Інші податки
Тема: Нариси з історії

Податки за часів Великого князівства Литовського (XVI cт.) (продовження)

(Продовження. Початок див. у «Віснику» № 11 — 13/2011)

(частина друга)

Великi князi часто вiддавали окремi волостi великим магнатам у тимчасове користування, що тодi носило назву «держанiє» або «кормлєнiє». Феодали згiдно з великокнязiвськими грамотами отримували право стягувати з мiсцевого населення всi податки й розпоряджатися ними.

Державнi податки стягувалися з кожного сiльського двору в середньому за такими нормами в «грошах» (грiшгрошова одиниця): полюддя — 5 — 10 грошiв; поземельне — 10 — 30 грошiв; за 1 вiз сiна — 2 — 3 грошi; за барана — 12 грошiв; за одну дiжку вiвса — 6 грошiв.

Такi категорiї збiднiлих селян, як городники, сусiди, пiдсусiдки (їх чисельність становила до 17 вiдсоткiв вiд усiх селян) користувалися, не маючи польового надiлу, тiльки городами i сплачували 2 — 20 грошiв на рiк із сiм'ї, 1 — 2 вiдер меду, по однiй куницi, виконували тягловi повинностi по кiлька днiв на рiк.

Існувала ще така категорiя збiднiлих селян, як загородники. Цi люди одержували надiли землi на державних землях, ще нiким не освоєних, i на 5 — 10 рокiв звiльнялися вiд податкiв. I лише після цього визначеного термiну загородники сплачували податки як решта державних селян.

За володiння i користування державною землею вiльнi, незакрiпаченi селяни (у першiй половинi ХVI ст. вони становили 75 — 80 вiдсоткiв вiд сiльського населення) при сплатi податку подiлялися на кiлька груп.

Заможнi селяни, якi виконували вiйськову повиннiсть, жили на околицях замку i мали по 1 — 2 лани землi, на час виконання вiйськової служби звiльнялися вiд податкiв. А коли у вiйську не служили, то щороку сплачували з ланового господарства такi податки: 2 — 5 вiдер меду; 12 — 24 пуди вiвса або жита; 1 — 2 куницi; 20 — 90 грошiв.

Данники i тяглi селяни, якi мали худобу й володiли земельними надiлами, платили з ланового двору податок у таких розмiрах: 2 — 6 вiдер меду; 12 — 24 пуди зерна; 1 — 2 куницi; 30 — 120 грошiв. Крiм податку тяглi селяни мусили вiдбувати трудовi повинностi у замкових i державних господарствах вiд 14 днiв на рiк до одного дня на тиждень.

Незначна частина населення Галичини, Подiлля, Волинi, Покуття (iсторична назва схiдної частини сучасної Івано-Франкiвської областi) отримала назву коланих людей. Це були юридично вiльнi сiльськi та мiськi жителi, якi не мали свого тягла (робочої худоби) i не могли займатися сiльським господарством. Коланих людей прикрiплювали до замкiв, великокнязiвських маєткiв, i вони працювали в полi, городi, займалися рибальством, полюванням. За користування землею вони сплачували щороку по 2 грошi подимного до державного скарбу.

Важливе мiсце в життi сiльського населення на той час займали ремесла i промисли. Так, якщо в Київськiй Русi було вiдомо 100 — 120 ремiсничих фахiв, то на початку ХVI ст. їх налiчувалося понад 200. Звичайно, i ця важлива сфера економiчної дiяльностi також пiдлягала оподаткуванню. Всi промисли, якими займалося населення, потрiбно було заносити до реєстрових книг i сплачувати вiдповiдний податок.

Значного поширення набув залiзо-рудний промисел. Основною сировиною для вироблення залiза була болотна залiзна руда. В Українi налiчувалося 233 її поклади. Державнi селяни, якi добували руду i виробляли з неї метал, платили грошовий податок у розмiрi 6 — 12 грошів щороку з кожного двору, а також постачали замки i фiльварки готовим залiзом і виробами з нього. Як правило, розмiр платежiв залежав вiд кiлькостi виробленого залiза, розмiру землеволодiння, стану господарства, прибутковостi рудень тощо.

На територiї України в ХVI ст. величезнi простори Полiсся i Лiсостепу було вкрито буйними лiсами з багатими мисливськими угiддями, бортними деревами та iншими природними багатствами.

