Інші податки
Тема: Нариси з історії

Товар товарiв, товар для всiх

Першим унiверсальним еквiвалентом вартостi товару майже в усiх народiв була домашня худоба.


У Давнiй Грецiї ХІ — ІХ ст. до н. е. засобом обмiну були бики, про що пише в «Ілiадi» Гомер: коли троянський цар Прiам йшов до Ахiлла викуповувати тiло свого сина Гектора, його дарунки — барвистi килими, тонкi простирадла, святковi шати й хітони — перераховувалися на кiлькiсть бикiв; за викуп з полону iншого сина, Лiкаона, Прiам вiддав сто бикiв; так само й добробут Одiссея, царя грецького о. Ітаки, вимiрювався худобою.

В Аттицi 621 р. до н. е. законодавцем Драконтом вперше було запроваджено закони, якi захищали приватну власнiсть і суворо карали за порушення цих норм. Система штрафiв у законах Драконта також вимiрювалася «в биках».

У Китаї в ХІV ст. до н. е. мiрилом вартостi були дорогоцiннi раковини каури, знак яких став складовою частиною спецiальних iєроглiфiв у китайському письмi. Для зручностi користування раковинами в них робили отвори та нанизували на нитку.

Оскiльки вимiр «на бики» й «на раковини» не вiдповiдав потребам ринкового обiгу, мусив з’явитися якийсь бiльш загальний еквiвалент — так було запроваджено грошi, якi й стали унiверсальним засобом обмiну.

Домонетнi металевi грошi мали рiзний вигляд. У Єгиптi III ст. до н. е. в ролi грошей використовувалися мiднi, срiбнi, золотi дротики з рiзною нарiзкою, з яких робили наручнi браслети. У Китаї бронзовi грошi мали форму ножiв, на о. Крит i у стародавньому Вавилонi — витягнутої шкiри бика. Такi злитки вагою близько 29 кг прирiвнювалися за цiною до одного бика й називалися талантами (лат. «talentum» — вага). У грошовому обiгу Давньої Грецiї застосовувалися оболи (з грец. — чотиригранний стрижень), котрi мали вигляд залiзних прутикiв масою 7 г. Шiсть оболiв, затиснутих у жменю, становили драхму (з грец. — пригорща, жменя), котра як грошова одиниця Грецiї дійшла до нашого часу.

Початок карбування монет звичного для нас вигляду з VII ст. до н. е. iсторична традицiя приписує лiдiйцям, якi, за словами Геродота, мали безліч грошей, оскiльки у долинi р. Герми, де мешкали лiдiйцi, було багато золота. До нашого часу збереглися лiдiйськi золотi монети славетного царя Креза (560 — 546 рр.), одного з найбагатших правителiв у Малiй Азiї. Технiку карбування грошей було запозичено Грецiєю, майже кожне мiсто якої почало карбувати власнi монети.

В основi грошовомонетної системи Грецiї були такi ваговi одиницi, як талант, мiна, статер, драхма, обол. Монетнi системи, для яких головним металом було золото або електр (природнiй сплав золота та срiбла), базувалися здебiльшого на статерi, а iз срiбла карбувалися, як правило, драхми. Першi статери важили приблизно 14 г, i на них зображували голову лева та писали iм’я царя. На перших драхмах (1/2 статера) зображували сухопутну черепаху — емблему м. Егiни. З кiнця VI ст. до н. е. афiнськi монети мали постiйне зображення: на лицьовiй сторонi — голова Афiни в iонiйському шоломi, на зворотнiй — сова (звiдки й назва «сови»). Статери та драхми Коринфу випускалися з кiнця VII ст. до н. е. i важили вiдповiдно 8,72 та 2,91 г срiбла. На аверсi було зображено Пегаса, на реверсi — голову Афiни в коринфському шоломi (так званi жеребчики). Афiнськi «сови» та коринфськi «жеребчики» стали свого роду мiжполiсною, мiжнародною валютою у Грецiї V — IV ст. до н. е.

