Бухоблік
Тема: Податок на прибуток

Сільгоспризики: особливості страхування та податкові наслідки

Сільськогосподарське виробництво — одна з важливих і водночас найризиковіших галузей економіки, яка перебуває постійно під впливом стихійних сил природи, тобто залежить від низки факторів, які неможливо передбачити наперед. Тому щоб надати гарантії стабільного розвитку виробництва, необхідна унікальна система управління ризиками, яка дає змогу попередити і вчасно компенсувати збитки сільгоспвиробника.

Одним із чинників стабільності економічного розвитку та фінансового стану сільськогосподарського виробництва є субсидоване страхування, яке належним чином уже зарекомендувало себе в інших країнах, а в Україні поступово набирає обертів.

Законодавче регулювання агрострахування з державною підтримкою

На сьогодні економічні відносини щодо страхового захисту майнових інтересів сільськогосподарських товаровиробників у разі настання певних подій (страхових випадків) з метою забезпечення стабільності виробництва у сільському господарстві врегульовано Законом № 4391, який на початку березня підписав Президент України, а набирає чинності цей закон з 01.07.2012 р.

Вищезазначений Закон регулює відносини у сфері страхування сільськогосподарської продукції з державною фінансовою підтримкою, яке здійснюється за рахунок грошових фондів, що формуються у страховика шляхом сплати страхувальником страхових платежів (премій), частина яких компенсується за рахунок державних субсидій, та доходів від розміщення коштів цих фондів, а визначається цей вид страхування наявністю та особливостями ризиків, носіями яких є сільськогосподарські рослини і тварини.

Відповідно до Закону № 4391 суб'єктами відносин страхування сільськогосподарської продукції з державною фінансовою підтримкою визначено страхувальників, страховиків, їх об'єднання, а також державні органи та органи місцевого самоврядування. Державне регулювання у сфері страхування сільськогосподарської продукції здійснюватимуть Кабінет Міністрів України, а також національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Право страхувати сільськогосподарську продукцію мають сільськогосподарські товаровиробники, які здійснюють діяльність на території Україні. Граничні розміри, структуру, порядок застосування страхових тарифів за видами майна, що підлягає страхуванню, та по регіонах України встановлюватиме центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну аграрну політику.

Проте, як вважають фахівці страхового ринку, цей Закон запрацює на повну потужність лише після ухвалення не менше трьох десятків підзаконних актів, і на це піде не менше трьох місяців. Отже, закон має обрости значною кількістю нормативних та регламентуючих документів.

Попри це, ухвалення Закону № 4391 стало першим серйозним кроком у розвитку агрострахування. Становище сільгоспвиробників може покращитися у зв'язку з тим, що багато складових процедур укладення договорів, отримання страхових відшкодувань і компенсацій від держави будуть чіткіше прописані та стандартизовані. Це означає, що з'являється можливість видавати аграріям поліс, у якому будуть прописані основні технічні моменти, а саме: що, де і за якими параметрами застраховано, який установлено страховий тариф, вартість послуги страхування тощо. Стандартні страхові продукти створять однакові умови для всіх аграріїв, які хочуть застрахувати посіви. Крім того, такі продукти змусять діяти за однаковими правилами і страхові компанії. А це означає, що їхні дії можна передбачити.

Як наслідок, стандартні страхові продукти зроблять агрострахування доступнішим для користувачів, що багато важить для появи довіри між страховиками та сільгоспвиробниками. Інакше державному органу, що відповідає за цю програму субсидування, буде вкрай складно її адмініструвати.

Водночас окрім зазначених позитивних моментів Закон № 4391 містить деякі положення не на користь аграріїв. Так, ризики своєчасного отримання компенсації або її неотримання залишилися на агровиробниках (страхувальниках). Вони повинні будуть сплатити за договором страхування повну суму страхового внеску, а потім звернутися до держструктур за одержанням компенсації. Тож їм потрібно буде пройти всі процедури щодо розгляду та прийняття держструктурою індивідуальних рішень. Також законом не передбачено можливість перестраховувати ризики за межами України.

