Бухоблік
Тема: ПДФО

Особливості оподаткування доходів фізичних осіб у разі реалізації власної сільськогосподарської продукції

Статтею 1 Закону № 742 визначено, що особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка здійснюється без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки та споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків і надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, в тому числі у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог Закону № 742, законів України, інших нормативно-правових актів.

При цьому члени особистого селянського господарства мають право вільно розпоряджатися виробленою сільськогосподарською продукцією та реалізовувати її надлишки на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам (ст. 7 Закону № 742).

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності.

Згідно з пп. 165.1.24 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи від відчуження безпосередньо власником сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки), вирощеної (виробленої) ним на земельних ділянках, наданих йому в розмірах, встановлених Земельним кодексом для ведення особистого селянського господарства, якщо їх розмір не було збільшено в результаті отриманої в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), ведення садівництва та індивідуального дачного будівництва.

Тобто обмеження щодо незбільшення розмірів земельних ділянок даною нормою Податкового кодексу встановлено лише для осіб, яким надано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Отримувач таких доходів подає податковому агенту довідку (далі — довідка за формою № 3 ДФ), механізм видачі якої затверджено Порядком № 975, про своє право на отримання доходу у джерела його виплати без сплати податку.

Відповідно до положень Порядку № 975 довідка за формою № 3 ДФ видається безоплатно сільською, селищною, міською радою особисто власнику сільськогосподарської продукції (включаючи продукцію первинної переробки) у десятиденний строк з дня звернення за місцем проживання або місцем розташування земельної ділянки на підставі письмової заяви, якщо сільськогосподарська продукція вирощується (виробляється) на земельних ділянках, наданих йому в розмірах, встановлених Земельним кодексом.

При цьому надання такої довідки передбачено тільки тим громадянам, які реалізовують надлишки власної сільськогосподарської продукції, вирощеної (виробленої) на наданих їм згідно зі ст. 121 Земельного кодексу земельних ділянках, і не є суб'єктами господарювання.

Крім того, зазначені платники не повинні мати на меті вирощування (вироблення) та реалізацію сільськогосподарської продукції задля одержання прибутку від її реалізації (ведення товарного сільгоспвиробництва).

Відповідно до п. 1 ст. 121 Земельного кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема:

  • для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 га;
  • для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок) у селах — не більше 0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, в містах — не більше 0,10 га;
  • для ведення садівництва — не більше 0,12 га;
  • для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га.

Пунктом 2 ст. 121 Земельного кодексу та ст. 5 Закону № 742 встановлено, що розмір земельних ділянок, які передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, яке згідно зі статтями 125 та 126 цього Кодексу та постановою № 449 виникає з моменту державної реєстрації цього права, що посвідчується державним актом про право власності на земельну ділянку (крім випадків, визначених частиною другою ст. 126 зазначеного Кодексу).

При цьому набуваючи права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою ст. 126 Земельного кодексу, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження (п. 6 ст. 126 Земельного кодексу).

Статтею 92 цього Кодексу визначено, що право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право оренди земельної ділянки — це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

«Гарячі лінії»

Дата: 31 травня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42