Інші податки
Тема: Нариси з історії

Фінансова політика Петра І (продовження)

(Продовження. Початок див. у «Віснику» № 1120/2011)

Частина 3. Запровадження подушного податку

Пiсля Полтавської поразки 1709 р. i появи указу Петра I вiд 5 березня 1711 р. про запровадження посади оберфiскала, а особливо зi створенням у 1722 р. Малоросiйської колегiї податкове навантаження на Україну значно посилилося. Малоросiйська колегiя, «даби Малую Россiю к рукам прибрать», фактично усунула українську адмiнiстрацiю вiд контролю над фiнансами i накладала щораз новi й новi податки грiшми i натурою на утримання росiйського вiйська — консистентну повиннiсть (так званi порцiї, що сплачувалися щомiсяця на одного вояка натурою або грiшми), практикувала реквiзицiї хлiба, худоби, коней, набирала людей у «пiдводи» на будови оборонних лiнiй, каналiв тощо. Зокрема, пiвнiчну столицю Росiйської iмперiї Санкт-Петербург будували тисячi українцiв, 1723 р. було вислано 10 тис. козакiв на Каспiйське море будувати фортецю святого Хреста. Водночас у самiй Гетьманщинi «на прокорм» було поставлено 75 росiйських полкiв.

Головним податком всiєї Росiйської iмперiї починаючи з 1724 р. був подушний. «З указу про подушний податок, — писав Лев Гумiльов, — i народилося мерзенне й огидне крiпосне право...». «Козакiв, — писав Михайло Грушевський, — замiсть давньої служби обложено подушним податком, як селян. Козацтво було з того дуже невдоволене при виборах i тут проявилися протести i бажання, щоб повернуто було старi порядки... Але вони не мали успiху».

Запровадження нової податкової системи було пов'язано з реформуванням армiї, що передбачало створення нового регулярного вiйська, а також лiквiдацiю колишньої системи комплектування i забезпечення вiйськ.

Принципи нової податкової системи було викладено в указi вiд 26 листопада 1718 р. Ідею розподiлу суми, призначеної на утримання армiї, серед певної групи населення було запозичено Петром I з досвiду Швецiї. У 80-х роках ХVII ст. шведський король Карл ХІ впровадив «поселенську систему», яка водночас вирiшувала проблеми оподаткування, а також утримання i забезпечення армiї. Ключовi принципи «поселенської системи», що базувалися на iдеї встановлення безпосереднього зв'язку армiї з платниками й утримання солдатiв на кошти певної групи селян, було закладено в основу податкової реформи Петра I.

Складовими цiєї реформи були перепис населення, перевiрка поданих спискiв населення («сказок»), розкладка й розмiщення полкiв по губернiях.

У переписнi списки — «сказки» заносилися відомості про чоловiче населення, «не обходячи вiд старого до самої останньої дитини», iз зазначенням iменi та вiку кожного. Вiдповiдальнiсть за подання «сказок» про помiщицьких селян покладалася на самих помiщикiв, а за їх вiдсутностi — на прикажчикiв, старост або виборних селян. «Сказки» про двiрцевих i церковно-монастирських селян повиннi були подаватися прикажчиками. За приховування душ вiд перепису прикажчикам, старостам i виборним загрожувала страта.

Провiвши велику ревiзiйну роботу, уряд Росiйської iмперiї одержав такi данi: з 8,2 млн. душ чоловiчої статi, що становили населення iмперiї, подушним податком обкладалося щонайменше 5,8 млн. душ, або 71 вiдсоток. Таким чином, майже 3/4 чоловiчого населення iмперiї було охоплено системою подушної податi у результатi здiйснення податкової реформи, що додавало iсторичного значення важливостi цього заходу.

Заключним етапом податкової реформи стала розкладка й розмiщення полкiв по губернiях. Цьому передувала робота з уточнення кiлькiсного складу армiї та витрат на неї.

За проектом, пiдготовленим Вiйськовою колегiєю у 1720 р., витрати на кавалериста становили 40 руб., а на пiхотинця — 28,5 руб. Загальнi ж витрати на сухопутнi сили сягали 4 млн. руб. З уточненням кiлькостi душ чоловiчої статi змiнювався i розмiр подушного податку. З 1 рубля в 1720 р. його було знижено до 70 коп. у 1725 р.

Подушний податок сплачувало все чоловiче населення держави, крiм дворян, духовенства i державних службовцiв. Упродовж майже ста рокiв подушна подать була основним прямим податком у Росiї i становила близько 50 вiдсоткiв вiд усiх прибуткiв бюджету держави.

Цiкавим є той факт, що до обов'язкiв полкового командира входили нагляд за збиранням подушної податi i керування надходженням i розподiлом отриманих грошей на полковi потреби.

Таким чином, вiйськовi брали участь у роботi фiнансово-податкового апарату на всiх етапах — вiд збирання подушної податi до її розподiлу. Передача грошей здiйснювалася привселюдно, у присутностi всiх офiцерiв полку. Отриманi суми вносилися до прибуткової полкової книги. Частина грошей спрямовувалася до Вiйськової колегiї (на медикаменти, зброю, сукно тощо), решта коштiв залишалася у полковiй касi, призначалася для купiвлi коней, фуражу, провiанту, полкових припасiв тощо i витрачалася лише з вiдома офiцерiв полку.

Говорячи про iнституцiї, створенi у ходi податкової реформи, слiд зазначити, що сама система оподаткування по душах мала яскраво виявленi полiцейськi риси. Це проявлялося в тому, що прикрiплення платникiв до тягла, мiсця, де їх було занесено до реєстру подушного окладу, обмежувало їх пересування, посилювало владу мiсцевої адмiнiстрацiї та помiщикiв над ними.

Із запровадженням подушної податi зросла роль паспортної системи. Документи, що фiксували мiграцiю селян, з'явилися ще в допетровськi часи. Однак за часiв подвiрного обкладення паспортна система не була обов'язковою i загальною. На початку ХVIII ст. новий паспортний режим став реальнiстю із запровадженням подушної податi i посиленням загальних полiцейських засад.

Унаслiдок реформи iстотних змiн зазнала вся система прямих податкiв. Найважливiшою рисою нового оподаткування стало те, що було запроваджено єдиний грошовий податок, який замiнив десятки дрiбних подвiрних зборiв i повинностей. Подушна подать у розмiрi 70 коп. справлялася понад 70 рокiв. Поява постiйного прямого податку дала змогу стабiлiзувати й унiфiкувати фiнанси в цiлому, оскiльки уряд у своїх розрахунках мiг спиратися на реальнi бюджетнi данi. Завдяки системi збору податкiв оподаткування стало гнучкiшим i оперативнiшим. У цiлому податкова реформа була небаченою за масштабами i суворiстю для всього населення країни.

Усе це й зумовило збереження подушної системи оподаткування протягом пiвторастолiтнього перiоду пiсля смертi її творця. У ХІХ ст. із розвитком непрямого оподаткування частка подушної податi зменшилася.

На відміну від свого великого попередника Петра І його наступники Єлизавета та Петро ІІІ не робили жодних відмінностей між казенними та власними прибутками. Уряд не мав достовірної інформації про стан фінансової системи країни. У цей період було запроваджено велику кількість незначних оброчних статей і різнорідних зборів із різних промислів, з яких були дуже малі надходження. Декілька незалежних одне від одного відомств займалися збором того чи іншого податку, спеціально призначеного для потреб цього відомства.

(Далі буде)