Крім того, деякі положення цього Закону не узгоджено з нормами Цивільного кодексу та Закону про страхування. Відповідно до ст. 23 Закону № 4391 термін дії договору страхування сільськогосподарських тварин, птиці, кролів, хутрових звірів, бджолосімей, риби та інших водних живих ресурсів і тваринницької продукції закінчується в день закінчення строку, на який було укладено договір страхування, або в день загибелі (втрати, вимушеного забою, вимушеного знищення, травматичного пошкодження або захворювання) застрахованих сільськогосподарських тварин, птиці, кролів, хутрових звірів, бджолосімей, риби та інших водних живих ресурсів і тваринницької продукції. При цьому втрата, вимушений забій, вимушене знищення, травматичне пошкодження або захворювання належать до страхових випадків. Утім Цивільний кодекс та Закон про страхування не містять такої підстави для припинення договору страхування, як настання страхового випадку. Згідно зі ст. 28 Закону про страхування дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у випадку виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі. А у разі настання страхового випадку страховик повинен виконувати свої обов'язки щодо виплати страхового відшкодування. Отже, доходимо висновку, що ст. 23 Закону про страхування обмежує право суб'єктів страхування на визначення строку договору страхування.

Звертаємо увагу, що Законом № 4391 передбачено обмеження щодо страхування аграрних ризиків з державною підтримкою, а саме не підлягає страхуванню:

  • урожай сільськогосподарських культур, які впродовж трьох або більше років не давали урожаю при їх культивуванні;
  • урожай багаторічних насаджень плодоносного віку, які не давали урожаю протягом останніх п'яти років;
  • хворі сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, бджолосім'ї, риба та інші водні живі ресурси і тваринницька продукція, а також ті, що перебувають у зоні карантину або в зоні виникнення надзвичайних епізоотичних обставин.

Щодо вимог до страховиків, які мають право здійснювати страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою, то такі страхові компанії мають відповідати вимогам Закону про страхування, отримати ліцензію на здійснення відповідного виду страхування та бути членами Аграрного страхового пулу (далі — Пул). Пул — це єдине об'єднання страховиків, які здійснюють страхування відповідно до Закону № 4391.

Участь страховиків у цьому Пулі є необхідною умовою для здійснення страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою. Також додамо, що для забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальниками Пул створює страховий фонд покриття катастрофічних ризиків, джерелом формування якого є відрахування членів Пулу з отриманих страхових премій з цього виду страхування у розмірі, визначеному Координаційною радою Пулу, але не більше 5%.

Відповідно до положень Податкового кодексу зазначені відрахування страховиків до страхового фонду покриття катастрофічних ризиків до податкових витрат цих платників не включаються.

Головною метою Пулу (що є неприбутковою установою на підставі Закону № 4391) є координація діяльності страховиків із страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою та виконання таких функцій:

  • забезпечення взаємодії учасників системи страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну аграрну політику;
  • організація програми перестрахування сільськогосподарських ризиків;
  • участь у розробленні стандартних страхових продуктів, методичних рекомендацій із страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою, з врегулювання збитків та проведення експертиз за договорами;
  • створення централізованої бази даних із страхування сільськогосподарської продукції, ведення обліку укладених договорів;
  • проведення досліджень у сфері аналізу ринку страхування сільськогосподарської продукції, у тому числі необхідних для актуарного розрахунку страхових тарифів;
  • здійснення контролю за дотриманням умов договорів страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою та стандартних методик андеррайтингу, врегулювання збитків;
  • забезпечення покриття катастрофічних ризиків у разі виникнення надзвичайних ситуацій та здійснення управління фондом покриття катастрофічних ризиків, інвестування накопичених фінансових ресурсів.

Податковий облік страхових внесків (премій)

Відповідно до Податкового кодексу страхові платежі (внески, премії) належать до витрат подвійного призначення, тому обов'язково має виконуватися умова щодо взаємозв'язку застрахованих ризиків із господарською діяльністю сільськогосподарського товаровиробника.

Укладення договорів добровільного страхування сільгоспризиків, у тому числі сільськогосподарської продукції з державною підтримкою, підпадає під норму пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу, абзацом першим якого передбачено, що до складу витрат підприємства-страхувальника відносяться будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10% від вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Порівняно із Законом про прибуток вищезазначена норма не обмежує 5% суму витрат на добровільне страхування будь-яких ризиків, у тому числі сільськогосподарських.

Згідно зі ст. 1 Закону № 4391 сільськогосподарський страховий ризик — це ризик загибелі (втрати, пошкодження) застрахованих посівів (посадок), загибелі (недобору, недоотримання) застрахованого урожаю, загибелі (втрати, вимушеного забою, вимушеного знищення, травматичного пошкодження або захворювання) застрахованих сільськогосподарських тварин, птиці, кролів, хутрових звірів, бджолосімей і тваринницької продукції, що належать сільськогосподарському товаровиробникові на праві власності або на іншій законній підставі, внаслідок настання страхової події, яку передбачено договором страхування.

