застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків може здійснюватися виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунку платника податків. За таких обставин вимоги податкового органу про застосування арешту можуть бути розглянуті виключно в загальному порядку позовного провадження і не підлягають розгляду в порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства.

У роз'ясненні ВАСУ акцент зроблено на тому, що поєднані однією статтею Податкового кодексу процедури, пов'язані зі стягненням коштів за податковим боргом та погашенням податкового боргу за рахунок майна платника податків, згідно з Кодексом адміністративного судочинства підлягають розгляду в порядку різних провадженьособливого провадження щодо коштів та позовного провадження стосовно майна відповідно.

Судам слід враховувати, що в Податковому кодексі розрізняється процедура стягнення коштів за податковим боргом і процедура погашення всієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відповідно до абзацу першого п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам ДПС, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Зазначена норма Податкового кодексу кореспондує з п. 3 частини першої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, відповідно до якого провадження у справах за зверненням органів ДПС при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.

Отже, процедура стягнення податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків може бути ініційована шляхом внесення подання в порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства.

Згідно з абзацом другим п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу орган ДПС, у свою чергу, звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податку виноситься за результатами розгляду відповідного позову податкового органу і не може бути ухвалене в порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства.

Водночас у листі ВАСУ пояснюється, що на розгляд судом подання податкових органів за процедурою скороченого провадження не можуть чинити вплив порушення порядку повідомлення сторін про судове засідання та власне неявку сторін у судове засідання, але за умови, якщо це не обмежує права особи на отримання такої інформації. Також за наявності об'єктивних причин, пов'язаних з необхідністю інформування особи коли і де проводитиметься судове засідання, адміністративний арешт майна не може припинятися у зв'язку з відсутністю протягом 96 годин рішення суду про визнання арешту обґрунтованим, якщо провадження за відповідним поданням податкового органу порушено, але відповідної постанови суду про задоволення вимог щодо визнання адміністративного арешту обґрунтованим не прийнято.

Згідно з частиною сьомою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства в разі прийняття судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.

Розгляд подання відбувається за участю органу ДПС, що його вніс, та платника податків, стосовно якого його внесено.

Неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду подання.

З урахуванням викладеного при розгляді подання податкового органу в порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не може бути застосовано п. 4 частини першої ст. 155 цього Кодексу. Тому неявка заявника у судове засідання не може розцінюватися як підстава для залишення без розгляду подання, внесеного на підставі ст. 1833 зазначеного Кодексу.

При цьому ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не встановлює особливостей щодо порядку повідомлення особи про час і місце судового засідання. Отже, застосуванню підлягають загальні правила, визначені главою 3 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою ст. 35 зазначеного Кодексу повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду.

Враховуючи, що строки розгляду подання податкових органів відповідно до ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства є скороченими, судова повістка заявнику та особі, стосовно якої внесено подання, має вручатися в строк, достатній для прибуття до суду.

Обов'язковість дотримання судами норм Кодексу адміністративного судочинства, що регулюють порядок повідомлення особи про час і місце розгляду подання податкових органів, заявлених у порядку ст. 1833 зазначеного Кодексу, встановлена частиною першою ст. 12 цього Кодексу (принцип гласності і публічності адміністративного процесу). Відповідно до зазначеної законодавчої норми ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення.

Норми Кодексу адміністративного судочинства, що визначають принцип гласності і відкритості адміністративного процесу, кореспондують з принципом публічності судового розгляду, проголошеним ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на вищевикладене, суди повинні розглядати подання податкових органів, заявлені на підставі ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, у строки, встановлені цією статтею, але за умови, що дотримання відповідних строків не обмежує права особи на отримання інформації про дату, час і місце судового розгляду.

При цьому згідно з пп. 94.19.1 п. 94.19 ст. 94 Податкового кодексу припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у п. 94.10 цієї статті (тобто 96 годин), рішення суду про визнання арешту обґрунтованим. Судам слід мати на увазі, що зазначена норма не може бути застосована в разі, якщо провадження за відповідним поданням податкового органу порушене, але відповідної постанови суду про задоволення вимог щодо визнання адміністративного арешту обґрунтованим не прийнято протягом 96 годин з об'єктивних причин у зв'язку з необхідністю інформувати особу про час і місце відповідного судового засідання.

