Медпрацівник за умовами роботи має право на відпустку за особливий характер праці. Як правильно розраховується її тривалість? Як враховується при цьому відсутність працівника на робочому місці з таких причин, як курси підвищення кваліфікації, тимчасова непрацездатність, відпустка без збереження заробітної плати?
Відповідно до ст. 6 Закону про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Розділом XVІІ «Охорона здоров'я, освіта та соціальна допомог» Списку № 2 передбачено надання працівникам закладів охорони здоров'я щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, зокрема деяким медичним працівникам, тривалістю до 7 календарних днів.
Згідно з пунктами 6 та 7 Порядку № 16 додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу.
У розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
Відповідно до частини другої ст. 9 Закону про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (статті 7 та 8 цього Закону), зараховуються:
Отже, періоди тимчасової непрацездатності працівника, відпустки без збереження заробітної плати, цілоденної відсутності у зв'язку з перебуванням на курсах підвищення кваліфікації, семінарах, конференціях, нарадах, тимчасової роботи працівника у відрядженні, яка не належать до роботи із шкідливими умовами або з особливим характером праці, не зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці.
Враховуючи вищезазначене, щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається працівникам тривалістю пропорційно фактично відпрацьованому у відповідних умовах часу.
