Інші податки
Тема: Нариси з історії

Кінець імперії

У середині III тис. до н. е. склалися передумови для утворення величезної стародавньої китайської імперії, яка проіснувала з кінця III тис. до н. е. до початку І тис. н. е. Цей період характеризується стрімким зростанням виробничих відносин, які супроводжувалися освоєнням нових знарядь праці, інтенсивним розвитком землеробства, іригаційних систем, ремесел та торговельно-грошових відносин. Змінилася система общинно-родового ладу та податкових відносин. Якщо раніше податками обкладалася вся община, то тепер одиницею оподаткування ставала окрема сім’я.


Історичні джерела тих часів донесли до наших днів свідчення китайського сановника про сплату податків однією сільською сім’єю. «На сьогодні, — повідомляв він, — сім’я з п’яти осіб обробляє земельну ділянку розміром 100 му (1 му — 0,019 га). Щороку з 1 му збирає 1,5 даня зерна (дань — 29,3 кг). Після сплати земельного податку у розмірі 1/10 частки врожаю залишається 135 даней зерна. Одна людина щомісяця з’їдає 1,5 даня, а на прожиття п’яти осіб щороку йде 90 даней. Залишається 45 даней зерна. Вартість одного даня 30 цяней (мідних монет). Після придбання одягу, релігійних та непередбачених витрат у сім’ї зовсім не залишається грошей».

Окрім цього, сільська община мала виконувати важку військову повинність. Кожна восьма сім’я мусила поставляти рекрута, а інші сім — забезпечувати армію провіантом та фуражем, що негативно позначалося на сімейному бюджеті.

Звісно, соціальні та економічні перетворення в суспільстві призводили до загострення класових суперечностей, що, в свою чергу, сприяло зародженню нових політичних груп та ідеологічних течій.

Найзначнішими з них були даосизм, конфуціанство та фацзя. Кожна з цих течій відображала інтереси певних політичних груп і, що характерно, мала свої погляди на систему податкових відносин.

Так, засновники даосизму відстоювали інтереси сільської общини. Вони засуджували розкіш та багатство, знатність та засилля правителів. Соціальним ідеалом давнього даосизму була стародавня первісна община, в якій не було нерівності, гноблення та великих поборів. Людина повинна була покірно сповідувати дао — природний хід життя, вірити в неземні сили природи і використовувати їх для досягнення земних благ — здоров’я, довголіття, багатства.

Конфуціанство виникло на рубежі VI — V ст. до н. е. і надалі поширилося на всю країну. Його засновником вважається проповідник Кун-цзи (Конфуцій). Конфуціанці виправдовували класову нерівність, проте негативно ставились до збагачення та піднесення людей незнатних. Згідно зі вченням Конфуція кожна людина в суспільстві повинна чітко займати відведене їй місце. Вони наполягали на відтворенні патріархальних відносин і приділяли значну увагу культу предків.

Представники течії фацзя (легісти, законники) обстоювали інтереси нової, збагатілої знаті. Вони були прибічниками приватної власності на землю, проведення нових реформ. Уперше в історії Китаю було висловлено думку щодо юридичного закону як знаряддя державного управління. Легісти вважали, що держава повинна керуватися обов’язковими для всіх законами (фа), а це, в свою чергу, мало б допомогти побудувати сильну бюрократичну державу.

Найвідомішим представником і непохитним прибічником течії фацзя був сановник царства Цинь Шан Ян. Він втілив у життя декілька вдалих економічних перетворень. Серед них — земельна реформа, яка завдала нищівного удару общинному землеволодінню. Землю почали вільно продавати й купувати. Крім того, було запроваджено закон про примусове дроблення великих сімей. Якщо в сім’ї було двоє і більше чоловіків, і вони не поділили між собою господарство, то з кожного стягувався подвійний податок. У зв’язку з цим відбулися зміни і в системі оподаткування. Замість колишнього земельного податку, що стягувався у розмірі 1/10 частини врожаю, було запроваджено новий, який враховував кількість оброблюваної землі. Це забезпечило постійний річний прибуток незалежно від збору врожаю, природних негараздів тощо. Нова система оподаткування забезпечила скарбницю значними коштами, які були конче необхідні правителям царства Цинь для ведення військових дій.

Фактично це був перехід від денної системи господарювання до феодально-поміщицької, від рабовласницького ладу до феодального. Відтепер критерій знатності визначався багатством і державними заслугами, а не аристократичними титулами, як раніше. На зміну старій знаті прийшла нова — військова та торговельно-лихварська.

У результаті проведення кардинальних реформ китайське царство перетворилося на могутню централізовану державу. У IV ст. до н. е. розпочалося будівництво Великої Китайської стіни, яка й на сьогодні є візитівкою країни і вражає своєю монументальністю. Роботи велися протягом десяти років, не припиняючись ні вдень, ні вночі. На будівництві цієї величної споруди працювало близько 2 млн. осіб. Після закінчення робіт Велика Китайська стіна являла собою оборонне укріплення з каменю та гранітних плит завдовжки 4 тис. км, заввишки 10 м, завширшки декілька метрів.

За наказом імператора в країні споруджувалися дороги, транспортні канали, велися інтенсивні будівельні роботи. Лише палаців для імператорської сім’ї було зведено понад 700. Також було проведено уніфікацію всіх мір довжини, ваги, об’єму, грошову реформу. Саме на цей період припадає поява єдиного спрощеного письма, що стало основою сучасної китайської писемності. Високого розвитку досягло ткацьке ремесло, ткацтвом займалася кожна жінка в сім’ї. Водночас великі пошивні майстерні перебували в приватних руках і при імператорському дворі. Китайський шовк був однією із статей експорту країни. Шовкова продукція вивозилася такими великими партіями, що північний торговельний шлях, який зв’язував Китай з країнами Заходу, отримав назву «великого шовкового шляху».

(Далі буде)