Інші податки
Тема: Нариси з історії

Прибутки Війська Запорозького (продовження)

(Продовження. Початок див. у «Віснику» № 11 — 16/2011)

(частина друга)

Як писав Михайло Грушевський, козаки вважали, що за свою службу не повиннi пiдлягати жодній владi, окрiм виборної старшини козацької, i не повиннi нести жодних обов'язкiв, крiм вiйськової служби, — не сплачувати податкiв ні державних, нi панських, нi робити на панщині, нi коритися владi своїх помiщикiв або їх судовi.

Навпаки, на думку козаків, вони ще мають право збирати для себе з населення усе необхiдне для прожитку пiд час вiйни — з мiщан i людей панських i королiвських. Обстоюючи свої привiлеї, козаки з обуренням сприймали податковi нововведення i реформи.

Тому, писав Михайло Грушевський, коли за правлiння гетьмана Брюховецького «приїхали московськi перепищики, переписали людей, їх землі, маєтки, стали накладати московськi податки i настановляти московських зборщикiв, гнiв на Брюховецького i на Москву пiднявся ще бiльший... Тодi то й надумав вiн за помiччю Дорошенка пiдняти повстання проти Москви, щоб тим способом скинути з себе ненависть народну».

Так само було, коли гетьман Юрiй Хмельницький став накладати новi податки — «вiд дiтей, що сьогоднi народилися, вiд правої руки i вiд лiвої ноги, вiд кожного пальця», і, крім того, він ще встановив податок на весiлля. Легенда розповiдає, що одного разу, не отримавши з одруження встановленої ним винагороди, Юрiй вчинив напад на будинок батькiв молодої.

Таким чином, податки платили лише селяни й мiщани. Головний грошовий податок, який сiчова влада стягувала з посполитих або селян, називався вiйськовим окладом (тягловi — 80, пiшi — 30, найманi робiтники — 70 коп.).

Цей податок був головним прибутком Коша Запорозької Сiчi. Козацька скарбниця у дуже незначнiй частинi поновлювалася за рахунок прямих податкiв. Головне значення мали прибутки з привiзних i вивiзних мит (iндукти, евекти) та непрямi податки — оплата з млинiв, гут, рудень, тютюну, дьогтю, селiтри, шинкiв.

Одним з основних позаземлеробських занять українських козакiв i державних селян був торговельно-вiзницький промисел — чумацтво. Чумацький промисел був добре органiзований, а його механiзми вiдпрацьованi до дрiбниць. Чумаки торгували сiллю, рибою, лiсом, ремiсницькими виробами, здобутками промислiв тощо. Головним транспортним засобом були мажi — пароволовi або чотириволовi вози. Для безпеки чумаки об'єднувались у валки, на чолi яких стояв отаман.

З ранньої весни до пiзньої осенi з рiзних мiсць України виїздили до Криму чумацькi валки. В далеку дорогу чумаки завжди брали із собою зайву худобу або коней як товар для продажу на вiльних запорозьких землях. Тут вже не поширювалися закони Росiйської iмперiї, цей товар можна було продати i виручити за нього золотi та срiбнi грошi. Указами Петра I та його наступникiв з України заборонялось вивозити за кордон срiбло, золото, а також срiбнi та золотi монети.

Це робилося з метою пiдриву економiчної та фiнансової сили українського купецтва i проведення протекцiонiстської полiтики царського уряду щодо росiйської торгiвлi, розвитку та пiдтримки торговельних портiв i мiст на пiвночi (Санкт-Петербурга, Архангельська, портiв прибалтiйських країн та iн.), а вiдтак i поповнення росiйської казни за рахунок торговельних мит і податкiв. Такi дiї царського уряду змушували українських купцiв та чумакiв вдаватися до обхiдних заходiв.

Запорожцi ремонтували греблi, мости, перевози та стягували з проїжджих купцiв та чумакiв вiдповiднi збори. Так, за перевiз через р. Самару (лiву притоку Днiпра, Днiпропетровська обл.) потрібно було платити такi податки: мiсцевим жителям — по 2 коп. з двору на рiк; купцям, якi їхали до Криму або назад, — по 10 коп. з парного волового воза, по 15 коп. — з чотириволової i по 20 коп. — з шестиволової хури.

