Юридична практика

Формування валових витрат за договорами фінансового лізингу

Суть справи. У результаті проведеної перевірки ПП «Т» податковим органом установлено заниження суб'єктом господарювання податку на прибуток підприємств за наслідками неправильного обліку заборгованості за договором фінансового лізингу.

Платник податків не погоджується з позицією органу ДПС, оскільки вважає, що він не порушив норми законодавства при формуванні валових витрат за договорами фінансового лізингу.

Рішення суду. ВАСУ, підтримуючи позицію податкового органу, зазначив таке. Органом ДПС відповідно до норм законодавства проведено виїзну планову перевірку ПП «Т» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт та прийнято податкове повідомлення-рішення, яким суб'єкту господарювання визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Не погоджуючись із донарахованою сумою, суб'єкт господарювання звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, ПП «Т» звернулося до ВАСУ із касаційною скаргою, у якій просило зазначені рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

За результатами розгляду касаційної скарги суб'єкта господарювання ВАСУ підтримав позицію податкового органу та судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

У періоді, що перевірявся, податковим органом установлено, що між ПП «Т» і ТОВ «С» укладено однотипні договори фінансового лізингу, відповідно до умов яких лізингові платежі, а також будь-які інші платежі, що належать до сплати за такими договорами, визначаються виключно в гривнях. Сума кожного лізингового платежу, що підлягає сплаті, а також будь-якого іншого платежу, передбаченого такими договорами, визначається шляхом перерахування відповідного еквівалента такого платежу, вираженого в євро, у гривні за курсом, установленим Нацбанком України на дату здійснення платежу. Різниця між сумами в євро на дату здійснення платежу та на дату зарахування коштів на рахунок лізингодавця виставлятиметься лізингодавцем до сплати шляхом виставлення окремого рахунку лізингоодержувачу в наступному періоді.

Тобто умовами договорів передбачено валютне застереження саме для лізингодавця з метою попередження знецінення предмета лізингу внаслідок коливання курсу гривні до євро. Самостійне обчислення ПП «Т» як лізингоодержувачем та подальша сплата ним такої різниці знецінення предмета лізингу умовами договорів не передбачено.

Статтею 524 Цивільного кодексу передбачено, що «зобов'язання має бути виражено в грошовій одиниці — гривні. Сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті». Частина друга ст. 189 Господарського кодексу також передбачає, що «ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях».

Відповідно до ст. 199 Господарського кодексу виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, що зазвичай застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Згідно з пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону про прибуток балансова вартість заборгованості, основну суму якої (без процентів, комісій та винагород) виражено в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Нацбанку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

Як установлено судами попередніх інстанцій, умовами договорів фінансового лізингу передбачено валютне застереження саме для лізингодавця з метою попередження знецінення предмета лізингу внаслідок коливання курсу гривні до євро.

З огляду на викладене колегія суддів ВАСУ вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли правильного висновку, що оскільки заборгованість за договорами фінансового лізингу обліковувалася в національній валюті України (в гривнях), то така заборгованість не підлягала перерахунку, адже це є одним із способів забезпечення виконання зобов'язань сторін і не вважається валютною виручкою (для визначення курсової різниці), у зв'язку з чим не підпадає під дію пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону про прибуток.

Таким чином, ВАСУ за результатами перегляду у касаційному порядку справи скаргу суб'єкта господарювання залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими в задоволенні позову відмовлено повністю, — без змін.


Владислав КОЧКАРОВ,
директор Департаменту правової роботи ДПС України

Ольга СИРОТІНА,
заступник начальника відділу представництва інтересів
органів ДПС у судах касаційної інстанції та узагальнення
судової практики Юридичного управління