Інші податки
Тема: Нариси з історії

Фінансова політика Петра І (продовження)

(Продовження. Початок див. у «Віснику» № 11 — 19/2011)

Частина 2. Податковий прес Росiйської iмперiї

Податковий прес Росiйської iмперiї вiдчули на собi й українськi землi, що увiйшли до її складу. Населення Київської губернiї сплачувало протягом 1714 — 1716 рр. понад 40 податкiв. Для збирання бiльшостi з них було створено спецiальнi канцелярiї: рибну, медову, кiнську, ясачну, млинську тощо. Цi збори називалися «канцелярскими». I хоча вони вважалися дрiбними, та згiдно з табелем 1716 р. принесли дохiд у 442 тис. 836 руб. (що становило 4 млн. руб. у перерахунку на грошi початку XX ст.).

Ще одним джерелом надходжень були рiзнi мита i збори: крiпосний (з купчих i заставних документiв, дарчих i боргових зобов'язань, духовних заповiтiв, межових актiв тощо) та гербовий (використання «орленого», тобто з гербовими орлами, гербового паперу), що приносив щороку 15 — 17 тис. руб. доходу.

Систему класифiкацiї податкiв того перiоду можна умовно подiлити на постiйнi (ординарнi) та надзвичайнi (екстраординарнi) податки.

Сума збору постiйних податкiв була незмiнною протягом тривалого перiоду. Бiльшу частину таких податкiв називали «окладными», якi в 1710 р. були включені до загальнодержавної бюджетної вiдомостi — табеля й тому стали називатися «табельными».

Найдавнiшими «окладными» податками були «приказные» податки, що справлялися на початку ХVIII ст. у прикази, а пiсля перейменування останнiх у 1724 р. у колегiї ще якийсь час зберiгали свою назву. З 1679 р. по 1724 р. стягувалися «ямские и полоняничные» грошi: по 5 коп. з помiщицьких i дворових селян та по 10 коп. — з церковно-монастирських.

Створення нової армiї та флоту ознаменувалося запровадженням «денег Военного приказа на жалованье драгунам», або «драгунских денег», а також «Адмиралтейского приказа корабельных денег». З 1705 р. «драгунские деньги» стали називатися «полуполтинными», оскiльки їх почали стягувати з усiх категорiй селян по 25 коп. з кожного двору.

Другу групу постiйних податкiв становили податки на будiвництво пiвнiчної столицi Росiйської iмперiї — Санкт-Петербурга (30 коп. з кожного двору).

Третю групу становили податки, що збиралися з окремих категорiй платникiв (крiм помiщицьких селян). Так, податок «по однодворческому окладу» (1 — 3 руб. з кожного двору) був найважливiшим податком для селян пiвденних окраїн.

До четвертої групи постiйних податкiв належали регiональнi, мiсцевi податки, що спрямовувалися на утримання мiсцевої адмiнiстрацiї, гарнiзонiв, на потреби зв'язку i транспорту (пошт, ямщикiв, дорiг тощо).

Надзвичайнi, або екстраординарнi, податки також розподiлялися на декiлька груп.

До першої групи належали рiзнi збори провiанту i фуражу на потреби армiї. Залежно вiд мiсцевостi, де розташовувалися вiйська, виникали назви цих зборiв: «санкт-петербургский», «рижский», «померанский», «киевский», «азовский» тощо. Розмiр провiантського податку змiнювався залежно вiд цiн на продовольство в окремому районi. Провiантськi та фуражнi повинностi важким тягарем лягали на плечi платникiв тих повiтiв, територiю яких було вiдведено пiд зимовi квартири армiї. Наприклад, перебування армiї в 1714 р. обiйшлося населенню Київської губернiї в 109 тис. руб., що за середнiми цiнами того перiоду становило приблизно 1 руб. 20 коп. з кожного двору.

До другої групи екстраординарних податкiв належали збори на поставки рекрутiв та коней, якi вимагали значних грошових витрат населення, оскiльки грошi збиралися на обмундирування, продовольство та дорожнi витрати рекрутiв. Кожен рекрут обходився населенню не менше нiж у 100 руб. За порушення правил рекрутського набору стягувалися великi штрафи, загальний розмiр яких до 1719 р. досяг 936 тис. руб. Для порiвняння: сума постiйних податкiв у 1719 р. по всiй країнi становила 1 млн. 400 тис. руб.

У 1712 р. було запроваджено окремий податок на будiвництво Кронштадта, а також податок на утримання майстрових на будiвництвi. Робiтних людей посилали на численнi будiвництва укрiплень, каналiв, дорiг, на заготiвлю та сплавляння лiсу й утримували за рахунок платникiв. У самiй лише Київськiй губернiї загальна сума рiчних податкiв, яку сплачували селяни, становила 4 руб. 18 коп. з кожного двору. З них на постiйнi податки припадало 1 руб. 64 коп. (або 39,2%), а 2 руб. 54 коп. (або 60,8 %) — на екстраординарнi податки.

У першiй чвертi ХVIII ст. зi збiльшенням оподаткування рiзко зросла роль мiсцевої адмiнiстрацiї при збираннi податкiв, з'явилося бiльше можливостей для зловживань чиновникiв. У архiвах збереглися справи про посадовi злочини, скоєнi чиновниками при призначеннi та збираннi податкiв.

Для покращення дiяльностi мiсцевих адмiнiстрацiй було створено особливий штат комiсарiв для спостереження за збиранням поточних податкiв та недоїмок, а для розслiдування посадових злочинiв — спецiальнi слiдчi органи — «майорские канцелярии». У 1715 р. було видано указ, який заохочував подання доносiв про зловживання рiзних збирачiв, переписувачiв «и взятки с кого какие притеснением имели». В указi 1718 р. злочини, пов'язанi з «похищением казны», було прираховано до трьох найтяжчих нарiвнi з бунтом та зрадою, а також замахом на життя самодержця.

З першої чвертi ХVIII ст. почала проявлятися криза подвiрного оподаткування, яка охопила всi найважливiшi елементи цiєї системи. Величезна кiлькiсть дрiбних, рiзнорiдних великих i малих, постiйних i тимчасових податкiв потребувала реформування, а точнiше — унiфiкацiї.

Другим суттєвим недолiком подвiрного обкладання податками була система збору податкiв по дворах. Подвiрне оподаткування не давало змоги збiльшувати податковi надходження та з максимальною повнотою враховувати все платоспроможне населення. Облiк дворiв, а не населення зводив нанiвець контроль за платниками, оскiльки в ньому не було повної iнформацiї про кiлькiсть усього населення країни. До того ж численнi зловживання збирачiв податкiв змушували уряд Петра I реорганiзувати i третiй елемент оподаткування — саму систему збору податкiв.

Потрiбна була така система, яка б охопила податками всiх потенцiйних платникiв i водночас дала змогу забезпечити ефективне надходження податкiв до скарбницi та була б справедливою для населення з точки зору законодавця.

Це завдання значною мiрою вирiшила податкова реформа Петра I 1724 р., в результатi якої з'явився єдиний, сугубо грошовий, однаковий для основних категорiй платникiв подушний податок.

(Далі буде)