Мостове стягувалося не тiльки на численних мостах у самiй Сiчi, а й на другому боцi Днiпра, на татарськiй землi. Так, з iсторичних джерел вiдомо факт спорудження запорожцями гатки та мосту через р. Бiлозерку (лiву притоку Днiпра, Херсонська обл.) у 6 сажнiв завдовжки. За проїзд цим мостом козаки стягували податок у розмiрi 4-5 коп. з великого воза з вантажем, 2 коп. — з меншого воза, 1 коп. — з порожнього.

Подолавши всi українськi застави, сплативши вiдповiднi податки у Запорозькiй Сiчi, українськi купцi та чумаки опинялись на татарськiй територiї. На цих землях потрібно було теж платити чималу кiлькiсть податкiв.

Великою проблемою для українських купцiв і чумакiв була нестача в степу води та пашi для худоби. Татари облаштовували криницi, звiдки чумаки могли брати воду, але за цю послугу треба було платити вiдповiдний податок.

З України до Криму везли переважно горiлку, олiю, полотно, хутро, залiзо тощо. У Криму всi привезенi товари обкладалися податками — офiцiйними i неофiцiйними, ненормованими. До офiцiйних оплат належало сорокове, яке стягували татари на Перекопi.

З давнiх-давен цей податок сплачували натурою, а не грiшми. Тобто з усiх привезених товарiв купець мав сплатити сорокову частину саме цими товарами. Як правило, цей податок сплачувався без заперечень.

Щодо неофiцiйних податкiв, то вони нерiдко викликали невдоволення й нарiкання українських купцiв на мiсцеву владу. До таких податкiв належали збори на перекладача, подарунки татарськiй старшинi, мiсцевi мита тощо. Якщо купцi не погоджувалися платити, у них забирали товари, а самих купцiв арештовували.

З 1754 р. замiсть ввiзного та вивiзного мита з купецьких товарiв почали збирати податок у розмiрi 13 коп. з кожного рубля, збiльшивши його таким чином в 1,5 раза. Чималим податком обкладалось вино, яке вивозилося з Криму. Так, у 1748 р. вiн становив 3-4 руб. вiд бути (великої дiжки).

Пiсля скасування iнституту гетьманства (1764 р.) та першої росiйсько-турецької вiйни (1768 — 1774 рр.) торговельнi вiдносини українських i кримських купцiв почали згортатися. А зі спорудженням нового порту в м. Херсонi та пiзнiше — iнших чорноморських портiв вiдкрились новi шляхи для торгiвлi Росiйської iмперiї з Туреччиною та Кримом. З часом запорозькi землi втратили значення головного торгового транзиту з пiвночi на пiвдень.

Саме в цей перiод, за спостереженням Дмитра Яворницького, «рiзка протилежнiсть мiж Запорiжжям i Україною, з одного боку, та Великоросiєю — з iншого, почала проявлятися найбiльше. Протягом усього цього часу в Московськiй державi посилено розвивалася iдея державностi, тодi як у Запорiжжi й Українi виявлялося прагнення утримати одвiчнi права i вольностi i через них зберегти iндивiдуальнiсть народу».

Пiсля Переяславської угоди 1654 р. Україна фактично потрапила у васальну залежнiсть до Росiї, за якої сильнiша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу за умови, що українцi зобов'язувалися платити царевi податки. В Українi з'явилася росiйська царська адмiнiстрацiя з вiйськовими загонами, яка стала активно втручатись у фiнансову систему Гетьманщини.

1666 р. за гетьмана Брюховецького на українську землю прибули московськi переписувачi, котрі почали складати подушний опис сiл. Переписувались двори «пашенних» людей (хлiборобiв), якi мусили платити податки до московської казни. До перепису не включались козацькi двори i монастирськi села.

Перепис 1666 р. проводився по дворах. Оскiльки податки росiяни i поляки брали столiттями з двору, селяни намагалися двори не дiлити. Виникали своєрiднi общини-кутки, iнколи до п'яти сiмей. Ця традицiя тривала аж до кiнця крiпацтва, коли почався розподiл землi на двори. Незважаючи на стихiйнi лиха 1637, 1658, 1664 рр. перепис згадує загалом близько 400 дворiв — платникiв податкiв на Київщинi.

Втiм, податкова система в Українi не була обтяжливою, про що свiдчить, зокрема, донос на гетьмана Самойловича, звинуваченого в тому, що вiн не пiдвищує надто низьких мит.

(Далі буде)