Водночас у листах ВАСУ йдеться про те, що Кодексом адміністративного судочинства не передбачено будь-яких наслідків перевищення судом строків розгляду справи, встановлених ст. 1833 цього Кодексу. За таких обставин постанова, прийнята судом за результатами розгляду по суті подання, внесеного на підставі ст. 1833 зазначеного Кодексу адміністративного судочинства, є законною і обґрунтованою та підлягає негайному виконанню, як це передбачено частиною сьомою зазначеної статті Кодексу.

Також ВАСУ роз'яснено, що ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не передбачено окремого порядку набрання законної сили постановою суду, прийнятою за результатами розгляду подання податкового органу. Тому згідно з роз'ясненням зазначена постанова набирає чинності в загальному порядку, встановленому ст. 254 цього Кодексу.

Окрім того ВАСУ зазначено, що суди повинні мати на увазі, що висновок суду, на підставі якого приймається рішення по суті порушеного в поданні питання, може передбачати як постанову про задоволення викладених у поданні вимог, так і навпаки.

Згідно з частиною восьмою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства в постанові суду, прийнятій за результатами розгляду подання податкового органу, зазначаються, зокрема, мотиви задоволення судом заявлених вимог з посиланням на закон.

Зазначена норма не повинна тлумачитися як обмеження права суду на розгляд обґрунтованості внесеного податковим органом подання по суті чи як обов'язок суду в усіх випадках приймати постанову лише про задоволення викладених у поданні вимог. Так, відповідно до п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Отже, перевірка обґрунтованості має завершуватися відповідним висновком суду, на підставі якого він приймає рішення по суті порушеного в поданні питання. Якщо суд за результатами розгляду дійде висновку про неможливість застосування спеціальних заходів, передбачених ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, суд може відмовити у задоволенні подання податкового органу із зазначенням мотивів незадоволення у постанові.

Водночас ВАСУ окреслено загальні вимоги до змісту постанови, винесеної за результатами спеціального провадження.

Частиною восьмою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства встановлено вимоги до особливостей змісту постанови суду, що приймається за результатами розгляду по суті подання податкового органу. Загальні вимоги до відповідної постанови суду визначено ст. 163 цього Кодексу, яка застосовується при ухваленні судових рішень у порядку ст. 1833 зазначеного Кодексу в частині, що їй не суперечить. Тому постанова суду за результатами розгляду по суті подання податкового органу має містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Також судам роз'яснено, що у разі неможливості, пов'язаної зі складністю справи, складення у повному обсязі постанови за результатами розгляду подання за скороченою процедурою, поширюється загальний порядок відкладення складення постанови.

Оскільки ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не передбачено інше, на постанову за результатами розгляду по суті подання податкового органу поширюються правила, визначені статтями 160, 163 цього Кодексу. Зокрема, у виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови. Постанова суду, яка містить вступну та резолютивну частини, перед оголошенням має бути підписана всім складом суду і приєднана до справи.

ВАСУ вважає за необхідне повідомити, що з метою стягнення суми податкового боргу платника податку — фізичної особи податковий орган має звертатися до суду лише в порядку позовного провадження, а не особливого провадження.

Відповідно до частини першої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства шляхом внесення подання податкового органу може бути ініційовано розгляд в адміністративному суді питання про стягнення коштів за податковим боргом.

Судам слід мати на увазі, що стягнення коштів за податковим боргом є одним із видів процедур стягнення податкового боргу, встановлених Податковим кодексом.

Згідно з п. 87.2 ст. 87 Податкового кодексу джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

При цьому відповідно до п. 87.11 ст. 87 Податкового кодексу орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку — фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону про виконавче провадження.

Отже, для стягнення податкового боргу з платника податку, що є фізичною особою, необхідне відповідне рішення суду, яке з урахуванням вимог п. 87.11 ст. 87 Податкового кодексу підлягає виконанню державною виконавчою службою.

При цьому, виходячи з аналізу норм Податкового кодексу, зміст вимоги про стягнення суми податкового боргу з фізичної особи не тотожний змісту вимоги про стягнення коштів за податковим боргом, передбаченої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства.

