Інші податки
Тема: Нариси з історії

Піднесення економічного розвитку в ХІХ сторіччі (продовження)

(Продовження. Початок див. у «Віснику» № 1122/2011)

На початку XIX ст. у Російській iмперiї було запроваджено новi податки. Зокрема, з легкої руки вихованця Петербурзької семiнарiї реформатора Михайла Сперанського в 2 — 3 рази було збiльшено подушний i оброчний податки, встановлено прибутковий прогресивний податок з поміщиків, новi непрямi податки, акцизи й мита.

Водночас, коли Наполеон розпочав похiд на Росiю i в Українi почалося формування ополчення, цар змушений був видати розпорядження про звiльнення ополченцiв вiд сплати оброчних податкiв. Однак перемога у вiйнi все повернула «на круги своя».

За царювання Олександра I було засновано Мiнiстерство фiнансiв, Державне казначейство (посада державного скарбника з'явилася за Павла I), державний контроль, комiсiю з погашення боргiв, пiдвищено всi податки, запроваджено тимчасовий прибутковий податок з помiщицьких маєткiв, установлено казенне керування торгiвлею вином, видано систематичнi положення про гербовий збiр. Подушнi збори вже не мали визначального значення у податковiй системi. У 1823 р., наприкiнцi царювання Олександра I, вони давали лише 28,3% вiд усiх державних прибуткiв.

За пiдрахунками iсторикiв розмiр подушного податку для окремих селянських господарств у серединi ХІХ ст. дорiвнював приблизно поденнiй платнi за 120 днiв роботи. «I день i нiч працювала, — писав у поемi «Сова» Тарас Шевченко, — подушне платила».

Незважаючи на те що до справляння подушного податку уряд залучав сили мiсцевої полiцiї та спецiальнi вiйськовi команди, через обтяжливiсть цього податку для населення із року в рiк накопичувалися величезнi недоїмки. За архiвними документами, у 1848 р. подушне було зiбране лише з 1/5 усiх губернiй Росiйської iмперiї, тоді як в iнших губернiях недоїмки становили 40% вiд запланованого.

Аби запобiгти ухилянням вiд сплати подушного податку, було запроваджено кругову поруку (помiщикiв оголосили вiдповiдальними за надходження податку з селян, заможних мiщан — з мiста). У вiдповiдь на численнi скарги помiщикiв про неможливiсть збирати податки уряд порадив їм залучати до справи родичiв i не соромитись у виборi засобiв, вибиваючи грошi з мужикiв.

Шукаючи нові шляхи поповнення казни, уряд почав запроваджувати податки цільового призначення. Такими були збори на будівництво основних магістральних шляхів, облаштування водних сполучень, для скорішої сплати державних боргів. Останній стосувався заможних дворян. При цьому представники знаті, які не перебували на державній службі, жили за кордоном і витрачали там свої прибутки, мали сплачувати вдвічі більшу суму.

Було введено збір за проїзд 23 дорогами, з пасажирів залізничних шляхів, пароплавств, з вантажних перевезень. Існували також паспортні збори, в тому числі на закордонні паспорти, мита на спадкову власність, страхові операції тощо.

Найважливiшими фiнансовими заходами за царювання Миколи I було вiдновлення «питейного» вiдкупу, запровадження податку на тютюн, цукор i встановлення митного тарифу.

У 1859 р. було утворено комiсiю з перегляду податкiв i зборiв. Серед заходiв, здiйснених за рекомендацiями податкової комiсiї, — замiна з 1 сiчня 1863 р. «питейным» акцизом вiдкупного «питейного» збору; скасування подушного податку з мiщан. Замiсть нього було запроваджено податок на нерухоме майно в мiстах, а купцi сплачували 10% вiд оголошеного капiталу й подiлялися на три гiльдiї.

