Юридична практика
Тема: Податок на прибуток, Плата за землю

Стягнення заборгованості з орендної плати за землю з фізичних осіб

Суть справи. ДПІ звернулася до Окружного адміністративного суду (даліОАС) з адміністративним позовом, відповідно до якого просить стягнути з фізичної особипідприємця (далівідповідач) зобов'язання з орендної плати за землю з фізичних осіб у дохід держави.

Відповідачем заперечень надано не було.

Рішення суду. Судом встановлено, що відповідач зареєстрований як фізична особа — підприємець 2002 р., про що здійснено запис про державну реєстрацію згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Згідно з підпунктами 270.1.1 та 270.1.2 п. 270.1 ст. 270 Кодексу об'єктами оподаткування платою за землю є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу).

Підпунктом 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 цього Кодексу визначено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів.

Судом встановлено, що між міською радою (як орендодавцем) та відповідачем (як орендарем) укладено договір оренди землі (несільськогосподарського призначення) у 2005 р.

Таким чином, платником орендної плати за орендовану у міської ради земельну ділянку комунальної власності є орендарвідповідач, а зазначений платіж має статус загальнодержавного податку.

Згідно з п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. У разі подання першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано до ДПІ декларацію з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, якою самостійно визначено податкове зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 р. із щомісячним зобов'язанням до сплати.

Пунктами 49.1 та 49.2 ст. 49 Податкового кодексу визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки до органу ДПС, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник зобов'язаний за кожний встановлений Кодексом звітний період подавати податкові декларації з кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи здійснював такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

Пунктом 54.1 ст. 54 Податкового кодексу визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається до контролюючого органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до п. 56.11 ст. 56 Кодексу не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п. 287.3 ст. 287 Кодексу).

Згідно з п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган ДПС надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У зв'язку з виникненням заборгованості та з метою її погашення ДПІ сформовано та відправлено на адресу відповідача податкову вимогу, яку було отримано відповідачем відповідно до поштового повідомлення про вручення.

Аналізуючи норми п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу, суд дійшов висновку, що податковий орган зобов'язаний складати податкову вимогу і надіслати цей документ на адресу платника податків за фактом виникнення податкового боргу, тобто у разі невиконання податкового обов'язку платником податків, який до цього не мав заборгованості перед Держбюджетом України. У разі збільшення податкового боргу (тобто у разі продовження існування податкового боргу після направлення податкової вимоги і зростання розміру невиконаного податкового обов'язку) підстав для формування податковим органом нових податкових вимог на новоутворену суму податкового боргу і відправлення їх на адресу платника податків немає, оскільки п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу передбачено, що у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Судом встановлено, що майно відповідача перебуває у податковій заставі (відповідно до запису з витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна).

На момент розгляду справи судом суму заборгованості відповідачем не погашено (наявність заборгованості підтверджується обліковою карткою, що міститься в матеріалах справи).

Згідно з пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податковий борг — сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого в установлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пп. 20.1.28 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу органи ДПС мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів і державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 11 ст. 10 Закону про ДПС визначено, що ДПІ у районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення у дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках — коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Згідно з п. 4 частини першої ст. 69 Бюджетного кодексу до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належить плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування.

Відповідач доказів на спростування вимог ДПІ суду не надав, податковий борг не сплатив.

Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог ДПІ щодо стягнення податкового боргу з відповідача на користь бюджету та вимог, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

ОАС позов ДПІ задоволено повністю.


Мар'яна КУЦ,
начальник відділу експертизи проектів нормативно-
правових актів, візування роз'яснень Юридичного
управління Департаменту правової роботи ДПС України

Віра СЕМИКОПЕНКО,
головний державний податковий інспектор