Тому вирішення справ за позовом податкового органу про стягнення податкового боргу з платника податків — фізичної особи має здійснюватися за загальними правилами позовного провадження. Звернутися з поданням у порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства у випадку, що розглядається, податковий орган не має права.

У разі пред'явлення органом ДПС подання про стягнення податкового боргу з платника податків — фізичної особи у порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства суд відмовляє у прийнятті такого подання на підставі частини четвертої зазначеної статті.

Крім того, ВАСУ нагадав судам про необхідність з'ясовування дня надіслання податкової вимоги платникові податків, який впливає на відлік строку внесення податковим органом подання про стягнення коштів за податковим боргом у порядку особливого провадження, а також про наслідки порушення строків та усунення таких недоліків.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95 — 99 Податкового кодексу.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

При цьому відповідно до п. 59.1 Податкового кодексу порядок надіслання платникові податків податкової вимоги тотожний порядку надіслання податкового повідомлення-рішення.

У свою чергу згідно з п. 58.3 Податкового кодексу податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків чи з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Відповідно подання органу ДПС про стягнення коштів за податковим боргом у порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства може бути внесено протягом 24 годин з моменту спливу 60 днів, наступних за днем надіслання платникові податків податкової вимоги.

Для встановлення зазначеного факту та підтвердження обставин, що зумовлюють внесення відповідного подання, суди повинні з'ясовувати день надіслання податкової вимоги платникові податків.

Згідно з п. 4 частини другої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства подання податкового органу повинно містити, зокрема, підстави звернення з поданням, обставини, що підтверджуються доказами. Отже, податковий орган зобов'язаний долучити до подання про стягнення коштів за податковим боргом докази надіслання податкової вимоги платникові податків, що є необхідним для правильного розрахунку строку в 60  днів, який має минути з дня надіслання відповідного подання.

Строк у 24 години, протягом яких згідно з частиною другою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства до суду має бути внесено подання про стягнення коштів за податковим боргом, починає перебіг з нуля годин дня, наступного за тим, у який сплинули 60 днів з дня надіслання податкової вимоги.

Подання про стягнення коштів за податковим боргом, внесене раніше, ніж минуть 60 днів з дня надіслання податкової вимоги платникові податків, підлягає залишенню без руху з наданням заявникові строку не більше ніж 24 години для усунення недоліків, як це передбачено частиною третьою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства.

При цьому невиконання вимог суду, тобто ненадання податковим органом доказів спливу 60 днів з дня направлення податкової вимоги, є підставою для повернення подання заявникові згідно з частиною третьою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства. Зазначене зумовлено тим, що подання підлягає поверненню в разі недотримання заявником вимог частини другої ст. 1833 цього Кодексу, у тому числі вимог щодо настання строку внесення подання, встановленого зазначеною частиною цієї статті.

Повернення подання не є перешкодою для повторного звернення з ним до суду після усунення його недоліків, але не пізніше ніж протягом 48 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду. Строк у 48 годин слід розраховувати з дня фактичного виникнення відповідних обставин (тобто спливу 60 днів з моменту надіслання податкової вимоги), незалежно від дати внесення раніше повернутого подання з тим самим змістом вимог.

ВАСУ роз'яснив, що у разі залишення без розгляду подання податкового органу внаслідок відсутності поважних причин для поновлення встановленого ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства строку податковий орган не позбавлений права звернутися з відповідною вимогою у загальному порядку позовного провадження.

Також судам варто мати на увазі, що в порядку ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства може бути внесено подання про стягнення коштів за податковим боргом, який виник внаслідок несплати як самостійно визначених платником податків грошових зобов'язань, так і грошових зобов'язань, визначених податковим органом відповідно до ст. 54 Податкового кодексу.

ВАСУ ще раз підкреслено, що у разі виявлення спору про право суд не розглядає подання, навіть якщо провадження у справі вже відкрито. Так, згідно з частиною четвертою ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання в разі, якщо, зокрема, із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Наявність спору про право в окремих випадках може бути виявлено також і після відкриття провадження у справі за відповідним поданням. У такому разі судам необхідно закривати провадження у справі на підставі п. 1 частини першої ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства, оскільки відповідні вимоги не можуть бути розглянуті в порядку окремого виду адміністративного судочинства, яким є провадження за поданням податкового органу.