Крiм електрових, золотих і срiбних монет у Грецiї карбувалися мiднi монети халк (з грец. — мiдний) та лепта (з грец. — малий, тонкий), яка як розмiнна монета цiєї країни існувала і в сучасному світі.

У V — IV ст. до н. е. змiнюється уявлення про визначення багатства. На вiдмiну вiд гомерiвської доби, коли основним достатком вважалися орнi землi, худоба, тепер ознакою заможностi стали грошi, якi легше було приховувати вiд ворога, збирачiв податкiв, а головне — їх можна було вiддати пiд проценти i мати з цього зиск. Статки рабовласникiв були вiдносно незначними, прошарку заможних магнатiв не було, i заможними вважалися тi, хто накопичив 2 — 3 таланти (1 талант прирiвнювався до 6 тис. драхм i важив 26,2 кг срiбла), а 10 — 15 талантiв розглядались як величезне багатство. До наших днiв дiйшли вiдомостi про найзаможнiших мешканцiв Давньої Грецiї — Епiкрата та Каллiя, майно яких оцiнювалося вiдповiдно в 600 та 200 талантiв.

Пелопоннеська вiйна, що тривала 27 рокiв — з 431 р. по 404 р. до н. е., негативно вплинула на фiнансову систему Аттики. Лише за першi п’ять рокiв вiйни Афiни витратили суму в 10 тис. талантiв (262 т срiбла), яка накопичувалася майже 20 рокiв. Для поповнення грошового запасу влада вдалася до непопулярних дiй — пограбування церковних святинь та карбування монет iз священних релiквiй і церковного начиння. Так, у 364 р. було пограбовано храм Зевса в Олiмпiї — головну святиню Грецiї, де здiйснювалися жертвоприношення пiд час Олiмпiйських iгор.

Пограбування храмiв нерiдко призводили до тривалих воєнних дiй i «священних вiйн», що розпочалися пiд гаслом захисту храмiв. У 356 р., коли фокiйцi захопили частину територiї Дельфiйського храму Аполлона i його казну, а потiм вивезли скарби вартiстю 10 тис. талантiв золота і срiбла, на захист святинь виступили Фiви та цар Македонiї Фiлiпп, проголосивши «священну вiйну» проти фокiйцiв. Для ведення вiйни Фiлiпп змушений був здiйснити фiнансову реформу, яка дозволила одночасний обiг золотих i срiбних монет за твердим курсом, а потiм, захопивши золотi рудники в горах Пангея, став отримувати до 1000 талантiв золота на рiк, що й дало змогу йому провести низку дуже успiшних воєнних операцiй. Недарма цьому македонському царю приписують вислiв про вiслюка, нав’юченого золотом, перед яким вiдкриваються ворота будь-якої фортецi.

Пiсля смертi Фiлiппа царем Македонiї став його син Олександр, котрий, розгромивши вiйська персидського царя Дарiя й захопивши його казну, розширив межi Еллiнської держави, що сприяло розвитку торгiвлi та зв’язкiв мiж Середньою Азiєю, Індiєю, Аравiєю і Прикаспiйськими областями. Подальшому розвитковi економiчних зв’язкiв сприяло запровадження єдиної монетної системи i збiльшення кiлькостi обiгових дорогоцiнних металiв. На золотих статерах та срiбних тетрадрахмах цiєї доби було зображення самого Олександра, на срiбних монетах — Зевса на тронi (реверс) i Геракла в шкурi лева (аверс).

У Давньому Римi грошi власного виробництва стали карбувати з V — IV ст. до н. е. — спочатку мiднi та бронзовi, а з 269 р. до н. е. — й срiбнi. Оскiльки монетний двiр було розташовано поряд з храмом богинi — заступницi жiнок Юнони Монети, епiтет богинi (монета) став застосовуватися для визначення примiщення, де карбувалися монети, для назви посади наглядачiв за карбуванням — монетних трiумвiрiв (лат. «triumviri monetales») i для власної назви грошей.