Інші податки
Тема: Нариси з історії

Податки в УСРР у період непу (продовження)

(Продовження. Початок див. у «Віснику» № 32/2011)

ПлакатУ 1928 р. Законом від 10 серпня промподаток було змінено: патентний збір скасовувався, а замість нього було створено систему реєстраційних свідоцтв. Ці свідоцтва потрібно було викуповувати на кожний заклад (чи то промисловий, чи торговельний), на кожний склад, особисту промислову діяльність тощо. Сам податок обчислювався на підставі обороту за поточний рік. Проте градація ставок для різних секторів була різною: для соціалістичного сектора — від 1,6 до 14,8%, для приватного — від 2,15 до 17,15%. Усього було 16 ставок.

Втім і після реформи 1928 р. основним принципом оподаткування залишився податок на суму з обороту. Професор Українського наукового інституту у Варшаві Є. Гловінський зазначав з цього приводу: «Поруч з цим бачимо в цій реформі у зв’язку з відходом від непу, що вже намічався, сильний натиск на приватного підприємця й торговця: підвищуються ставки для приватного сектора; касуються пільги для дрібного торговця, кустаря, ремісника».

16 вересня 1922 р. у СРСР за часів непу було встановлено й загальноприбутковий податок. В УСРР його було введено з 01.03.23 р. відповідною постановою ВУЦВК про надання чинності положенню про державний прибутково-маєтковий податок. Завданням його запровадження було притягнути до оподаткування прибутки і, головне, майно вцілілої після революційного терору рештки буржуазних і заможних верств суспільства. Структура його була подібною до тогочасних західноєвропейських податків, проте за тогочасних радянських умов він не міг дати великих прибутків до державної скарбниці і ще більш обтяжив життя «недобиткам буржуазії».

У 1924 р. система прибуткового оподаткування різко змінилася й набула класового характеру. На різні категорії поділяється не лише населення, а й місцевість. Оподаткування було поступовим, з обов’язковим декларуванням. Втім, уже через два роки (24.03.26 р.) загальноприбутковий податок вкотре зазнав реформування, знову частково наблизившись до європейських зразків. Прибутки повною мірою оподатковувались (за невеликим винятком), і податок мав чітко обліковуватися. Збережено було також його поступовий характер і принцип класовості. Проте класовість оподаткування набула триступеневості, причому ставки стягнень поділялися таким чином:

розклад № 1 — для трудових прибутків за наймом (робітники й службовці);
розклад № 2 — для трудових вільних (не за наймом);
розклад № 3 — для нетрудових прибутків.

Податковий тягар між цими розкладами мав співвідношення у цифрах у середньому як 1 : 3 : 4. Щодо рівня 1924 р. найбільше збільшилося оподаткування (понад 30%) для так званих нетрудових прибутків. У 1927 р. для останнього розкладу рівень оподаткування було підвищено аж до 54% із суми оподатковуваного прибутку.

Втім, фахівці з фінансів тієї доби зазначали з цього приводу, що «специфічною особливістю совєтського прибуткового податку, яка надає йому виразно класовий характер, є саме те велике розп’яття ставок, яке бачимо для прибутків, оподаткованих за розкладом № 3. Натомість дискримінація податкових джерел, поділ прибутків за способом їх здобуття не є винаходом більшовиків. Вже до війни в деяких західноєвропейських країнах трапляється розподіл прибутків при оподаткуванні їх прибутковим податком на фондовані й нефондовані; прибутки з найманої праці майже завжди становлять окрему категорію прибутків, до того ж категорію фаворизовану». Додамо до цього лише те, що в європейських країнах того часу ці ставки не становили таких високих відсотків.

Податкова реформа 1930 р. дещо змінила систему податків в СРСР (а відтак і в УСРР), але то є вже окремою темою.

Загалом ці три податки (сільськогосподарський, промисловий і загальноприбутковий) і становили основу системи радянських безпосередніх податків. Існувала, щоправда, й низка інших податкових стягнень, які мали однак тимчасовий характер. Так, на початку непу серед тимчасових податків (надзвичайного запровадження у зв’язку з голодомором), зокрема, були:

загальногромадський податок (постанова ВУЦВК вiд 03.04.22 p.), що проіснував до 1924 p.;

податок на користь голодних за проїзд пасажирів і перевезення вантажів залізницею й по воді — 10% вартості (постанова ВУЦВК від 03.09.21 p.);

у 1922 — 1923 pp. діяв так званий трудгужподаток на трудову і гужову повинність, який з часів воєнного комунізму було переведено на грошовий рівень. Постановою ВУЦВК від 30.08.22 р. запроваджено «грошовий подвірний податок поза міськими селищами для задоволення місцевих потреб». У 1924 р. замість трудгужподатку встановлюється єдиний сільгоспподаток. Проте незважаючи на те, що грошові податки було збільшено, надходження від них у 1922 — 1923 pp., як зазначали офіційні «Вісти» (03.03.23 р.), «становили незначну частину, всього 2% суми натуральних податків, а разом з подвірним, фактично ще незібраним, всього 996».

Ще меншими, але такими, що мали більш тривкий характер, були рентний податок, податок із спадщини й даровизни (який існував з 1923 р. і гальмував можливість нагромадження капіталів у приватних руках) та податок на надприбуток, запроваджений у 1927 р. і скасований у 1934 р.

Більше половини прибутків до бюджету СРСР (до реформи 1930 р.) давала досить широка й розгалужена система посередніх податків. Посередні податки запроваджувалися здебільшого у вигляді акцизів. Установлюючи акцизну систему на початку непу, радянська влада практично повністю перейняла її структуру у царської Росії, їх було запроваджено з 1922 р. (постанови ВУЦВК і РНК УРСР від 05.04, 15.05, 07.06, 30.08, 25.10, 15.11, 10.12.22 р.) з відмінностями лише в тому, що у 1925 р. було відновлено продаж «хлібного вина» (40-градусної горілки), а у 1928 р. скасовано акциз на сіль.

(Далі буде)