Юридична практика

Завищення валових витрат на суму виплати за договором оренди будівлі на умовах фінансового лізингу, укладеного з СПД

У рішенні у справі про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за позовом ТОВ «Т» до органу ДПС в частині завищення валових витрат на суму виплати за договором оренди будівлі на умовах фінансового лізингу, укладеного з СПД «А», Окружним адміністративним судом (постанова від 06.12.2011 р.
№ 2а-14558/11/2670) зазначено, що ТОВ «Т» у періоді, що перевіряється, отримало у фінансовий сублізинг приміщення площею 50 м2 згідно з договором про передачу майна в користування (сублізинг) на умовах фінансового сублізингу, укладеного з СПД «А», та перерахувало оплату в сумі 560 000,0 грн. При цьому СПД «А» не є фінансовою установою та не має ліцензії (дозволу) на здійснення операцій фінансового лізингу (сублізингу), відповідно, зазначені витрати віднесено до валових витрат неправомірно.

Згідно з частиною першою ст. 1 Закону про фінансовий лізинг фінансовий лізинг — це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Відповідно до п. 5 ст. 4 Закону про фінансові послуги фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою.

Частиною першою ст. 5 Закону про фінансові послуги передбачено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — підприємцями.

Згідно зі ст. 4 Закону про фінансовий лізинг суб'єктами лізингу можуть бути:

  • лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
  • лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
  • продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, яку в подальшому буде передано як предмет лізингу лізингоодержувачу;
  • інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

До договору сублізингу застосовуються ті самі вимоги, що і до договору лізингу.

Відповідно до ст. 5 Закону про фінансовий лізинг сублізинг — це вид піднайму предмета лізингу, відповідно до якого лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.

Положенням № 21 (у редакції від 22.01.2004 р.) визначено фінансові послуги та порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні окремих фінансових послуг юридичними особами — суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначене законами та нормативно-правовими актами Державної комісії з регулювання фінансових послуг України (далі — Держфінпослуг) право надавати окремі види фінансових послуг (за текстом — юридичні особи) (п. 1.1 глави 1 цього Положення).

Положення № 21 поширюється на юридичних осіб, які:

  • систематично надають фінансові послуги з фінансового лізингу, надання порук та позик фінансовими активами, здійснюють інші операції, які відповідно до висновків Держфінпослуг  віднесено до того чи іншого виду фінансових послуг  згідно з порядком, установленим чинним законодавством України;
  • уклали хоча б один договір про надання фінансових послуг, перелічених вище, на загальну суму, що перевищує 80 000 грн.

Відповідно до глави 2 Положення № 21 юридична особа має змогу систематично надавати окремі види фінансових послуг у разі, якщо в її установчих документах зазначено діяльність з надання цього виду фінансових послуг за умови взяття на облік у Держфінпослуг та наявності:

  • внутрішніх правил з надання фінансових послуг, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, якому надано відповідні повноваження;
  • кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з надання фінансових послуг (укладення та виконання відповідних договорів) і не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини.

Пунктом 1.2 глави 1 Положення № 21 (у редакції від 03.07.2008 р.) встановлюється можливість надання послуг з фінансового лізингу та порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні цієї послуги юридичними особами — суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначене законами та нормативно-правовими актами Держфінпослуг право надавати послугу з фінансового лізингу.

Відповідно до пп. 1.3.1 п. 1.3 глави 1 Положення № 21 (у редакції від 03.07.2008 р.) фінансова послуга з фінансового лізингу (послуга з фінансового лізингу) — операції з фінансовими активами, які полягають у набутті юридичною особою (лізингодавцем) у власність речі у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передачі цієї речі у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) на підставі договору фінансового лізингу.

Згідно з п. 2.1 глави 2 зазначеного Положення (у редакції від 03.07.2008 р.) юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності:

  • внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно з установчими документами;
  • кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу (укладання, супроводження та виконання відповідних договорів), які мають вищу освіту за фінансовим, економічним або юридичним напрямами та не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини;
  • довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг;
  • керівників (засновників), які не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини;
  • документа, що підтверджує право власності або користування приміщенням за місцезнаходженням юридичної особи.

Пунктом 3.5 глави 3 Положення № 21 (у редакції від 03.07.2008 р.) визначено, що процедура взяття на облік юридичної особи включає:

  • перевірку наданих юридичною особою до Держфінпослуг документів щодо їх комплектності та повноти інформації, зазначеної в цих документах відповідно до цього Положення;
  • перевірку електронної форми документів, що подаються юридичною особою, на відповідність встановленим Держфінпослуг вимогам та наданим документам;
  • прийняття рішення про видачу юридичній особі довідки;
  • схвалення Держфінпослуг як колегіальним органом рішення про видачу юридичній особі довідки в установленому порядку;
  • внесення інформації про юридичну особу до переліку юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги та перебувають на обліку в Держфінпослуг, оформлення і видачу юридичній особі довідки.

Таким чином, оформлення суб'єктами господарської діяльності договору про передачу майна в користування (сублізинг) та первинних документів щодо використання приміщення на умовах фінансового сублізингу, де СПД «А»лізингодавець, суперечить ст. 4 Закону про фінансовий лізинг, якою визначено, що лізингодавецьюридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою ст. 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,  встановлених частинами першою — третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною п'ятою ст. 203 цього Кодексу правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини другої ст. 215 Цивільного кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про прибуток до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 — 5.7 цієї статті.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд постановив, що відповідачем (органом ДПС) правомірно та законодавчо встановлено завищення валових витрат позивачем (ТОВ «Т») на суму виплати за договором оренди будівлі на умовах фінансового лізингу, укладеного з СПД «А», оскільки СПД «А» не є фінансовою установою та відповідно не має ліцензії (дозволу) на здійснення операцій фінансового лізингу (сублізингу).


Мар'яна КУЦ,
начальник відділу експертизи проектів нормативно-
правових актів, візування роз'яснень Юридичного
управління  Департаменту правової роботи ДПС України

Віра СЕМИКОПЕНКО,
головний державний податковий інспектор