Інші податки
Тема: Нариси з історії

Фінансова та податкова політика за часів української державності (1917—1919 рр.) (продовження)

(Продовження. Початок див. у «Віснику» № 11 — 23, 25 — 27/2011)

Від уряду П. Скоропадського до Директорії

31 липня 1918 р. було введено державну винну монополiю. Планувалося, що до сiчня 1919 р. Українська Держава отримає 528 млн. крб. прибутку вiд її введення. Продажна цiна 40-градусної горiлки встановлювалась у розмiрi 200 крб. за вiдро або 10 крб. за пляшку. Усi приватнi запаси спирту мали передаватися до Державної скарбницi, яка встановлювала на нього цiни. Так, цiна на спирт першого сорту становила 10 крб. за вiдро, на сирий спирт — 8 крб., на спирт третього сорту для виробництва денатурату — 6 крб.

Серед iнших непрямих податкiв було введено акцизи на виноградне вино, чай, значно пiдвищено акцизи на пиво, дрiжджi, цигарковi гiльзи, тютюновий папiр, сiрники, продукти нафтопереробки.

Значним було пiдвищення акцизу на тютюн (250 — 532 крб. з 1 пуда жовтого тютюну та 25 крб. 60 коп. — 64 крб. з 1 пуда махорки). Введення акцизу на тютюн дало 148 млн. 380 тис. крб. прибутку, тодi як усi непрямi податки, не враховуючи винної та цукрової монополiй, становили 180 млн. 591 тис. крб.

Основною причиною незадовільного надходження непрямих податкiв був товарний голод. Наприклад, акциз з чаю дав усього 1  млн.  207 тис.  крб., бо чай в Українi не вироблявся, а акциз на продукти нафтопереробки — зовсiм незначну суму в 120 тис. крб., що було зумовлено перерваними зв’язками з бакинськими нафтовими районами через громадянську вiйну в Росiї. Тому гасу в приватному продажу не було, а нафтопродукти, якi надходили з Галичини, розподiлялися державою централiзовано.

Ще одним джерелом поповнення бюджету були митнi збори. Найзначнiшими iмпортерами товарiв з України були центральнi європейськi держави, до яких застосовувались митнi ставки 1904 р. Митниця дала 51 млн.  грн., з яких на частку Нiмеччини та Австро-Угорщини припадало 40 млн. грн.

Таким чином, за 7,5 мiсяця в умовах вiйни та розрухи ситуацiя в Українi почала стабiлiзуватися, запанували вiдносний спокiй та порядок, податки почали надходити кожного мiсяця у все бiльших сумах. За короткий час П. Скоропадський та його уряд змогли значно оздоровити фiнансову систему Української Держави, змiцнити грошовий обiг.

Однiєю з ознак незалежностi фiнансової системи країни та барометром її надiйностi є стан державного бюджету. Формувати державний бюджет уряд Павла Скоропадського взявся ще з перших днiв iснування Гетьманату. Ця робота виявилась нелегкою. На початку травня 1918 р. мiнiстерство фiнансiв наказало всiм вiдомствам до 7 липня надiслати йому свої фiнансовi кошториси. У них мали бути зафiксованi видатки за останнiй перiод минулого року та прибутки як усiх вiдомств, так i Державної скарбницi з 1 сiчня 1918 р. Однак необхiднi кошториси на розгляд спецiально створеної Бюджетної комiсiї надiйшли лише наприкiнцi вересня.

Попри всi труднощi, якi виникли в процесi роботи зазначеної комiсiї, саме за Гетьманату було сформовано повний державний бюджет Української Держави. За даними Енциклопедiї українознавства, загальна сума видаткiв дорiвнювала 5 млрд. 346 млн. 735 тис. крб., з яких звичайних — 4 млрд. 352 тис. крб., надзвичайних — 1 млрд. 81 млн. 383 тис. крб. А дефiцит у 2 млрд. 79 млн. 5 тис. крб., як вказується в енциклопедiї, мав покриватися випуском серiй бiлетiв Державної скарбницi на суму 1 млрд. 4 млн. 650 тис. крб. та iншими кредитними операцiями на суму 1 млрд. 92 млн. 355 тис. крб.

Так завдяки сумлiннiй i квалiфiкованiй дiяльностi багатьох фахiвцiв урядових установ Української Держави, зокрема її мiнiстерства фiнансiв, удалося налагодити вiтчизняну грошову систему. Держава отримала стабiльний та реальний бюджет.

Успiшна, глибоко виважена i послiдовна державна полiтика у фiнансовiй сферi дала можливість створити у 1918 р. сталу нацiональну валюту, пiдтримати стабiльнiсть вiтчизняної грошової системи та забезпечити вiдчутнi тенденцiї до економiчного вiдродження країни.

Однак втiлити всi плани в життя урядовi П. Скоропадського не вдалося. Внаслiдок протигетьманського повстання в листопадi 1918 р., яке охопило бiльшу частину територiї України, до влади прийшла Директорiя на чолi з В. Винниченком та С. Петлюрою.

14 грудня 1918 р. П. Скоропадський склав повноваження перед урядом i офiцiйно передав їх Директорiї. Українська Гетьманська Держава перестала iснувати. Історичну нiшу зайняла знову Українська Народна Республiка. У спадщину Директорiя отримала повну скарбницю. Попри всi обвинувачення Павло Скоропадський, вiд’їжджаючи в емiграцiю, не взяв нi копiйки з державних запасiв.

Через два мiсяцi скарбниця стала пустою, а Україна була втягнута в безглузду вiйну на чотири фронти — проти червоних, бiлих, полякiв та румунiв. Звичайно, за такої ситуацiї дбати про державний бюджет та податкову полiтику нiхто вже не мiг.

Мiнiстерство фiнансiв Директорiї на чолi з Б. Мартосом продовжило започаткований його попередниками курс на повне вiдокремлення вiтчизняної грошової системи вiд росiйських цiнних паперiв. Законом УНР вiд 6 сiчня 1919 р. Директорiя припинила обiг росiйських грошових знакiв на Українi, запропонувавши населенню до 26 сiчня 1919 р. обмiняти росiйськi грошi на українськi за курсом 90 копiйок за 1 руб. (згодом еквiвалент змiнювався до 75 та 50 копiйок).

Проте вже 14 грудня 1918 р.  Директорiя мусила здiйснити необмежену емiсiю грошових знакiв i до 5 лютого наступного року (день зайняття червоними вiйськами Києва) випустила в обiг понад 1 млрд. грн. Причому для створення золотого фонду для української валюти уряд Директорiї мусив вилучити золото з ювелiрних крамниць i банкiв.

Водночас, опiкуючись культурою, Директорiя надавала численнi пiльги в її оподаткуваннi. Так, 15 грудня 1918 р. Радою Мiнiстрiв Української Народної Республiки було ухвалено Закон «Про державну i мiську оплату українських культурно-просвiтнiх вистав», який невдовзi було скасовано через необхiднiсть доопрацювання. За цим законом усi театральнi видовища з погляду оподаткування подiлялися на три великi групи, а деякi з них звiльнялися вiд оподаткування: «а) всякого роду українськi вистави [...], б) сiльськi народнi вистави, в) робiтничi вистави, г) кiнотеатральнi вистави, в яких завжди демонструються фiльми з українськими написами, й театральнi вистави».

(Далі буде)