Інші податки
Тема: Нариси з історії

Податки в УСРР у період непу

Після перемоги у громадянській війні партія більшовиків, зосередивши всю повноту влади у своїх руках, стала на шлях омріяних її провідниками економічних і соціальних експериментів. Однак політика воєнного комунізму швидко довела країну до господарської розрухи і загрози громадського вибуху. Внаслідок цього на початку 1920-х років влада була змушена вдатися до відходу від власних партійних принципів і крайньо лівого шляху економічного розвитку країни. В СРСР, а відтак і в УСРР (з 1936 р. — УРСР), розпочався тимчасовий період так званої нової економічної політики (неп).


Неп бере початок з Декрету від 21.03.21 р. про заміну продрозкладки продподатком. Декретом скасовувалася примусова монополія держави на заготівлю продуктів сільського господарства і дозволявся вільний продаж сільгосппродуктів на місцевому ринку. Запровадження цього Декрету започаткувало відхід від крайніх заходів воєнного комунізму. Внаслідок політики комуністичного терору до повної розрухи було доведено народне господарство. Промисловість, проїдаючи старі запаси, ледь животіла. Транспорт було зруйновано вщент. Радянський рубль падав з катастрофічною швидкістю. Селянство під тиском продрозкладки скоротило свої засіви до споживчого мінімуму. Національний прибуток зменшився більш як на половину.

Необхідно було рішуче змінювати економічний курс і відмовитися від спроб побудови інтегрального соціалізму. Голод в Україні, селянські повстання, заколот матросів у Кронштадті підштовхнули нарешті більшовицьке керівництво до змін.

Декрет про заміну продрозкладки продподатком було оголошено у «Вістях» від 29 березня 1921 р. постановою Надзвичайної сесії Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК) від 27.03.21 р. У Відозві ЦВК і Ради Народних Комісарів (РНК) УСРР до селян з цього приводу говорилося: «Загальна сума податку повинна постійно зменшатися в міру того, як відбудова транспорту й промисловості дасть можливість радянській владі одержувати продукти сільського господарства в обмін на фабрично-заводські й кустарні продукти».
І дійсно, загальну суму хліба, що збиралася в Україні, було зменшено з 160  до 115 млн. пудів. Заміна продрозкладки продподатком започаткувала скасування монополії держави на продукти сільського господарства. Це означало, що з цього часу селянин дістає право вільно розпоряджатися залишками своєї продукції, може збувати її понад споживчий мінімум і не боятися, що держава конфіскує усі рештки. Зміни продовольчо-податкової політики давали українському селянству життєдайний шанс вилізти із зашморгу голодомору.

Декрет про продподаток визначив об’єктом оподаткування зернові продукти. Надалі натуральний податок було запроваджено й на інші сільгосппродукти: картоплю й олійне насіння (Декретом РНК від 28.05.21 р.), солому (26.06.21 p.), вовну (28.06.21 p.), продукти бджільництва (24.06.21 p.), городництва, баштанні культури (24.06.21 р.), молочні продукти.

Згодом цю серію окремих натуральних податків було перетворено на єдиний натуральний податок (Декрет ВУЦВК та РНК від 11.04.22 p.). Проте незважаючи на зміну різновиду обкладання селянства голод в Україні остаточно подолати не вдалося. Адже й нове оподаткування матеріально було дуже важким для селянина. Вітчизняний економіст-емігрант професор Української господарчої академії в Чесько-Словацькій Республіці М. Добриловський справедливо зазначав з цього приводу: «Базою оцінки об’єкта стають зовнішні кількісні ознаки платничої здатності господарства, які можуть і не відповідати дійсній прибутковості. Через це розширюється коло платників — в оподаткування втягуються і малосильні споживчі господарства, на яких спадає частина податкового обтяження за рахунок заможного селянства, у котрого через це залишаються невеликі запаси для продажу на вільному ринку. Цих запасів, одначе, не могло бути багато. Натуральний податок був єдиним надійним джерелом, з якого держава могла діставати реальні цінності, і тому їй тяжко було утриматися, щоб не вичерпати цього джерела до дна. А при недосконалості методів оцінки це вичерпування проводилося дуже нерівномірно і тим самим знесилювало той стимул поширення продуктивності господарства, який радянська влада бажала оживити податковою реформою. Знищення продрозкладкою міцніших господарств відбувалося поволі, слабші ж господарства під впливом натурального податку швидким кроком йдуть до занепаду».

Крім того, неналагодженість і неготовність матеріальної бази державних органів призводили до псування продуктів через непристосованість й обмежену кількість відповідних приміщень; зібрані продукти витрачалися непродуктивно і розкрадалися. Водночас обсяг стягнення податку був надто високим — до 40% від усієї суми зібраного податку (у колишній Росії, наприклад, сума стягнення поземельного та інших простих податків не перевищувала 7%). Натуральний податок до того ж підтримував натуральну (бартерну) систему відносин в економіці. Випускаючи мільярди паперових грошей, держава таким чином сама сприяла їх знеціненню, відмовляючись брати їх у податкову чи іншого роду сплату.

Одночасно тривали послаблення й у промисловій сфері: дрібні підприємства було повернуто їх попереднім власникам або віддано в оренду приватним особам; у певних межах дозволено біржові операції; засновувались різні торговельні, промислові й транспортні контори; громадську промисловість було переведено на госпрозрахунок; почали з’являтися трести. Із подібними змінами в країні почав виникати й об’єкт оподаткування — промислово-торговельні доходи приватних осіб і соціалістичного сектора, а відповідно й перший за період непу грошовий податок — промисловий (постанови ВУЦВК та РНК УСРР від 26.08.21 р. та від 15.03.21 p.).

Грошовий промисловий податок до 1928 р. структурно був подібним до російського дореволюційного промислового податку. Різниця була лише в тому, що радянський зрівняльний податок (на перших порах мав назву «рівноподільний збір») стягувався у відсотковому відношенні до обороту, а не з чистого зиску. До його реформування у 1928 р. промподаток складався з двох частин — патенту та зрівняльного податку.

Патент було встановлено у твердих ставках залежно від місцевості, характеру й розміру торговельного або промислового підприємства. Він мав вигляд свого роду авансу, який виплачували підприємства з початком господарчого року і який потім відраховувався від зрівняльного податку.

Зрівняльний податок вираховувався за минулий рік залежно від суми обороту певного підприємства у відсотках з суми обороту залежно від виду закладу. Від податку звільнялися: державні й комунальні підприємства, що не займалися приватними потребами, а займалися громадським добробутом; Державний банк і Державне страхування; державні залізниці, інші види транспорту, пошта, телеграф, телефон; дрібна торгівля з возів, з рук виробами власного сільського промислу.

(Далі буде)