Інші податки
Тема: Нариси з історії

Фінансова та податкова політика за часів української державності (1917—1919 рр.) (продовження)

(Продовження. Початок див. у «Віснику» № 11 — 23, 25, 26/2011)

Уряд Павла Скоропадського

Навеснi 1918 р. стан економiки України був катастрофiчним. Видобуток вугiлля в березнi впав до 60 млн. пудiв (у березнi 1917 р. видобувалось 154 млн. пудiв). Металургiйнi заводи на квiтень 1918 р. простоювали — не було палива, i майже всi вони оголосили про своє закриття.

Оскiльки грошей на зарплату не було, чисельнiсть робiтникiв в металургiйнiй галузi зменшилась до 90 тис. чоловiк (у 1916 р. в металургiйнiй промисловостi працювало 257 тис. робiтникiв). У аграрному секторi цукровим буряком було засiяно на 63,7% менше площ порiвняно з 1913 р. Мiж iншим, цукор та метал були тiєю основою, на якiй Україна збиралася будувати фiнансовий та економiчний добробут.

П. П. СкоропадськийЗа такого економiчного занепаду до влади 28 — 29 квiтня 1918 р. прийшов П. П. Скоропадський, проголошений Гетьманом усiєї України. Його уряд повiв активну роботу з розбудови Української Держави. Мiнiстром фiнансiв було призначено вiдомого фiнансиста та економiста А. Ржепецького. Працiвники Мiнiстерства фiнансiв подiлялися фахово на розряди, вiд чого безпосередньо залежала, зокрема, їхня заробiтна платня, рiвень якої на той час був досить високим. Так, у Департаментi посереднiх податкiв урядовцi 1-го розряду отримували щомiсяця платню у 300 крб., 2-го розряду — 250 крб., 3-го розряду — 200 крб.

Одними із головних завдань перед Гетьманатом постала стабiлiзацiя нацiональної валюти та врегулювання фiнансової системи України. З перших днiв iснування Української Держави гетьман проголосив, що фiнансовою одиницею в Українi буде карбованець, але вже 31 травня 1918 р. уряд був змушений офiцiйно ввести в обiг гривнi. Одна гривня дорiвнювала половинi (0,5) гетьманського карбованця (1 крб. = 2 грн.).

Уряд зумiв зацiкавити Нiмеччину в друкуваннi українських грошей в Берлiнi. Це значно пiдвищило їх якiсть та захищенiсть вiд пiдробок. Усього замовлення було розмiщено на 11,5 млрд. грн. кредитними бiлетами i на 1 млрд. грн. серiями Державної скарбницi. Інфляцiю вдалось стримати.

Одночасно iз зазначеними грошовими знаками в Українi з липня 1918 р. згiдно з постановою Ради Мiнiстрiв Української Держави в обiгу з’явились поштовi розмiннi марки, якi отримали назву шагiв. 100 шагiв дорiвнювали 1 гривнi, а 200, вiдповiдно, 1 карбованцю. В обiгу на ринку перебувало приблизно 71,5 млн. шагiв. Друкувалися шаги до кiнця Гетьманату в Києвi та Одесi.

Значно впливали на фiнансово-економiчний стан України також внутрiшнi i зовнiшнi полiтичнi умови того часу. Уряд П. Скоропадського повинен був виконувати всi обтяжливi угоди Брестського договору, укладеного ще Центральною Радою, i проводити власну лiнiю у керiвництвi країною за умов розташування на її територiї «союзницького» вiйська було нелегко. I все ж Павлу Скоропадському та його соратникам це вдалося. Одним iз важливих крокiв для Гетьманату стало пiдписання 15 травня 1918 р. договору у сферi фiнансiв мiж Українською Державою, Нiмеччиною та Австро-Угорщиною. Переговори щодо обмiнного курсу мiж карбованцем i валютами цих країн проходили в дуже напруженiй обстановцi.

Незважаючи на тиск з боку центральних держав Європи українськiй делегацiї вдалося домовитись про встановлення досить вигiдного для України еквiвалентного грошового спiввiдношення. Згiдно з угодою обмiннi курси становили: 1 австро-угорська крона дорiвнювала 1 українськiй гривнi (тобто 0,5 крб.), а 0,665 нiмецької марки — 1 українськiй гривнi. Восени 1918 р. за 1 гривню давали вже 6 — 8 нiмецьких марок.

Металургійна промисловість Донбасу. Початок ХХ ст.Таким чином, українська грошова одиниця «прив’язувалась» до мiцної європейської валюти, що певною мiрою страхувало її вiд можливої iнфляцiйної кризи. На той час українська гривня була однiєю з найстабiльнiших валют в Європi. Вперше в економiчнiй iсторiї для стабiлiзацiї нацiональної валюти було використано не золотий запас, якого Українська Держава не мала, а природнi ресурси України — цукор, зерно, вугiлля.

Запровадивши нацiональну валюту, уряд гетьмана взяв курс на поступове вилучення росiйських грошових знакiв. Адже на той час в країнi в обігу було близько 10 — 15 млрд. руб. До грудня 1918 р. планувалось поступово вилучити цi грошi з обiгу, а залишки обмiняти на українськi гривнi. Паралельно вилучались i фальшивi бiлети в 100 крб., якi пiдпiльно друкувались в РРФСР для пiдриву фiнансiв Української Держави. До 1 листопада 1918 р. всi фальшивi сотнi обмiняли на iншi грошовi знаки.

У сферi податкової полiтики гетьманський уряд спершу пiдвищив ставки прямих податкiв та мит. 30 вересня втричi було пiдвищено ставки поземельного податку, а також на 50% збiльшено ставки основного промислового податку з торговельних пiдприємств. Було залишено податок на прирiст прибутку, проте на прохання промисловцiв його було знижено до 75% для пiдзвiтних пiдприємств i до 40% — для непiдзвiтних.

Законом вiд 10 вересня 1918 р. у пiвтора раза було пiдвищено збори з грошових капiталiв: з кожних 100 крб. — вiд 20 до 30 коп. (раз на пiврiччя). За цим самим законом удвічі й утричі було пiдвищено ставки гербового збору, а в листопадi ще бiльше пiдвищились поштово-телеграфнi тарифи, вводився податок на нерухоме майно.

Проте поповнення дохiдної частини бюджету українського казначейства за рахунок прямих податкiв було дуже незначним. Прибутковий i промисловий податки збирались дуже важко, а поземельний майже зовсiм не надходив. Прибутки з деяких видiв оподаткування обраховувались в сотнях тисяч, тодi як видатки становили сотнi мiльйонiв карбованцiв.

У такiй ситуацiї бiльшого ефекту дало пiдвищення ставок непрямих податкiв. По-перше, було введено цукрову монополiю (30 травня 1918 р.). Україна вважалась основним виробником цукру в Європi. Багато цукру (до 3 млн. пудiв) контрабандою вивозилось до Росiї, де на нього була значно вища цiна, багато його розкрадалось австро-нiмецькими вiйськами. Тепер держава брала процес розподiлу цукру пiд свiй контроль. Причому розподiлом цукру займалось не мiнiстерство продовольства, а мiнiстерство фiнансiв. Весь цукор-пiсок закуповувався державою за сумiрними із собiвартістю цiнами. Продаж провадився казенним управлiнням. Цiни було встановлено в законодавчому порядку. Введення монополiї на цукор дало змогу державi фiнансувати також цукровi заводи, якi не мали своїх обiгових коштiв. Це дало 355 млн. крб. валового прибутку.

(Далі буде)