Юридична практика
Тема: ПДВ

Неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість при отриманні транспортних послуг

Cуть справи. При проведенні перевірки ТОВ «С» органом ДПС виявлено порушення норм законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, що полягало у формуванні суб’єктом господарювання податкового кредиту з ПДВ за податковими накладними, отриманими від МПП «З» за наслідками виконання договору про надання транспортних послуг з доставки вантажів на території України, установчі документи та державну реєстрацію якого рішенням районного суду визнано недійсними.

Платник податків — ТОВ «С» вважає, що дії органу ДПС є неправомірними, оскільки у нього є усі підтвердні документи, що свідчать про реальність господарських операцій, у тому числі податкові накладні. Окремі недоліки податкової накладної самі по собі не можуть бути безумовною підставою для втрати податковою накладною сили звітного документа та позбавлення права покупця на формування податкового кредиту.

Рішення суду. Верховний Суд України (далі — ВСУ), підтримуючи позицію державного податкового органу, зазначив таке. Керуючись нормами чинного законодавства України, державним податковим органом проведено перевірку ТОВ «С» щодо дотримання останнім вимог податкового, валютного та іншого законодавства. При проведенні перевірки виявлено порушення суб’єктом господарювання норм чинного законодавства, складено акт та винесено податкове повідомлення-рішення, згідно з яким щодо суб’єкта господарювання визначено податкові зобов’язання з ПДВ та застосовано штрафні санкції.

Не погоджуючись із донарахованими сумами податкових зобов’язань, ТОВ «С» звернулося до суду з позовом про визнання дій державного податкового органу неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій у позові суб’єкту господарювання відмовлено повністю.

Постановою Вищого адміністративного суду України (далі — ВАСУ) рішення судів попередніх інстанцій скасовано, позов суб’єкта господарювання задоволено.

Вважаючи, що при винесенні рішення ВАСУ неоднаково (інакше) застосовано норми матеріального права щодо їх застосування при розгляді судами касаційних інстанцій інших справ, державний податковий орган звернувся зі скаргою до ВСУ.

За результатами перегляду заяви ВСУ дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги суб’єкта господарювання, ВАСУ виходив із того, що законодавством не передбачено обов’язкове одержання товарно-транспортної накладної разом із податковою накладною для набуття останньою ознак первинного документа при отриманні транспортних послуг. Крім того, на думку ВАСУ, судами попередніх інстанцій не встановлено та з матеріалів справи не вбачається, що послуги не мали реального характеру, адже сторони договору складали акти виконаних робіт, де зазначали дату, маршрут і вартість послуг, продавець виписував податкові накладні. Касаційний суд також зазначив, що окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для втрати податковою накладною сили звітного документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту є незаконним.

Водночас такі висновки ВАСУ не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та не відповідають практиці ВСУ у подібних правовідносинах.

Так, у постанові ВСУ у справі за позовом СПД «Р» до органу ДПС за участю третьої особи — ПП «А» про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень колегія суддів Судової палати в адміністративних справах дійшла висновку, що наявність у позивача податкових накладних, виданих невстановленими особами, за умови встановлення судом факту нездійснення господарських операцій не є безумовною підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податкова накладна видається у разі поставки товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, який підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми податку.

Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ дає ВСУ підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, стверджуючи про відсутність товарно-транспортних накладних як обов’язкових первинних документів бухгалтерського обліку, що свідчать про реальність надання транспортних послуг (згідно з п. 1.3 Інструкції № 228/253 для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту необхідними є подорожній лист вантажного автомобіля та товарно-транспортна накладна), фактично ставили під сумнів реальність надання таких послуг, виходячи не лише з якогось окремого недоліку податкової накладної, а й з інших доказів у їх сукупності.

Зокрема, районний суд м. Луганська рішенням, що набрало законної сили, встановив, що засновник і керівник МПП «З»  громадянин Б. (на підставі податкових накладних зазначеного підприємства ТОВ «С» сформовано податковий кредит)  до діяльності заснованого ним підприємства відношення не мав, жодних угод, додаткових угод та податкових накладних не підписував, підприємство за місцем реєстрації не перебуває.

Згідно з пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ (чинного на момент виникнення спірних відносин) платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування; назву юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг); повну назву отримувача; ціну поставки без урахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 18 Порядку № 165 усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку — продавця.

Таким чином, на думку ВСУ, має місце неоднакове і неправильне застосування зазначених норм матеріального права, оскільки неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Враховуючи зазначене, за результатами розгляду скарги державного податкового органу ВСУ прийняв рішення, яким її задовольнив, а оскаржуване судове рішення ВАСУ скасував.


Владислав РОЗМОШ,
заступник директора Юридичного департаменту
ДПА України — начальник відділу представництва інтересів
органів ДПС у судах касаційної інстанції та узагальнення судової практики