Податок на прибуток

Особливості формування страхових резервів банками

Чи може банківська установа при формуванні страхового резерву для відшкодування можливих втрат у податковому обліку враховувати суми кредитів, за якими ризики неповернення позичальником отриманої суми кредиту банку застраховано?


Особливості формування страхових резервів банками та небанківськими фінансовими установами визначено п. 159.2 ст. 159 Податкового кодексу.

Відповідно до пп. 159.2.1 цього пункту банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії.

Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення витрат банку, не може перевищувати 20% (на період з 1 квітня 2011 р. до 1 січня 2013 р. — 30%) суми заборгованості за всіма видами операцій, зазначених у пп. 159.2.1 цього пункту, а саме: суми непогашеної основної суми боргу та нарахованих процентів і комісій, а також суми наданих гарантій на останній робочий день звітного податкового періоду (пп. 159.2.2 п. 159.2 ст. 159 Податкового кодексу).

Банки у процесі кредитування застосовують такі способи страхового захисту:

  • страхування ризику неповернення кредиту;
  • страхування відповідальності позичальника занеповернення кредиту банку (або іншому кредитору);
  • страхування невчасної сплати позичальником відсотків закредит;
  • страхування споживчого кредиту;
  • страхування комерційного кредиту (страхування векселів).

Так, у разі страхування ризику неповернення кредиту страхувальником є саме банк, який має право застрахувати суму основного боргу або суму виданого кредиту з відсотками.

Зазвичай страховик при настанні страхового випадку виплачує страхувальнику відшкодування в розмірі від 50 до 90% не погашених боржником платежів та відсотків за ними. Тобто страхова сума встановлюється пропорційно визначеному в договорі страхування відсотку відповідальності страховика щодо всієї суми заборгованості, яку належить повернути за умовами кредитного договору.

Згідно з абзацом «з» пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу до складу витрат банківських установ належать інші витрати, передбачені розділом ІІІ цього Кодексу.

Зокрема, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу встановлено, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, до яких належать будь-які витрати із страхування фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.

Отже, витрати банківської установи зі страхування кредитних ризиків враховуються у складі витрат такої установи відповідно до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодекcу. Оскільки п. 159.2 ст. 159 цього Кодексу не містить виключень щодо кредитів, за якими ризики неповернення кредитних коштів застраховано, то у складі витрат банку враховуються витрати на формування страхового резерву банку щодо усіх кредитів (з урахуванням обмежень, установлених п. 159.2 ст. 159 Податкового кодексу) незалежно від того, чи застраховано ризики неповернення позичальником кредитних коштів за такими кредитами.

Після отримання банком страхового відшкодування, сума якого в податковому обліку включається до інших доходів банківських установ, передбачених розділом ІІІ Податкового кодексу (пп. 135.4.2 п. 135.4 ст. 135), банк передає право вимоги на відшкодування збитків, спричинених боржником, у межах виплаченого йому страхового відшкодування страховику, у якого в свою чергу можуть виникнути доходи від реалізації права регресної вимоги до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяні збитки.