Інші податки
Тема: Нариси з історії

Держава Птолемеїв

Розпад імперії Александра Македонського призвів до виникнення низки нових держав, серед яких особливо вирізнявся Єгипет періоду правління династії Птолемеїв, які правили три століття.


Її засновником був Птолемей І Сотер (Лаг), а після смерті престол перейшов до його сина Птолемея ІІ (283 — 246 рр. до н. е.), прозваного Філадельфом.

За династії Птолемеїв у Єгипті намітилися основні засади економічної та соціальної політики нової еліністичної держави, сформувалися податкова система та адміністративний апарат. Уся господарська система Птолемеїв регулювалася низкою указів і постанов. Деякі з цих документів збереглися до нашого часу і мають неабияку історичну цінність. Серед них — постанова 261 р. до н. е., що регулювала рабовласницькі відносини, та Податний устав 257 р. до н. е., на основі якого справлялися податки.

Протягом усієї історії Єгипту визначальне значення мала верховна власність держави на основні засоби виробництва, у тому числі на землю. Документи того періоду свідчать, що земля поділялася на декілька категорій за родючістю ґрунтів, прибутковістю та власницькими правами. Основну категорію становили так звані царські землі, що були безпосередньо
у віданні царської адміністрації. Юридично цар був єдиним власником усієї землі. Проте існували надання у вигляді «уступлених» наділів землі для церков та кліру та «подарованих» вищим сановникам.

Основними працівниками в сільському господарстві були лаой (селяни), або, як їх називали в Єгипті, «царські землероби». Усі сільськогосподарські роботи контролювала царська адміністрація. Коли врожай було зібрано, селяни мали передусім заплатити державі орендну плату натурою, а також сплатити чимало інших внесків і зборів.

У Єгипті існувала досить міцна общинна організація і так звана кругова порука. Члени общини не мали права залишати свою роботу та переселятися в іншу місцевість.

Зайняття землеробством зазвичай переходило від батька до сина. Селяни у примусовому порядку притягалися до ремонту каналів та гребель. За рахунок місцевого населення здійснювалися численні поїздки царя та його свити країною.

Практично нічим від становища «царських землеробів» не відрізнялося становище ремісників, які працювали у царських майстернях. Ремісники об’єднувалися в союзи, їхні члени збиралися на спільні обіди, мали свого бога-покровителя, сплачували внески до спільної каси.

Династія Птолемеїв удосконалила успадковану від фараонів систему державного господарювання. До скарбниці надходили численні грошові та натуральні платежі від населення. Вся господарська діяльність перебувала на постійному обліку. Щороку складалися докладні земельні описи, в яких зазначалися стан угідь, їхній розмір, якість, прибутковість, ім’я власника наділу тощо. Спеціально призначалися чиновники-генематофілаки (вартові урожаю), які слідкували, щоб кожний колосок підлягав державному оподаткуванню. Зібране зерно відправлялося на царські склади, потім по Нілу до Александрії, а звідти вивозилося майже до всіх середземноморських країн. Однією із прибуткових статей скарбниці була також оренда царських угідь і худоби.

У системі державного господарювання Єгипту того часу надзвичайно поширеною була система відкупів, а саме оренда у держави тих чи інших прибуткових статей та організація справляння податків з них. Перевага надавалася тим, у кого було більше грошей. Тому нерідко утворювалися цілі компанії відкупщиків. Проте царські чиновники пильно стежили, щоб діяльність цих орендарів не спричиняла збитків скарбниці.

За правління династії Птолемеїв дуже поширеною була система державних монополій, яка давала змогу царю сконцентрувати в своїх руках прибутки багатьох галузей ремісничого виробництва.

Так, до наших днів збереглися відомості про монополію на виробництво олії. Запроваджуючи цю монополію, Птолемеї відібрали обладнання в усіх олійників. Олію почали виготовляти в царських ергастеріях, де за цим стежили спеціальні державні чиновники — економи. Вони займалися організацією і постачанням сировини та робочої сили. Право продажу олії за твердими цінами віддавалося на відкуп дрібним торговцям, які віддавали весь виторг економові. Монополізованими також були рудники, каменоломні, виробництво сукна, папірусу, пива, прянощів, парфумерії, фарб, золотих прикрас тощо.

Податкова система була складною, існували різні категорії платників, які суттєво різнилися між собою за соціальним та юридичним станом. Були загальні (спільні для всіх) податки та окремі для різних категорій населення, постійні та тимчасові, прямі та непрямі. Податки справлялися в натуральній і грошовій формі, причому роль останньої зростала. Основними платниками податків були люди, зайняті фізичною працею — землероби, ремісники тощо. Еллінська знать і жерці звільнялися від оподаткування.

Основний земельний прибуток надходив у вигляді орендної плати з царських землеробів. Проте існувало багато інших земельних зборів: на підтримання іригаційної системи, за просіювання борошна у царському амбарі тощо. Існував окремий грошовий збір апомойра — податок з виноградників та плодових дерев, який становив 1/6 частину врожаю. У деяких частинах країни запроваджувалися спеціальні податки. Наприклад, у Фаюмі збирали податки для кладовища крокодилів (крокодил тут вважався священною твариною). Були окремі збори на оплату роботи канцелярії, на забезпечення варти та інші.

(Далі буде)