Щодо періоду збільшення сільгосппідприємством у податковому обліку витрат на суму страхових платежів, то зазначимо таке. Об'єктом страхування є ризик втрати врожаю конкретної сільськогосподарської культури або загибелі чи вимушеного забою тварин даного виду і віку, тобто конкретного активу. У зв'язку з цим витрати у вигляді страхового платежу за зазначеним договором страхування відносяться до складу податкової собівартості саме цього активу, оскільки згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу собівартість виготовлених та реалізованих товарів складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів. До того ж пп. 138.9 цієї статті визначено, що до складу інших прямих витрат, які включаються до собівартості, включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат.

Тому витрати на страхування сільськогосподарських культур чи тварин, птиці, риби тощо відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації врожаю чи тварин, птиці, риби тощо.

Значний вплив на величину зібраних страхових премій має тарифна політика. Законом про прибуток дано визначення страхової суми і страхового платежу за договорами страхування (статті 9 і 10 Закону про прибуток). Так, страхова сума при страхуванні урожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень установлюється у договорі страхування на підставі страхової вартості майбутнього урожаю і рівня страхового покриття. У свою чергу страхова сума при страхуванні сільськогосподарських тварин, птиці, кролів, хутрових звірів, бджолосімей, риби та інших водних живих ресурсів і тваринницької продукції встановлюється в договорі страхування на підставі їх страхової вартості.

Щодо страхового платежу (страхової премії), то його розмір встановлюється у договорі страхування між страхувальником і страховиком як добуток страхової суми і страхового тарифу, визначеного для кожного виду сільськогосподарського майна. Граничні розміри, структура, порядок застосування страхових тарифів за видами майна, що підлягає страхуванню, та за регіонами України встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну аграрну політику, на підставі актуарних розрахунків спільно з Пулом.

Сільгосппідприємство може страхувати не лише посіви і тварин, а й будь-яке інше майно, звісно, без державного субсидування.

Для відображення в податковому обліку страхових внесків за іншими страховими ризиками також застосовується пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу. У разі якщо сільгосппідприємство має намір застрахувати життя та здоров'я своїх працівників і мати завдяки цьому податкові привілеї, то у п. 142.2 ст. 142 цього Кодексу передбачено відповідний порядок, який полягає в такому: якщо відповідно до договору довгострокового страхування життя або будь-якого виду недержавного пенсійного забезпечення платник цього податку зобов'язаний сплачувати за власний рахунок добровільні внески на страхування (недержавне пенсійне забезпечення) найманої ним фізичної особи, то такий платник податку має право включити до складу витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, загальний обсяг якої не перевищує 25% від заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди. При цьому сума таких платежів не може перевищувати розмірів, визначених у розділі IV цього Кодексу, протягом такого податкового періоду.

Водночас Податковим кодексом передбачено механізм застосування податкових наслідків у разі розірвання договорів довгострокового страхування життя найманих працівників між роботодавцем-страхувальником і страховиком та у разі порушення інших вимог, установлених Кодексом (маються на увазі вимоги, передбачені терміном «договір довгострокового страхування життя», щодо конкретної застрахованої особи). Такий механізм передбачено пп. 156.2.2 п. 156.2 ст. 156 Податкового кодексу, яким установлено правила включення до доходів платника податку за відповідний звітний період суми попередньо сплачених страхових внесків, що були віднесені раніше до витрат, із нарахуванням у встановленому порядку пені в розмірі 120% облікової ставки Нацбанку України.

Податковий облік страхового відшкодування

Однією з найскладніших і найвідповідальніших операцій страхових компаній є визначення розміру збитку та розміру виплати страхового відшкодування при настанні страхових подій.

Законом № 4391 передбачено, що при настанні страхового випадку страхувальник зобов'язаний не пізніше 72 годин з дня його настання повідомити про нього у письмовій формі страховика.

Розрахунок збитку проводиться страховиком на підставі заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування і зазначається страховиком у страховому акті. У разі розбіжностей при визначенні причин і розміру збитку страхувальник і страховик мають право провести незалежну експертизу. Така експертиза проводиться за рахунок сторони, яка вимагала її проведення.