При цьому судам слід мати на увазі, що закриття провадження у справі за поданням податкового органу не позбавляє заявника права звернутися до суду з відповідною вимогою у загальному порядку позовного провадження.

Закриваючи провадження у справі за поданням податкового органу у зв'язку з виявленням спору про право, суд згідно з частиною другою ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства, повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Тому в ухвалі про закриття провадження у справі в розглядуваних випадках суд повинен роз'яснити, що відповідні вимоги підлягають розгляду в адміністративних судах України, але в загальному порядку позовного провадження.

Також у зазначених інформаційних листах ВАСУ визначено випадки, коли може бути збільшено розмір вимоги за внесеним податковими органами поданням та об'єднано в одному поданні декілька пов'язаних між собою вимог.

Оскільки ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства не передбачено інше, податковий орган не позбавлений права збільшувати розмір вимог за внесеним ним поданням, а також об'єднувати в одному поданні декілька пов'язаних між собою вимог, тобто реалізовувати права, передбачені статтями 51 та 116 цього Кодексу. Єдиною необхідною умовою цього є належність відповідних вимог до тих, що підлягають розгляду в порядку ст. 1833 цього Кодексу.

При цьому судам необхідно враховувати, що збільшення вимог у разі внесення подання про стягнення коштів за податковим боргом має місце в тому разі, коли збільшується сума заявленого до стягнення боргу, що виник у той самий податковий період із тих самих підстав (наприклад, за тією самою податковою декларацією чи на підставі того самого податкового повідомлення-рішення).

Якщо податковим органом заявлено вимоги про стягнення коштів за податковим боргом, який виник із різних підстав (у різних податкових періодах, на підставі різних процедур узгодження тощо), у цьому разі має місце об'єднання однорідних позовних вимог.

Згідно з частиною першою ст. 116 Кодексу адміністративного судочинства суд може своєю ухвалою об'єднати в одне провадження кілька однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовними заявами різних позивачів до одного й того самого відповідача, а також роз'єднати одне чи декілька поєднаних в одне провадження позовні вимоги у самостійні провадження, якщо їхній спільний розгляд ускладнює чи сповільнює вирішення справи.

Отже, декілька однорідних вимог може бути об'єднано в одному поданні і розглянуто судом в одному провадженні в тому разі, якщо це не призводить до уповільнення вирішення справи, зокрема, за рахунок необхідності додаткового ознайомлення сторін із матеріалами справи тощо.

Водночас ВАСУ звернув увагу адміністративних судів на строки звернення податкових органів із вимогою про стягнення податкового боргу з платників податків.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

При цьому п. 102.2 ст. 102 Податкового кодексу визначено перелік випадків, коли грошове зобов'язання може бути нараховано або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочато без дотримання строку давності, визначеного у частині першій цієї статті.

Згідно з п. 102.4 ст. 102 Податкового кодексу в разі, якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у п 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнуто протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Отже, наведена законодавча норма встановлює строк примусового стягнення податкового боргу — це 1095 днів з дня виникнення податкового боргу.

Системний аналіз пунктів 102.1, 102.2, 102.4 ст. 102 Податкового кодексу свідчить про те, що застосування строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу, поширюється і на випадки порушення провадження у справі про стягнення відповідного податку.

Відповідно позовні вимоги контролюючого органу, пов'язані зі стягненням податкового боргу з платників податків, мають пред'являтися протягом 1095 днів з дня виникнення податкового боргу.

Судам слід ураховувати, що у Податковому кодексі визначено строки, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, і строк, протягом якого може бути стягнуто податковий борг.

Пункт 102.1 ст. 102 Податкового кодексу визначає строки для визначення грошових зобов'язань платників податків. Наслідком збігу цього строку є звільнення платника податків від відповідного грошового зобов'язання. При цьому спір стосовно відповідної декларації та/або податкового повідомлення, які мали бути підставою для визначення грошового зобов'язання, не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 102.4 ст. 102 зазначеного Кодексу встановлено строки стягнення податкового боргу, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання.

Строки (для визначення грошових зобов'язань контролюючим органом і стягнення податкового боргу) обчислюються окремо. При цьому строк для стягнення податкового боргу починає свій перебіг з дня виникнення податкового боргу, тоді як строк для визначення грошового зобов'язання контролюючим органом відлічується з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо таку податкову декларацію було подано пізнішеза днем її фактичного подання. Так, якщо відповідна податкова декларація підлягала поданню до 20.01.2011 р., податковий орган може визначити грошове зобов'язання платникові податків у зв'язку з цією декларацією починаючи з 21.01.2011 р. протягом 1095 днів.