У державних лiсах урядом було створено спецiальнi лiсовi господарства, в яких жили лiсники зi штатом сторожiв, мисливцiв, бортникiв, об'їждчикiв. Вони охороняли лiс вiд порубок, пожеж, полювання стороннiх мисливцiв. Люди, якi працювали в лiсових господарствах, звільнялися вiд податку.

Велике значення для України на той час мали мед і вiск, що йшли на експорт. Тому селянам і мiщанам дозволялося збирати мед у державних лiсах. За це вони сплачували натуральний податок медом і воском.

Україна славилася мисливськими угiддями. Важливе мiсце в господарському життi мав промисел хутряних тварин: вовкiв, ведмедiв, лисиць, горностаїв, куниць, бобрiв, песцiв, бiлок, соболiв тощо. Найбагатшi мисливськi угiддя належали державi. Мисливцi, якi там служили, називалися «стрiльниками», «ловцями», «сокольниками». За цю службу їм дозволялося мати по одному лану землi, а також вони звiльнялися вiд платежiв та iнших повинностей. Усе хутро, добуте на полюваннi, вiдправлялося до скарбницi у м. Вiльно. У лiсах, що не були державними заповiдниками, могли полювати й селяни. За це вони платили визначений податок хутром.

Особливого значення уряд надавав угiддям, де розводилися бобри. Існував навiть спецiальний податок, що збирався тiльки бобровим хутром.

Воднi простори були багатi на рибу: осетра, бiлугу, щуку, коропа, сома, лина тощо. За користування рибними угiддями селяни у виглядi податку здавали 1/10 частину виловленої риби.

Документи того перiоду свiдчать, що всi натуральнi й грошовi податки із сiл надходили до волостей, з волостей — до повiтів i зосереджувались у замках. Частина їх з дозволу уряду витрачалася на жалування мiсцевiй адмiнiстрацiї, утримання гарнiзонiв, подарунки послам тощо. Бiльшiсть податкiв повiтовi старости i воєводи вiдправляли у міста Вiльно та Троки, де вони надходили до державної скарбницi й записувались у прибутковi книги. Цими операцiями вiдав державний скарбник, який за розпорядженням великого князя або його радникiв видавав з державної скарбницi грошi, зерно, мед, хутро, ремiсничi вироби тощо тим, кого жалував князь. Усi витрати (видатки) також записувалися до спецiальних книг.

Вiд тих часiв збереглася скарбова книга, в якiй мiстяться деякi відомості про доходи i витрати Великого князiвства Литовського початку ХVI ст. Так, з серпня 1510 р. по квiтень 1511 р. було одержано понад 10 тис. кiп грошiв доходу (копалiчбова одиниця в 60 грошiв). З 1511 р. по 1514 р., за два з половиною роки, до скарбниці надiйшло понад 21 тис. кiп грошiв.

У цiй книзi є відомості, що свiдчать про грошовi витрати держави. Загалом доходи витрачалися на пожалування урядовцям i шляхтi, ведення вiйн i утримання армiї, дипломатичнi переговори й подарунки, спорудження оборонних замкiв i прокладання шляхiв, утримання великокнязiвського двору i банкети, викуп з татарського полону тощо. Так, з 1503 р. по 1508 р. лише на дипломатичнi зносини з Кримською Ордою було витрачено 12 417 кiп грошiв. Для того часу це була величезна сума, за яку можна було купити понад 8 тис. коней або корiв.

Великi кошти уряд витрачав на спорудження оборонних укрiплень, мостiв тощо. На їх будiвництвi працювали тисячi мулярiв, ковалiв, теслярiв, столярiв, землекопiв. Так, на спорудженнi Бiлгород-Днiстровського замку працювало 12 тисяч, а Київського — 20 тисяч робiтникiв. При цьому квалiфiкованi будiвельники отримували щодня по 6 грошiв, а неквалiфiкованi — по 1 — 3 грошi.

До сьогодні збереглися деякi унiкальнi споруди тих часiв. Серед них — Кременецький замок, розташований на 350-метровiй висотi легендарної гори. Башти цього замку не змогли пiдкорити татарськi завойовники. Спорудженi ще в ХV ст., його мурованi стiни i досі виднiються на десятки кiлометрiв навкруги.

(Далі буде)