Лист
Тема: Плата за землю, Приватні підприємці

Щодо плати за землю фізичними особами — підприємцями — платниками єдиного податку

Державним податковим службам в АР Крим,
областях, містах Києві та Севастополі

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (далі — Земельний кодекс), а справляння плати за землю — Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-ІV (далі — Податковий кодекс).

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним.

Згідно зі ст. 269 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

У ст. 270 Податкового кодексу зазначено, що об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 286.1 ст. 286 Податкового кодексу встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з п. 287.2 ст. 287 Податкового кодексу облік фізичних осіб — платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня.

Відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст. 58 цього Кодексу.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу).

Відповідно до пп. 297.1.4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Згідно з пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу не можуть бути платниками єдиного податку, зокрема, фізичні особи — підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі)
та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.

У ст. 116 Земельного кодексу зазначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу документами, що посвідчують право на земельну ділянку, є:

право власності на земельну ділянку — державний акт;

право постійного користування земельною ділянкою — державний акт на право постійного користування земельною ділянкою;

право оренди земельної ділянки — договір оренди землі.

Згідно з п. 5 Указу Президента України від 19.01.99 р. № 32/99 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» (далі — Указ № 32/99) покупцями земельних ділянок несільськогосподарського призначення можуть бути, зокрема, громадяни України — суб’єкти підприємницької діяльності. Проте з підписанням Указу Президента України від 20.07.2007 р. № 650/2007 зазначений Указ втратив чинність.

Статтею 796 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі — Цивільний кодекс) визначено, що одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначено, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

Крім того, відповідно до ст. 797 Цивільного кодексу плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Отже, при наданні в оренду будівель, споруд або їх частин земельні ділянки під ними використовуються безпосередньо наймачами і не використовуються в підприємницькій діяльності наймодавцями, тому останні незалежно від обраного виду підприємницької діяльності, у тому числі надання в оренду приміщень, повинні сплачувати земельний податок за земельні ділянки під будівлями (спорудами, їх частинами), нежилими приміщеннями (їх частинами) у багатоквартирному жилому будинку, що передані в оренду, на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території.

Щодо земельної ділянки у багатоквартирному житловому будинку слід зауважити, що відповідно до частин першої та другої ст. 42 Земельного кодексу земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників.

Тобто чинним законодавством передбачено можливість передачі у власність чи надання в користування земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинками об’єднанню власників будинку або підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Пунктом 286.6 ст. 286 Податкового кодексу встановлено, що за земельну ділянку, на якій розташовано будівлю, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожній з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в її користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Ця частка визначається співвідношенням загальної площі приміщення та спільної площі усіх квартир і нежитлових будівель у будинку.

Також слід зазначити, що відповідно до частини другої ст. 510 Цивільного кодексу у зобов’язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Статтею 6 Закону України від 06.10.98 р. № 161-XIV «Про оренду землі» (далі — Закон № 161) визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом, Цивільним кодексом, Господарським кодексом, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Отже, укладання договору оренди землі можливе на земельну ділянку із зазначенням у ньому всіх часток, що належать до неї, та, відповідно, всіх орендарів.

Зазначений договір оренди землі повинен містити невід’ємні частини, визначені ст. 15 Закону № 161.

Таким чином, зацікавлена фізична особа — підприємець може укласти на земельну ділянку договір оренди землі, в якому сторонами (орендарями) виступатимуть кілька осіб. Нарахування орендної плати в цьому разі здійснюватиметься пропор-ційно тій частині площі будівлі, що перебуває у власності кожного співвласника.

Відповідно до ст. 21 Закону № 161 орендна плата за землю — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу).

Враховуючи вищезазначене, якщо договір оренди земельної ділянки державної та комунальної власності, наданий у порядку встановленого діючого законодавства, оформлено на фізичну особу — підприємця, то такий підприємець подає органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки Податкову декларацію з плати за землю і сплачує орендну плату щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

А якщо державний акт на право власності на земельну ділянку або договір оренди земельної ділянки державної та комунальної власності оформлено на фізичну особу, то нарахування сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають податкові повідомлення-рішення платникові до 1 липня поточного року, котрий сплачує плату за землю протягом 60 днів з дня вручення зазначеного повідомлення-рішення.


Заступник Голови А. П. ІГНАТОВ