Строки сплати податкових зобов'язань регулюються ст. 57 Податкового кодексу.

Визначене контролюючим органом грошове зобов'язання (незалежно від того, на який з 1095 днів припаде відповідне визначення) у разі його несплати платником податків набуде статусу податкового боргу. З дня виникнення податкового боргу починається відлік строку тривалістю 1095 днів для звернення податкового органу до суду з вимогою, пов'язаною зі стягненням такого боргу.

Порядок стягнення податкового боргу регулюється главою 9 Податкового кодексу.

Водночас судам слід мати на увазі, що застосування строків звернення до адміністративного суду, визначених Податковим кодексом, можливе лише за тими правовідносинами, що виникли після набрання чинності Податковим кодексом. Відповідно нові строки оскарження до суду податкових повідомлень-рішень поширюються на ті податкові повідомлення-рішення, що отримані платником податку починаючи з 01.01.2011 р.

Аналогічно строк тривалістю 1095 днів для звернення контролюючого органу з вимогою, пов'язаною зі стягненням податкового боргу, поширюється лише на податковий борг, який виник починаючи з 01.01.2011 р.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням податковими органами владних управлінських функцій, які є підставою для публічно-правових спорів (зокрема спорів за зверненням податкових органів у випадках, передбачених Податковим кодексом, та спорів фізичних чи юридичних осіб із податковим органом щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності), поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з Податковим кодексом до правовідносин, пов'язаних із погашенням (стягненням) податкового боргу платника податків та застосуванням адміністративного арешту майна, відносяться, зокрема:

  • зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборона відчуження таким платником податків майна та зобов'язання платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені Податковим кодексом;
  • погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, та стягнення податкового боргу за рахунок готівкових коштів та коштів на рахунку платника податків;
  • адміністративного арешту майна платника податків та накладення арешту на кошти на рахунках платника податків;
  • стягнення суми податкового боргу платника податку — фізичної особи.

Отже, податкові органи в силу наданих їм повноважень та в частині окресленого кола питань забезпечують звернення до адміністративного суду з відповідними поданнями щодо:

  • зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків;
  • заборони відчуження таким платником податків майна;
  • зобов'язання платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені Податковим кодексом;
  • підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;
  • накладення арешту на кошти на рахунках платника податків;
  • стягнення податкового боргу за рахунок коштів платника податків;
  • надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі;
  • стягнення суми податкового боргу платника податку — фізичної особи,

а також з іншими поданнями згідно з чинним законодавством.

Перелік дій податкових органів, спрямованих на виконання прав та обов'язків, пов'язаних зі здійсненням заходів щодо погашення (стягнення) податкового боргу та застосування адміністративного арешту майна, визначених Податковим кодексом, що передбачають прийняття керівником податкового органу рішень (попередніх або наступних), звернення до адміністративного суду з відовідними поданнями, виконання судових рішень, наведено у таблиці.

Такі звернення податкових органів до судів з відповідними поданнями мають оформлюватися відповідно до передбаченого Кодексом адміністративного судочинства процесуального порядку пред'явлення адміністративних подань шляхом загального (позовного) провадження або за процедурою особливого (скороченого) провадження.

Специфікою застосування адміністративного арешту майна є те, що керівник органу державної податкової служби (його заступник) спочатку приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, а потім звертається до суду щодо перевірки його обґрунтованості.

Особливістю здійснення погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, є те, що керівник органу ДПС (його заступник) перед прийняттям рішення про погашення усієї суми податкового боргу звертається до суду щодо надання дозволу на такі дії.

До органів ДПС направляються для виконання рішення суду з питань:

  • зупинення видаткових операцій платника податків на його рахунках;
  • заборони відчуження таким платником податків майна;
  • зобов'язання платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені Податковим кодексом;
  • підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків;
  • стягнення податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків;
  • надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо стягнення суми податкового боргу платника податку — фізичної особи та стосовно накладення арешту на кошти на рахунках платника податків виконуються державною виконавчою службою.

