Інші податки
Тема: Нариси з історії

Прибутки Війська Запорозького (продовження)

(Продовження. Початок див. у «Віснику» № 11 — 15/2011)

(частина перша)

Кульмiнацiєю довготривалої боротьби українського народу проти утискiв польського уряду стало повстання пiд проводом Богдана Хмельницького, котре поклало початок визвольнiй вiйнi українського народу 1648 — 1654 рр., у ходi якої козацька старшина на чолi з гетьманом намагалася вiдродити українську державнiсть, створити свою фiнансову i податкову системи.

Пiд час ведення визвольної вiйни прибутки вiд колишнiх королiвських та iнших звiльнених великих земельних маєткiв почали надходити до козацької вiйськової скарбницi, якою спершу завiдував сам гетьман, а потiм окремий чин — генеральний пiдскарбiй. За пiдрахунками iсторика Івана Крип'якевича, рiчнi доходи молодої української держави становили щонайменше триста тисяч, а витрати — два мiльйони польських злотих.

Основними джерелами прибуткiв Вiйська Запорозького низового, крiм природного багатства чорноземного краю, були воєнна здобич, зовнiшня торгiвля, продаж вина, платня вiд перевозiв, царське хлiбне i грошове жалування, подимний податок, згадку про який залишив в «Енеїдi» Іван Котляревський: «Як амуницю спорядили i насушили сухарiв, На сало кабанiв набили, Взяли подимне од дворiв...».

Проте найголовнiшим джерелом прибуткiв запорожцiв були трофеї, здобутi ними на вiйнi з турками, татарами й поляками. Вирушаючи у похiд, запорозькi козаки навiть складали присягу перед Святим Євангелiєм, що жоден з них нiчого не приховає з воєнної здобичi, а все здобуте добро доставить у курiнь для паювання — розподiлу мiж усiм товариством пiсля вiдрахунку на сiчовий скарб та сiчову церкву.

Іншим джерелом прибуткiв Вiйська Запорозького була найрiзноманiтнiша торгiвля, зовнiшня i внутрiшня. Всi торговцi, купцi й промисловики, що вивозили й привозили товари на Сiч, торгували по слободах, селах i зимiвниках, вносили платню у вiйськову скарбницю або на вiйськову старшину: вiд куфи борошна чи продуктiв — карбованець; вiд риби, впiйманої у Бузi, — три першi десятки «паколi» на полковника, писаря й осавула та чотири iншi десятки на сiчову старшину.

Якщо ж рибу продали чи втратили, не вiддавши вiд неї частку для вiйськових чинiв, то рибалки сплачували її вартiсть грошима. На всiх запорозьких базарах особливi начальники — вiйськовi кантаржiї — збирали у вiйськову скарбницю мито з купцiв, стежили за точнiстю мiр i ваги, призначали цiну на привезений товар.

Поряд зi спецiальними доходами головним джерелом прибуткiв державного скарбу були встановленi унiверсалами Хмельницького загальнi податки, якими обкладалося все населення. Постiйнi податки називалися поборами, надзвичайнi — стацiєю.

Втiм податки були незначними, через що, очевидно, деякi мандрiвники, як, примiром, Павло Алепський, запевняли, що населення України взагалi не сплачує жодних податкiв: «Нiхто не бере з козакiв нi десятини, нi чогось подiбного — вони вiльнi вiд усього; i в такому становищi знаходяться всi пiдданi країни козакiв: не знають анi податкiв, анi десятини». Проте той самий мандрiвник писав, що «Хмельницький вiддає в оренду всi митнi збори на кордонах своєї держави, а також доходи з меду, пива i горiлки — за 100 тис.  динарiв митним поборцям».

Шинки, яких, за документами сiчового архiву, по володiннях запорозьких козакiв налiчувалося понад 370, давали чимале мито — 1120 крб. на рiк. Так, оренда за звичайний шинок без льоху становила 2 крб. 50 коп. на рiк, а з льохом, де можна було тримати пиво й мед, — 4 крб. 50 коп.

Крiм того, з валок, що приїжджали на Сiч iз України, Криму й Польщi, якщо вони привозили бiле вино чи горiлку, також брали мито на церкву й старшину: з кожної куфи по карбованцю. Крiм грошей, брали й так зване поставне вино — по одному вiдру (яке в козакiв називалося квартою) з того, хто продавав вино чи горiлку, або 7 вiдер з того, хто сам купував їх. Лише той, хто сплачував це мито, мiг продавати свiй товар, та й то за цiною, визначеною Кошем.

Важливим джерелом прибуткiв запорозьких козакiв було також мостове, тобто платня з проїжджих купцiв, торговцiв, промисловикiв i чумакiв за перевiз через рiчки. Так само — за безпеку в дорозi, за конвоювання з вiйськовим пiрначем чи булавою, а бiльше — з прикрiпленою до булави вiйськовою печаткою.

(Далі буде)