Інші податки
Тема: Нариси з історії

Фінансова політика Петра І (продовження)

(Продовження. Початок див. у «Віснику» № 11 — 18/2011)

Петро ІЧастина 1. «Прибыльщики» та нові податки

Наприкінці ХVII ст. українська Гетьманська держава, або Гетьманщина, все бiльше загрузала у владних тенетах Росiї. Особливо російська експансiя посилилась за царювання Петра I (1689 — 1725 рр.). Саме тодi Гетьманщина втратила останнi залишки колишньої автономiї. Здiйснюючи багаточисельнi реформи i перетворення, Петро I намагався максимально використати матерiальнi, фiнансовi й людськi ресурси України. На її територiю починає поширюватися росiйське законодавство, впроваджується росiйська податкова система. В основi оподаткування населення того перiоду був подвiрний податок, запроваджений у 1679 р.

Фiнансовий стан Росiйської держави пiд час правлiння Петра I був надзвичайно напруженим. У той перiод Росiя вела довготривалi виснажливi вiйни з Туреччиною (1695 — 1700 рр.), Пiвнiчну — зі Швецiєю (1700 — 1721 рр.), з Персiєю (1722 — 1723 рр.). Безперервнi воєннi дiї, створення власного флоту, будiвництво мiст, фортець, дорiг, каналiв, утримання державного апарату вимагало великих витрат.

Уся фiнансова полiтика Петра I здiйснювалася за постiйного i напруженого пошуку джерел грошових коштiв. Тому звернення Петра I до Сенату «денег как возможно собирать, понеже деньги суть артерия войны» можна вважати своєрiдним девiзом його правлiння.

Особливо гостро фiнансове напруження вiдчувалося iз втягненням Росiї у Пiвнiчну вiйну, коли витрати почали перевищувати дохiдну частину бюджету. I якщо першi три роки розрив мiж доходами i витратами держави покривався за рахунок залишкiв минулих рокiв, то вже до 1704 р. вони вичерпалися, й почала наростати фiнансова криза. Дефiцит бюджету перевищив 500 тис. руб. на рiк — сума як на той час величезна.

Уряд розпочав iнтенсивну експлуатацiю такої статтi доходiв, як монетна регалiя, тобто одержання певного зиску шляхом перекарбування iноземної валюти i старих росiйських срiбних монет у значно легшу монету нижчої проби при старих номiналах. Проте випуск «неповноцiнних» грошей дав лише короткочасний ефект, i вже у 1704 р. державний прибуток вiд нього знизився до 150 тис. руб.

Вжитi заходи призвели до падiння грошового курсу i зростання цiн. «Псування» грошей, тобто зменшення проби i ваги монет, спричинило падiння курсу рубля в першiй чвертi ХVIII ст. порiвняно з курсом кiнця ХVII ст. майже вдвiчi та зменшення грошових надходжень до скарбницi фактично наполовину. Отже, використання такої операцiї номiнально пiдвищувало дохiд держави, а реально — знижувало його. Тому починаючи з 1704 р. увагу уряду було звернуто на всебiчне пiдвищення основних статей державних доходiв — прямих податкiв.

Основою оподаткування населення того перiоду було подвiрне обкладання податком, запроваджене у 1679 р. пiсля перепису населення 1676 — 1678 рр., та укладення переписних книг. Прирiст доходiв вiд прямих податкiв досягався в основному двома методами: збiльшенням ставок уже iснуючих податкiв або введенням нових податкiв. До другого методу уряд Петра I вдавався частiше.

У 1704 р. було засновано спецiальний штат «прибыльщиков», якi зобов'язанi були вигадувати рiзнi новi податки. Кiлькiсть цих податків примножувалася
з кожним днем: поземельний, посаджений, криголамний, водопiйний, погрiбний, трубний, з печей, мостiв i переправ, причальний та вiдпливний з плавучих суден, iз клеймування суконь, шапок і чобiт, із квасних напоїв, варiння пива, з воскобоєнь, зi шкiряного та миловарного промислiв, з кузень, крамниць, корчом та пекарень, із майстрових i робiтних людей, iз запису клейма майстрових, з крамничних i «ходячих» продавцiв, з продажу свiчок, кiнських шкiр тощо.

У 1700 р. було запроваджено «хомутный» збiр, а в 1705 р. вийшов указ про додатковий «сбор с извозчиков десятой доли из получаемой ими по найму платы». Крiм того, вони повиннi були сплачувати разом з усiма власниками коней «конские пошлины». Усi цi мита становили майже 80 тис. руб. на рiк. Водночас було запроваджено млиновий збiр iз суворим приписом «О немолонии на мельницах ничьего хлеба без помольных денег», а також особливий «медовый», або «пчелиный», збiр iз власникiв пасiк.

У сiчнi 1705 р. вийшов указ «О бритии бород и усов всякого чина людям, кроме попов и дьяконов, о взятии пошлины с тех, которые сего исполнить не захотят, и о выдаче заплатившим пошлину знаков».

Усiх чоловiкiв, якi носили бороди, було подiлено на стани, i вони сплачували щороку вiдповiдно вiд 30 руб. iз простих городян до 100 руб. iз царедворцiв. Виняток становили селяни, котрим дозволялося носити бороду безкоштовно в своєму селi. Однак при в'їздi до мiста i виїздi з нього вони повиннi були сплачувати по копiйцi з бороди.

Податками обкладалися й релiгiйнi вiрування. Розкольники сплачували податки у подвiйному розмiрi. Податки збирали за здiйснення обрядiв шлюбу, хрестин, поховання.

Проводячи полiтику експансiї стосовно iнших народiв, уряд Петра I посилював оподаткування неросiйських народiв. Так, у Башкирiї тiльки в 1704 р. царськi «прибыльщики» запровадили 72 статтi нових податкiв, у тому числi податок «на черные глаза по 2 алтына, на серые глаза по 8 алтын». Не дивно, що подiбна податкова полiтика викликала Башкирське повстання 1705 — 1711 рр. Природно, такi податки нiхто не сплачував, i сам Петро I визнав їх безнадiйними.

(Далі буде)