Таким чином, компетентність податкових органів у наведених вище питаннях дасть можливість підвищити якість підготовки подань для звернення до адміністративних судів, що, в свою чергу, збільшить ефективність від застосування заходів стягнення за прийнятими адміністративними судами поданнями, задоволинить більше подань податкових органів та забезпечить позитивні рішення (постанови) судів, що сприятиме підвищенню ефективності від здійснення податковими органами заходів, пов'язаних з процедурою погашення (стягнення) податкового боргу та застосуванням адміністративного арешту майна шляхом отримання кінцевого результату від їх реалізації у вигляді надходження належних до погашення коштів до бюджету.

Адміністративно-судовий механізм погашення (стягнення) податкового боргу та застосування адміністративного арешту майна

№ з/п

Підстава згідно з Податковим кодексом

Дії органів ДПС щодо прийняття керівником
податкового органу рішень (попередніх або наступних), звернення до адміністративного суду з відповідними поданнями, виконання судових рішень

Підстава згідно з Кодексом адміністративного судочинства

Вид
судового провадження

1

2

3

4

5

1

Підпункти 20.1.15

та 20.1.16 ст. 20, п. 89.4 ст. 89, п. 91.4 ст. 91

Орган ДПС звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника у банках та інших фінансових установах (у разі недопущення посадових осіб органів ДПС під час проведення перевірок до обстеження територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що можуть бути джерелом погашення податкового боргу, у разі якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених Податковим кодексом)

Ст. 1833

глави 6

розділу ІІІ

Особливе провадження (за скороченою процедурою)

2

Пп. 20.1.16 ст. 20, п. 89.4 ст. 89, п. 91.4 ст. 91

Орган ДПС звертається до суду щодо заборони відчуження платником податків майна та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені Податковим кодексом у разі недопущення податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або неподання документів, необхідних для такого опису

Глави 1 — 5

розділу ІІІ

Загальне (позовне) провадження

3

П. 94.10 ст. 94

Керівник органу ДПС (його заступник) приймає рішення про застосування арешту майна платника податків;

орган ДПС звертається до суду для підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків (передбачає встановлення судом наявності підстав для застосування адміністративного арешту, визначених п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу та відповідність рішення про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено);

рішення суду виконується органом ДПС

Ст. 1833

глави 6

розділу ІІІ

Особливе провадження (за скороченою процедурою)

4

Пп. 94.6.2 ст. 94

Рішення керівника податкового органу або його заступника не приймається;

орган ДПС звертається до суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунках платника податків

Глави 1 — 5

розділу ІІІ

Загальне (позовне) провадження

5

Пп. 20.1.18 ст. 20,

абзац перший п. 95.3 ст. 95

Рішення керівника податкового органу або його заступника не приймається;

орган ДПС звертається до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини;

рішення суду виконується органами ДПС

Ст. 1833

глави 6

розділу ІІІ

Особливе провадження (за скороченою процедурою)

6

Абзац другий п. 95.3 ст. 95

Орган ДПС звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі;

керівник органу ДПС (його заступник) приймає рішення про погашення усієї суми податкового боргу

Глави 1 — 5

розділу ІІІ

Загальне (позовне) провадження

7

Пп. 20.1.19 ст. 20, п. 95.22 ст. 95

Укладається договір про переведення права вимоги дебіторської заборгованості платника податків на органи ДПС;

орган ДПС звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податків, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи ДПС, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків

Глави 1 — 5

розділу ІІІ

Загальне (позовне) провадження

8

П. 87.11. ст. 87

Орган ДПС звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку — фізичної особи;

рішення суду виконується державною виконавчою службою

Глави 1 — 5

розділу ІІІ

Загальне (позовне) провадження

9

П. 96.3 ст. 96

Орган ДПС звертається до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить платник податків — державне (комунальне) підприємство, яке не підлягає приватизації, з поданням щодо прийняття рішення про: надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків; досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету; ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії; виключення платника податків з переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство у порядку, встановленому законодавством України;

орган ДПС звертається до суду про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно, у разі неотримання органом ДПС протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення відповіді щодо прийняття одного із зазначених рішень або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог

Глави 1 — 5

розділу ІІІ

Загальне (позовне) провадження