При страхуванні урожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень збитком є втрати страхувальника від недобору (недоотримання) урожаю в результаті повної або часткової загибелі (втрати, пошкодження) посівів тощо. Недобір (недоотримання) урожаю визначається як різниця між страховою вартістю урожаю, зазначеною в договорі страхування, і вартістю фактично отриманого після настання страхового випадку урожаю.

Важливо звернути увагу, що при частковому пошкодженні сільськогосподарської продукції здійснюється попередня оцінка збитку, що виник внаслідок настання страхового випадку. Після закінчення виробничого циклу (сільськогосподарського року) проводиться остаточна оцінка збитку і виплачується страхове відшкодування.

Збиток при страхуванні сільськогосподарських тварин, птиці, кролів, хутрових звірів, бджолосімей, риби та інших водних живих ресурсів і тваринницької продукції визначається виходячи з їх страхової вартості. При цьому збиток зменшується на вартість придатної до використання або реалізації продукції (м'ясо, шкура, шерсть, субпродукти тощо).

Законом № 4391 встановлено, що з дня підписання страхового акта страховик протягом 14 днів повинен здійснити виплату страхувальникові страхового відшкодування.

При цьому за кожен день прострочення терміну виплати страхового відшкодування, зазначеного вище, страховик виплачує страхувальникові пеню у розмірі, встановленому законом. Якщо ж страхове відшкодування встановлюється на підставі судового рішення, страховик виплачує відшкодування на підставі судового рішення, що набуло законної сили.

Таким чином, якщо страхувальником — сільськогосподарським товаровиробником виконано всі умови договору страхування і страхова компанія здійснює страхову виплату, то в податковому обліку сільгосппідприємства застосовуються правила, встановлені абзацом другим пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу, а саме: якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податкустрахувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, у якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

Якщо порівняти цю норму з порядком, передбаченим абзацом другим пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону про прибуток у частині податкового обліку страхового відшкодування, то в Податковому кодексі наведена норма майже не змінилася, хіба що зроблено акцент на необхідності взаємозв'язку між застрахованими збитками та господарською діяльністю платника податку — страхувальника.

Тому з урахуванням положень ст. 9 Закону про страхування можна дійти висновку, що застрахованими збитками сільгоспвиробника є грошова сума, в межах якої страховик здійснює страхове відшкодування, сума якого не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Звідси випливає, що в податковому обліку сума застрахованих збитків, яких зазнав страхувальник у зв'язку з веденням господарської діяльності, не може перевищувати вартість об'єкта майнового страхування і зазвичай дорівнює сумі страхового відшкодування таких збитків.

У разі якщо договором страхування передбачено франшизу (це частина збитків, що не відшкодовується страховою компанією відповідно до умов договору) на етапі укладення договору страхування, то виходячи з розміру страхової суми, можливого розміру матеріального збитку та відсотка франшизи сільськогосподарське товариство — страхувальник може підрахувати розмір належної йому компенсації при настанні страхової події.

Отже, в податковому обліку сума застрахованих збитків, отриманих внаслідок загибелі, знищення або пошкодження сільськогосподарських культур чи внаслідок загибелі, вимушеного забою (знищення), травматичного пошкодження або захворювання тварин, обумовлених договором, дорівнює сумі страхового відшкодування, наведеній у розрахунку до страхового акта, що визначається як різниця між сумою матеріального збитку і франшизою. Сума страхового відшкодування має бути включена до складу доходу платника податку — страхувальника в період її отримання.

♦ Приклад

Згідно з договором страхування врожаю зернових культур з державною підтримкою, укладеним на рік, страхова сума становить 1 000 000 грн., страховий тариф3% від страхової суми, розмір франшизи5% від страхової суми. За рахунок бюджетних коштів сільгоспвиробнику було компенсовано 15 000 грн. (50% від сплаченого страхового внеску).

У зв'язку з настанням страхової події (часткова загибель врожаю) згідно зі складеним страховим актом збитки становлять 550 000 грн. Відповідно, сума страхового відшкодування становить  550 000 грн. — (550 000 грн. х 5%) = 522 500 грн.

Таким чином, до витрат страхувальника включається:

  • сплачена сума страхового платежу за результатами звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації сільськогосподарської продукції — 30 000 грн. (1 000 000 грн. х 3%);
  • застраховані збитки згідно зі страховим актом — 522 500 грн.

До доходів страхувальника включається:

  • отримана сума державної компенсації страхового платежу — 15 000 грн.;
  • отримана сума страхового відшкодування — 522 500 грн.

«Гарячі лінії»

Дата: 31 травня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42