У другiй половинi ХІХ ст. у зв'язку із стрiмким пiднесенням промислового розвитку в Росiї було проведено фiнансову реформу. Крiм того, було запроваджено акцизи — на виробництво спиртних напоїв (у 1913 р. вони становили 88% вiд остаточної цiни), на цукор (39% вiд цiни), сiль, гас, сiрники, тютюн та цигарковий папiр. З України як головного постачальника цукру, тютюну i горiлки до iмперського бюджету надходило 30 — 60% акцизiв.

У 1867 р. всi оброки селян було перетворено на викупнi платежi за отриману землю термiном на 44 роки. У 1875 р. встановлено державний поземельний податок — єдиний податок, який сплачували із своїх земель помiщики-дворяни. У 1880 р. пiд впливом громадської думки було скасовано один із найтяжчих для населення податкiв — податок на сiль, видано новi статути про збори за право торгiвлi та з промислiв, гербовий збiр, акциз на цукор, змiнено митний тариф, приєднано до загальнодержавного державний земський збiр (з якого, власне, й виник особливий державний поземельний податок), встановлено збори із страхування, пасажирських квиткiв i вантажiв.

У 1879 р. замiсть податкової комiсiї було засновано нову комiсiю для обговорення пропозицiй про скасування подушного податку.

У 1887 р. подушну подать із селян було замiнено поземельним податком. Проте навiть пiсля скасування подушного податку та компенсацiйних виплат у 1905 р. бiльшу частину жалюгiдних селянських грошей «з'їдали» непрямi податки. Щоб виконати свої фiнансовi зобов'язання, деякi селяни позичали грошi у заможнiших сусiдiв або, що було характерним для Правобережжя, — у лихварiв. Оскiльки проценти почасти перевищували цифру 150, селяни, як правило, ще бiльше загрузали у борговiй кабалi.

Обтяжливi податки стали для України злободенною проблемою, на яку гостро реагувала й iнтелiгенцiя. З цього приводу Іван Франко зазначав, що «незалежнiсть полiтична взагалi нiчого не значить для людей порiвняно з внутрiшнiм соцiальним рабством. Яка користь буде для нашого народу з того, що нашi податки замiсть росiянина чи прусака братиме й витрачатиме уряд, який складається з наших власних панiв, які так само, як росiянин i прусак, дбають лише про самих себе, а не про благо народу?»

Проте росiйський уряд мало переймався проблемами народу й запроваджував новi й новi податки та форми контролю за надходженнями до бюджету. Саме з цiєю метою 30 квiтня 1885 р. за проектом мiнiстра фiнансiв М. Бунге при казенних палатах було введено посади податкових iнспекторiв, якi контролювали господарську дiяльнiсть i розмiри одержаних прибуткiв, викривали зловживання при зменшеннi у звiтах реальної суми прибуткiв. Вводилися також посади податкових ревiзорiв, якi контролювали дiяльнiсть мiсцевих установ і податкових iнспекторiв.

Завдяки цим заходам урядовi вдалося збiльшити податковi надходження, створити перевищення експорту над iмпортом, примножити золотий запас. У 1885 р. було запроваджено рентний податок (5% вiд доходiв з грошового капiталу та цiнних паперiв), 1894 р. — податок на помешкання, 1898 р. — систему промислового податку за чотирма класами мiсцевостi й розрядами пiдприємств. Було також запроваджено додатковий податок з промислового капiталу i процентний збiр з прибуткiв акцiонерних та iнших пiдприємств (0,15% вiд суми основних фондiв). У 1891 р. з'явився новий митний тариф, що значно пiдвищив прибуток держави з митних зборiв (з 8 до 15% вiд усiх державних прибуткiв).

Проте запровадження нових видiв зборiв здiйснювалося одночасно із зменшенням прямих податкiв. Саме тому сучасники Бунге розумiли, що здiйснюване ним реформування податкової системи вимагає неабиякої смiливостi i навiть самовiдданостi, аби наважитися на скасування податкiв, коли бюджет зазнавав щорiчних великих дефiцитiв.

(Далі буде)

Миколаївський ланцюговий міст у м. Києві               Київська залізнична станція